Книги Українською Мовою » 💙 Зарубіжна література » Хлопчик у смугастій піжамі, Бойн Джон 📚 - Українською

Читати книгу - "Хлопчик у смугастій піжамі, Бойн Джон"

1 106
0
03.04.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хлопчик у смугастій піжамі" автора Бойн Джон. Жанр книги: 💙 Зарубіжна література. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Хлопчик у смугастій піжамі, Бойн Джон» була написана автором - Бойн Джон, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Зарубіжна література".
Поділитися книгою "Хлопчик у смугастій піжамі, Бойн Джон" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2
Перейти на сторінку:

Ознайомчий фрагмент твору

Переклад Віктора Шовкуна

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

БРУНО РОБИТЬ ВІДКРИТТЯ

Одного полудня, коли Бруно повернувся додому зі школи, він із подивом побачив, що Марія, служниця їхньої родини, яка завжди тримала голову нахиленою й ніколи не відривала погляду від килима, тепер стояла в його спальні, витягуючи всі речі з гардероба й складаючи їх у великі дерев'яні ящики, навіть ті речі, які він глибоко ховав, бо вони належали тільки йому й ніхто не мав до них найменшого діла.

— Що ти робиш? — запитав він якомога ввічливішим тоном, бо хоч і не зрадів, прийшовши додому й побачивши, як хтось нишпорить у його речах, але мати завжди казала йому, що він повинен ставитися до Марії з пошаною й не наслідувати тих інтонацій, якими розмовляв із нею його батько: "Геть руки від моїх речей!".

Марія кивнула головою, показавши на сходи в нього за спиною, де щойно з'явилася мати Бруно. Це була висока жінка з довгим рудим волоссям, яке вона збирала на потилиці в сітку. Тепер вона нервово заламувала руки, ніби не хотіла чогось казати або в щось не хотіла вірити.

— Мамо, — запитав Бруно, підходячи до неї, — що відбувається? Чого Марія нишпорить у моїх речах?

— Вона їх пакує, — пояснила мати.

— Пакує? — запитав він, швидко пригадуючи події кількох попередніх днів і міркуючи, чи надто він бешкетував, чи голосно вимовляв ті слова, яких йому не дозволяли вживати, і за це його кудись тепер відсилали. Проте йому не спало на думку нічого такого. Насправді протягом останніх кількох днів він поводився напрочуд пристойно й не створював хаосу, який можна було би згадати.

— Що я натворив? — запитав він у матері. — Куди ви мене відсилаєте?

На той час мати ввійшла до своєї спальні, але там уже був дворецький Даре, який пакував її речі. Вона зітхнула й змахнула руками в розпачливому роздратуванні, перш ніж повернулася на сходи. Бруно її переслідував, він нізащо не хотів залишити своє запитання без відповіді.

— Мамо, — наполягав він. — Що діється? Ми кудись їдемо?

— Ходімо зі мною вниз, — сказала мати, йдучи до великої їдальні, де тиждень тому обідав Фурор. — Ми поговоримо там.

Бруно побіг сходами вниз і навіть випередив матір. Він уже чекав у їдальні, коли мати ввійшла туди. Він дивився на неї якусь мить, нічого не кажучи, і завважив, що сьогодні вранці вона неправильно наклала макіяж, бо краєчки її очей були червонішими, ніж звичайно, як і його власні очі після того, як він спричиняв хаос, потрапляв у біду і зрештою починав плакати.

— Тобі нема чого переживати, Бруно, — сказала мати, сідаючи на стілець, де сиділа вродлива білява жінка, коли до них приходив Фурор.

Мати махнула рукою, покликавши Бруно ближче, коли батько звелів зачинити двері.

— Фактично, для тебе це буде велика пригода.

— Яка пригода? — запитав малий. — Мене кудись відсилають?

— Ні, не тільки тебе, — сказала вона з таким виразом, ніби збиралася всміхнутися, але потім передумала. — Нас усіх відсилають. Твого батька й мене, Гретель і тебе. Усіх нас, чотирьох.

Дивіться також"Хлопчик у смугастій піжамі" (скорочено)Коли батьки зрозуміли, що сталося з їхнім сином? (та інші запитання)Біографія Джона Бойна

Бруно замислився і спохмурнів. Він не був би проти, якби кудись відіслали Гретель, бо вона була Безнадійним Випадком і лише створювала проблеми для нього. Але йому здавалося трохи несправедливим, що всі мають поїхати з нею.

