Книги Українською Мовою » 💙 Зарубіжна література » Скрипка, Шолом-Алейхем 📚 - Українською

Читати книгу - "Скрипка, Шолом-Алейхем"

175
0
04.06.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Скрипка" автора Шолом-Алейхем. Жанр книги: 💙 Зарубіжна література. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Скрипка, Шолом-Алейхем» була написана автором - Шолом-Алейхем, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Зарубіжна література".
Поділитися книгою "Скрипка, Шолом-Алейхем" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4
Перейти на сторінку:

СКРИПКА

1

Сьогодні, діти, я вам трохи заграю на скрипці. Немає, здається мені, нічого кращого, ніж коли вміють грати на скрипці. Не знаю, як ви, а я, відколи дійшов до розуму, душі не чув у скрипці і любив музику, просто як саме життя. Коли тільки в містечку було десь весілля, я перший біг зустрічати музик, прокрадався ззаду до контрабаса, тягнув за товсту струну — бум! — і втікав. Бум! — і втікав. За оцей "бум" я одного разу мав від Берла-баса добру прочуханку. Берл-бас, сердитий єврей з плескуватим носом і гострим поглядом, удав, ніби не бачить, як я крадуся до контрабаса, і коли я простяг руку до товстої струни, він схопив мене за вухо і урочисто провів до дверей.

— Геть, байстрюче, з очей моїх.

Та це мене мало чого навчило. Я не відходив од музикантів ні на крок. Я любив їх усіх — від Шайки-скрипаля з чудовою чорною бородою і тонкими білими пальцями, аж до Геці-барабанщика, з величеньким горбом і чималою, вибачайте на слові, плішиною на голові. Не раз я слухав гру музик, лежачи під лавою,— бо мене гнали додому,— і звідти, з-під лави, дивився на Шайчині тонкі пальці, як вони літають над струнами, і прислухався до солодких звуків, які він так майстерно добував із своєї скрипочки.

Після того я кілька днів ходив мов зачарований, і Шайка з його скрипкою стояв у мене перед очима. Вночі я бачив його уві сні, а вдень він не виходив мені з голови.

Я уявляв собі, що я — Шайка, вигинав ліву руку і ворушив пальцями, а правою рукою водив наче смичком, схиляв при цьому голівку набік, очі трохи примружував,— все точнісінько, як Шайка.

Коли вчитель Нота-Лейб помітив,— це було саме під час навчання,— що я щось виробляю руками, закидаю голову і примружую очі, він дав мені доброго ляпаса.

— Ач, гультяю. Його вчать абетки, а він міни корчить, гав ловить!

2

Я дав собі слово: будь-що-будь, а я матиму скрипку, хоч би це коштувало не знаю скільки! Але з чого зробити скрипку? Звичайно, з ялини! Та легко сказати — ялина. Де дістати цього дерева, коли воно, кажуть, не росте в наших краях? Що ж робить бог? Він підказує мені таку думку: у нас була стара канапа, спадкова канапа, ще від діда Ан-шела; за неї сварилися двоє моїх дядьків з небіжчиком татом: дядько Беня доводив, що він — старший син і канапа належить йому, а дядько Сендер — що він наймолодший і канапа належить йому. Тато, мир йому, доводив, що хоч він тільки зять і на канапу права не має, але ж коли його дружина, тобто моя мати,— єдина дочка, то канапа повинна належати їй. Це по-перше. По-друге, канапа стоїть у нашій хаті, отже, канапа — наша канапа. Тоді встряли обидві тітки — тітка Іта і тітка Злата — і почалася сварка: "Канапа, канапа..." Все місто пішло ходором від цієї канапи. Одно слово, канапа лишилася нашою.

Була вона простою дерев'яною канапою, тільки облицьована тонкою фанерою, що подекуди відставала. Ось ця фанера, що відставала, і була справжньою ялиною, яка йде на скрипки,— так я чув у хедері. Канапа мала одну хибу, дуже зручну для мене, а саме: коли сядеш на неї, то вже не зможеш підвестися, бо вона стояла похило, трохи скособочившись, а посередині була вибоїна. Оскільки ніхто не хотів сидіти на ній, її засунули в куток і дали їй "чисту відставку".

