Книги Українською Мовою » 💙 Зарубіжна література » Мій перший роман, Шолом-Алейхем 📚 - Українською

Читати книгу - "Мій перший роман, Шолом-Алейхем"

221
0
04.06.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мій перший роман" автора Шолом-Алейхем. Жанр книги: 💙 Зарубіжна література. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Мій перший роман, Шолом-Алейхем» була написана автором - Шолом-Алейхем, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Зарубіжна література".
Поділитися книгою "Мій перший роман, Шолом-Алейхем" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4
Перейти на сторінку:

Розділ І

Перша посада і сила протекції

Хто спробував голодний сидіти до пізньої ночі при сальній свічці, яка ось-ось погасне, кому доводилось, загорнувшись у рвану свитину, повторювати граматику: називний — білий свіжий хліб, родовий — білого свіжого хліба, давальний — білому свіжому хлібу і при цьому мріяти про шматок бодай чорного черствого хліба, а його — немає... Хто спробував спати на твердій лаві з м'яким кулаком замість подушки, коли чадить лампа, плаче дитина, а стара бурчить... Кому доводилось ходити в чоботях, в яких один каблук відскочив, підметка відстала і вони чавкають, ніяк їх не здихаєшся... Хто хоч раз пробував носити годинника до ломбарду, а в ломбарді його не приймають, бо корпус не з чистого срібла, та й тельбухи годинника не варті щербатої копійки... Кому доводилось просити у приятеля позички, а той охоче погоджується, засовує руку в кишеню, вихоплює гаманця й присягається, що не має ні копієчки... Хто всього цього зазнав, сам усе пережив, той, можливо, зрозуміє, як було мені на серці, коли я дістав посаду — свою першу посаду — за дванадцять карбованців на місяць з харчами й квартирою.

Не буду вас мучити оповіданням про те, як я дістав цю посаду, бо, на мою думку, я зовсім не зобов'язаний розповідати вам усе: про те, що маю дядька, а дядько має тітку, а ця тітка має знайомого, а в цього знайомого є родич, який має свата, дуже багатого, але простого хазяїна, що живе на селі, хмає єдиного сина й шукає для нього вчителя єврейської, російської і німецької мов та ще бухгалтерії, і щоб, крім того, цей учитель був сином порядних батьків і брав дешево — все ніби спеціально для мене!

Я напружив усі свої сили, побіг до дядька й ублагав його попросити тітку звернутися до знайомого, щоб той попросив родича умовити свого свата — багатого господаря — прийняти мене й нікого іншого, бо, крім мене, в Мазепівці є ще багато подібних до мене юнаків, які знають єврейську, російську й німецьку мови і бухгалтерію й охоче погодяться поїхати на край світу, щоб заробити на шматок хліба. Не так скоро сказав мій хазяїн теє щасливе слово, що бере мене. Він довгенько вагався й міркував: по-перше, чи брати вчителя, чи ні; по-друге, коли вже й взяти, то чи брати мене, чи когось іншого. Аж ось — на моє щастя — він вирішив взяти вчителя, і вибір його припав на мене, бо знання, як він сказав, не мають для нього великого значення, вчених, казав він, тепер, як собак; головне для нього, щоб учитель був сином порядних батьків; а тому що я був сином порядних батьків, він і взяв саме мене.

Так сказав мені мій новий хазяїн. Але боюсь, що він, нехай не гнівається, збрехав. Решта моїх конкурентів були не менше ніж я дітьми порядних батьків. У чому ж причина? Молитви батьків і протекція.

Так, велика й могутня сила протекції! Щасливий той, хто має дядька, а той має тітку, в якої є знайомий, що має родича, в якого є сват — багатий господар, що живе на селі, має єдиного сина й шукає для нього вчителя єврейської, російської й німецької мов і бухгалтерії, сина порядних батьків, та ще за невелику платню.