— Але куди? — запитав він. — Куди саме ми поїдемо? Чому ми не можемо залишитися тут?

— Цього вимагають службові обов'язки твого батька, — пояснила мати. — Ти знаєш, як це важливо. Хіба ні?

— Звичайно, знаю, — сказав Бруно, киваючи головою, бо до їхнього дому завжди приходило багато людей — чоловіків у чудернацьких одностроях, жінок із друкарськими машинками, до яких йому заборонялося доторкатися своїми брудними руками, — і вони завжди були дуже чемні з батьком і казали одне одному, що він чоловік, на якого треба зважати і що у Фурора великі сподівання на нього.

— Розумієш, коли хтось дуже важливий, — провадила мати, — той, хто користується його послугами, іноді просить його кудись поїхати, бо він має виконати там якусь особливу роботу.

— Яку роботу? — запитав Бруно, бо насправді не мав уявлення, яку роботу виконує його батько, а йому хотілося це знати.

Якось у школі вони заговорили про своїх батьків, і Карл сказав, що його батько продає зелень, і Бруно знав, що це правда, бо йому доводилося проминати крамницю зеленяра, розташовану в самому центрі міста. А Даніель сказав, що його батько вчитель, і Бруно знав, що це правда, бо він навчав великих хлопців, від яких було краще триматися якнайдалі. А Мартін сказав, що його батько працює шеф-кухарем, і Бруно знав, що так воно і є, бо той іноді приходив забирати Мартіна зі школи й завжди був у білому халаті й картатому фартуху, так ніби щойно вийшов зі своєї кухні.

Та коли вони запитали Бруно, що робить його батько, він розтулив рота, аби сказати їм, а потім зрозумів, що не знає. Він міг лише сказати, що його батько — чоловік, на якого треба зважати, і Фурор має великі сподівання на нього. І, крім того, він носить чудернацький однострій.

— Це дуже важлива робота, — сказала мати, на мить завагавшись. — Таку роботу може виконувати лише навчений чоловік. Ти це розумієш, чи не так?

-І ми теж мусимо поїхати з ним? — запитав Бруно.

— Звичайно, мусимо, — відповіла мати. — Ти ж не хочеш, аби батько приїхав на свою нову роботу й почувався дуже самотнім?

— Думаю, що ні, — сказав Бруно.

— Батько дуже нудьгував би, якби ми з ним не поїхали, — докинула мати.

— А за ким він би нудьгував більше, — запитав Бруно, — за мною чи за Гретель?

— Він би нудьгував за вами обома однаково, — відповіла мати, бо вона твердо вірила, що не треба мати фаворита в родині, і Бруно шанував цю її віру, тим більше, що знав — насправді він був фаворитом матері.

— Але що буде з нашим будинком? — запитав Бруно. — Хто його доглядатиме, коли ми поїдемо?

Мати зітхнула й обвела поглядом кімнату, ніби вже не сподівалася побачити її знову. Це був дуже добрий будинок, який мав загалом п'ять поверхів, якщо врахувати підвальний поверх, де кухарка готувала їжу й де Марія та Ларс сиділи за столом, сперечалися й обзивали одне одного словами, яких Бруно не дозволяли вживати. І там була також маленька кімната нагорі з похиленими вікнами, з яких Бруно міг бачити весь Берлін, якщо ставав навшпиньки й міцно тримався за раму.

— Нам доведеться поки що замкнути дім, — сказала мати. — Але іноді ми навідуватимемо його.

— А що буде з кухаркою? — запитав Бруно. — А з Ларсом? А з Марією? Вони тут не житимуть?

— Вони поїдуть із нами, — пояснила мати. — Але поки що досить запитань. Може, ти пішов би нагору й допоміг Марії спакувати твої речі?

Бруно підвівся зі стільця, але нікуди не пішов. Він мав поставити матері ще кілька запитань, перш ніж вважати справу цілком проясненою.

— І як далеко звідси нова татова робота? — запитав він. — На милю відстані чи, може, й далі?

— Оце так запитання, — сказала мати зі сміхом, хоч це був дивний сміх, бо в ньому не пролунала радість, і вона відвернулася від Бруно, ніби не хотіла, щоб він побачив її обличчя.

— Так, Бруно, — сказала вона. — Це місце буде далі, аніж на милю відстані. Насправді набагато далі.