Ось на цю канапу я й накинув оком. Смичок я приготував собі вже давно. У мене був товариш Шимек, син візника Юдла, він пообіцяв мені кілька волосин з хвоста батькового коня. А живицю, щоб натирати смичка, я мав сам. Я не любив покладатися на чудеса. Виміняв її у свого товариша Меєра за сталеву пластинку з маминого криноліна, який валявся на горищі. З цієї пластинки Меєр зробив собі потім ножика, добре нагостреного з обох боків.

У мепе виникло бажання знову помінятися з ним, але він одмовився і розкричався:

— Ач який розумний! Що ви скажете про нього? Я працюю три ночі, гострю, гострю, порізав собі всі пальці, а він тепер приходить і хоче мінятися назад!

— Дивіться на нього! — кажу я.— Не хочеш — не треба. Пхе, велике діло кусок сталі!.. Мало там сталі у нас валяється на горищі! Вистачить дітям і онукам.

Одно слово, я маю все, що треба. Лишилося тільки одпо: відколупнути ялину з канапи. Я вибрав для цього дуже зручний час. Коли мати пішла до крамниці, а тато по обіді ліг спочивати, я забрався в куток з цвяхом у руках і ретельно взявся до роботи. Тато крізь сон почув, що хтось порається. Він спочатку, мабуть, подумав, що в хаті миша, і почав гукати здалека: "Киш, киш!" Я завмер... Тато повернувся на другий бік, а я, почувши, що він хропе, знову взявся до роботи... Раптом дивлюся: тато стоїть і дивиться на мене чудним поглядом,— видно, він зразу ніяк не міг второпати, у чому річ. Потім, коли побачив понівечену канапу, він витяг мене звідти за вухо і так відлупцював, що мене довелося відливати холодною водою.

— Схаменися, що ти зробив дитині? — лементувала мати із слізьми на очах.

— Твоє золотко! Він мене живцем зажене в могилу,— каже тато, блідий як крейда, хапається за груди і заходиться кашлем на кілька хвилин.

— Нащо ж брати так близько до серця? — каже йому мати.— Ти й так хворий. Подивись, який вигляд у тебе, прости господи!

З

Бажання грати на скрипці зростало разом зі мною. Що старший я ставав, то більше міцніло це бажання. І, як на зло, мені щодня доводилося слухати музик. Якраз посеред дороги між нашою хатою й хедером стояла маленька землянка, і звідти завжди чути було різні звуки й голоси різних інструментів, переважно звуки скрипки. Там жив музикант Нафтоле Безбородько, із закладеними за вуха пейсами, у підрізаній капоті з твердим коміром. Ніс у нього був величенький, неначе приліплений, губи товсті, зубп чорні, обличчя рябе, і ніяких слідів бороди. Через це звали

його Безбородьком. Жінка була в нього висока й товста, її прозвали "прамати Хава". Дітей було в них з півтори дюжини, якщо не більше. Обідрані, напівголі і босі, і всі вони, від найстаршого до найменшого, грали: цей на скрипці, той на альті, інші на контрабасі, на тромбоні, на флейті, на фаготі, на арфі, на цимбалах, на балалайці, на барабані або на тарілках. Серед них були й такі, що вміли виводити найскладніший мотив на губах, на зубах, на склянках або горщиках, на шматочках дерева, а то й на щоках,— чортенята, бісенята, і все!

З цією сімейкою я познайомився зовсім несподівано. Одного разу я стояв під їхнім вікном і слухав, як вони грають. Старший син, Пиня-флейтист, хлопець років п'ятнадцяти, але босий, помітив мене, вийшов до мене і спитав, чи подобається мені їхня гра.

— Було б добре,— кажу я,— якби я грав отак хоча б через десять років!

— Ти можеш цього досягти,— каже мені Пиня і натякає, що за два карбованці на місяць його батько навчить мене грати, а як схочу, то й він згодний вчити мене.

— На якому інструменті,— запитує він,— ти б хотів грати? На скрипці?

— На скрипці!

— На скрипці? — каже він.— Можеш платити два з половиною карбованці на місяць? Чи й ти така голота, як я?

— Платити можу,— відповідаю я,— але цього не повинні знати ні тато, ні мама, ні вчитель.

— Крий боже! — каже він.— Кому цікаво роздзвонювати? Чи не знайдеться у тебе цигарки або тютюну на цигарку? Ні? Не куриш? То позич мені п'ятака, я сам собі куплю цигарок. Тільки не кажи нікому, бо батько не повинен знати, що я курю. А коли мати дізнається, що в мене гроші, вона їх просто відбере і купить бубликів на сніданок. Ходімо до хати, навіщо нам тут стояти?

4

Украй схвильований, відчуваючи, як калатає серце і тремтять ноги, я переступаю поріг цього маленького раю. Мій новий товариш Пиня відрекомендував мене своєму батькові:

— Хлопчик Шолом, синок багатія Нухима, має охоту вчитися на скрипці.

Нафтоле Безбородько підгорнув пейси, поправив комір, застебнув капоту і почав зі мною довгу розмову про гру взагалі і гру на скрипці зокрема. Дав мені зрозуміти, що скрипка — найкращий з усіх інструментів, старішого й кращого за скрипку немає нічого на світі. Справді, чому перед у грі завжди веде скрипка, а не тромбон чи флейта? Тому, що скрипка — мати всіх інструментів.

Так читав мені лекцію з музики Нафтоле Безбородько, розмахуючи при цьому руками і шморгаючи носом, а я стояв і, дивлячись йому в рота, жадібно ковтав його слова.

— Скрипка, розумієш ти,— вів далі Нафтоле Безбородько, очевидно, сам задоволений з лекції,— скрипка, розумієш, найстарший за всі інші інструмент. Перший скрипаль у світі був Тувал-Каїн чи Мафусаїл *, я вже не пам'ятаю добре,— ти мусиш краще знати, ти, певно, вчишся у хедері. Другий скрипаль — цар Давид *. Був ще один, третій, його звали Паганіні *, теж, мабуть, єврей. Всі відомі скрипалі на землі були євреї, наприклад, Стемпеню, Педо-цур. Про себе я вже не говорю. Кажуть, що я непогано граю на скрипці, та куди мені до Паганіні 1 Паганіні, оповідають, продав душу сатані за скрипку. Паганіні не любив грати перед багатими людьми, царями і панами, хоч вони ладні були його озолотити. Він волів грати перед бідними людьми в шинках, по селах або зовсім у лісах перед звірами і птахами. Ось який був скрипаль Паганіні... Гей, голото, нумо до інструментів!

Так гукнув Нафтоле Безбородько своїм дітям. Вони вмить зібрались і взялися кожний до свого інструмента. Сам Нафтоле підвівся, постукав смичком по столу, кинув гострий погляд на всіх разом і на кожного зокрема,— і вони заграли на своїх інструментах з такою силою, що я трохи не впав. Кожний намагався грати якнайгучніше. А більше за всіх мене приголомшив один малюк, на ім'я Хомик, сухорлявий хлопчисько з мокрим носиком і босими набряклими ноженятками. Хомик грав на дивовижному інструменті, схожому на торбу. Коли надути цей інструмент, він видає дивні звуки, що нагадують нявчання кішки, якій наступили на хвіст. Хомик відбивав босою ніжкою такт, дивився весь час на мене маленькими злодійкуватими оченятами і підморгував, немовби кажучи: "Еге ж, я добре дмухаю?" Проте більш за всіх орудував сам Нафтоле: він

грав, диригував, вимахував руками, рухав ногами, носом, очима і всім тілом, а коли, крий боже, хтось помилявся, скреготав зубами і люто кидав:

— Форте, паскуднику, форте! Фортіссімо! Такт, байстрюче, такт! Раз, два, три! Раз, два, три!..

5

Умовившись з Нафтолою Безбородьком платити за три уроки на тиждень по два карбованці щомісяця, я прошу його ще раз і ще раз, щоб це лишилося найсуворішою таємницею, а то я пропав.

1 2 3 4
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скрипка, Шолом-Алейхем», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Скрипка, Шолом-Алейхем"