Бруно широко розплющив очі, а його рот набув форми літери "о". Він відчув, що його руки витяглися по боках, як було завжди, коли щось дуже дивувало його.

— Ти ж не хочеш сказати, що ми покинемо Берлін? — запитав він, хапаючи ротом повітря.

— Боюся, що так, — сказала мати, сумно кивнувши. — Робота твого батька дуже далеко звідси...

— А школа? — сказав Бруно, уриваючи її, чого йому не дозволяли робити, але він відчував, що тепер йому це простять. — А Карл, Даніель і Мартін? Як вони знатимуть, де шукати мене, коли нам треба буде зустрітися?

— Тобі доведеться попрощатися зі своїми друзями на деякий час, — сказала мати. — Хоч я певна, ти з ними ще побачишся. І, будь ласка, не перебивай свою матір, коли вона тобі щось каже.

Хоч новина справді була дивною і прикрою, Бруно не мав потреби порушувати правила чемності, яких його навчили.

— Попрощатися з ними? — запитав він, здивовано подивившись на матір. — Попрощатися з ними? — повторив він, випльовуючи слова, ніби його рот був наповнений печивом, яке він розжував на маленькі шматочки, але ще не проковтнув. — Попрощатися з Карлом, Даніелем і Мар— тіном? — провадив він, і його голос небезпечно наблизився до крику, а кричати в кімнатах не дозволялося. — Але ж вони — троє моїх найближчих друзів!

— Ет, ти заведеш нових друзів, — сказала мати, недбало махнувши рукою, ніби завести трьох найближчих друзів для хлопця — найпростіша справа.

— Але в нас були плани, — запротестував він.

— Плани? — запитала мати, піднявши брову. — Які плани?

— Цього я не можу сказати, — відповів Бруно, бо не міг детально розповісти про їхні плани, що означали створення великого хаосу, а надто в ті кілька тижнів, коли школа відпускала своїх учнів на літні вакації і вони могли не лише обмірковувати свої плани, а й здійснювати їх.

— Але ж мамо!

— Годі, Бруно, — сказала вона, махнувши рукою й підводячись на ноги, аби показати йому, що вона була цілком серйозною, коли сказала годі. — Адже не минуло й тижня, як ти поскаржився, що віднедавна тут відбулося чимало подій.

— Справді, мені не сподобалося, що тепер уночі ми повинні гасити все світло, — зізнався він.

— Усі повинні це робити, — сказала мати. — Так безпечніше. І, хто знає, можливо, переїхавши звідти, ми будемо в більшій безпеці. А тепер я хочу, щоб ти піднявся нагору й допоміг Марії спакувати твої речі. Ми не маємо стільки часу на підготовку до переїзду, як мені хотілося б мати, завдяки деяким людям.

Він кивнув головою й сумно пішов геть, знаючи, що "деякими людьми" дорослі називали батька, але Бруно заборонялося називати його так.

Він повільно поплентався нагору сходами, тримаючись за перила однією рукою й думаючи проте, чи в новому домі на новому місці, де працюватиме його батько, будуть перила, якими так само зручно ковзати, як цими. Бо перила в цьому домі тяглися від самого горішнього поверху — починаючись за дверима маленької кімнати, з якої, якщо він стояв навшпиньках і міцно тримався за раму вікна, він міг бачити весь Берлін, — до нижнього поверху, впираючись у двоє великих дубових дверей. Нічого не любив Бруно так сильно, як сідати на перила вгорі й ковзати через увесь дім із гучним свистом.

Униз від верхнього поверху до наступного, де були апартаменти матері й батька та велика ванна кімната, куди йому ніколи не дозволяли заходити.

Униз до наступного поверху, де була його кімната й кімната Гретель, а ще маленька ванна, у якій він мав би митися значно частіше, аніж насправді мився.

Униз до нижнього поверху, де перила закінчувалися й ти мусив приземлитися на дві ноги, бо інакше твоя поїздка не зараховувалася й тобі довелося б її повторити.

Перила в цьому домі він любив найбільше — як і те, що дідусь і бабуся жили зовсім близько — і коли згадував про них, то міркував, чи вони теж поїдуть на місце нової роботи тата, і припускав, що поїдуть, бо їх не можна було залишати тут.

1 2
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хлопчик у смугастій піжамі, Бойн Джон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хлопчик у смугастій піжамі, Бойн Джон"