Розділ II

Мій хазяїн занолисус пене своїми небилицями, і я засинаю

Хто був мій хазяїн, чим займався, який вигляд мав, чи був він високий чи низький, худий чи гладкий, рудий чи чорнявий, я вважаю, що вам це не обов'язково знати. Як його звати, це для вас також, здається, не пекуче питання. Можливо, що він ще десь живий, і мені зовсім не личить, щоб я роздзвонював його ім'я. Краще я вам розповім про нашу першу розмову після того, як він узяв мене на свою підводу — досить гарний екіпаж, запряжений парою баских коней,— і почастував сигарою — першою сигарою, яку я закурив у своєму житті і яка згубила мене назавжди.

— Отже, ви, молодий чоловіче, вперше виїхали з міста до села? — звертається він до мене, дивлячись на сірий попіл своєї чорної сигари.— Ви, мабуть, певні, що село — це казна-що; що ми, сільські євреї, не знаємо, що таке добре жити? Ось зможете, молодий чоловіче, на власні очі побачити, як живе сільський єврей; будинок з подвір'ям і з городом — не будинок, а палаці Кімнат, щоб не перебільшувати, мало не з двадцять. Що я кажу двадцять — понад тридцять! Спитаєте, навіщо мені стільки кімнат? Я і сам не знаю; для гостей. До мене часто приїздять гості. Що я кажу часто,— щотижня, щодня; нема такого дня, щоб не було гостя, двох гостей, трьох гостей — і ще яких гостей! Пани, пристав, ісправник, мировий суддя... Я з ними усіма дуже приятелюю. Дай мені боже стільки щастя, скільки разів бачу, як карета, запряжена чотирма кіньми, під'їздить просто до ганку. Я питаю: "Хто там приїхав?" А мені відповідають: "Його превосходительство". Це значить, сам губернатор... Ну, не можна бути свинею, треба його прийняти як годиться, поступитися для нього кращими кімнатами і всім садом. А в мене сад — є на що подивитись: ліс, а не сад! Мої яблука, мої груші, мої сливи, а тепер ще й виноград! Все в мене, хвала богові, своє: вишнівка з моїх вишень, вино з мого винограду, і родзинки власні, і навіть риба своя із свого ставка. Та ще яка риба — карасі, коропи, лини й лящі — лящі отакенні...

Тут хазяїн мій широко розводить обома руками, і я нахиляюся трохи вбік, щоб пропустити його лящів.

Він, не вгаваючи, розповідає небилиці, а я слухаю, слухаю уважно, ковтаю кожне слово. Карета погойдується, мов колиска, коні помахують хвостами й біжать, біжать без упину, і я не можу вам напевне сказати, чи то від погойдування у м'якій кареті, чи то від помахування кінських хвостів, чи, може, від хазяїнових небилиць — починаю куняти...

На землю впала гарна тепла літня ніч. Легкий вітерець підкрадається і гладить мене, торкається, мов оксамитом, обличчя. Я засинаю й уві сні чую, як смачно хропе мій хазяїн.

Коли ми приїхали на місце, сонце вже підбилося над обрієм; чисте було воно, чисте і ясне, світле й жваве, посміхалося до мене дуже привітно і зустріло на новому місці широким та щирим: "Доброго ранку!"

Розділ III

Купна брехунів, холодний погляд і тепла рекомендація

На світі є найрізноманітніші брехуни. Є такі брехуни, що ніхто їх не примушує, ніхто не тягне за язика, а вони мають ото рота й плещуть. Серед цих брехунів є три різні категорії: про вчорашнє, про сьогоднішнє і про завтрашнє.

Брехун про вчорашнє розповість вам часом таке, що й купи не держиться. Він вам присягатиме, що сам був при цьому,— ідіть перевірте, знайдіть свідків і спростуйте його слова... Брехун про сьогоднішнє — це, власне, не брехун, а хвалько; він вам розповість, що має, що знає, що вміє,— спробуйте посперечайтеся з ним... Брехун про завтрашнє — це просто хороша людина, що наобіцяє вам золоті гори: ось він піде, поговорить, зробить для вас — і ви мусите вірити йому на слово.

Ці всі три категорії брехунів знають, що брешуть, але ж їм здається, що інші вірять їхнім словам. Але є й така категорія брехунів, які, брешучи, самі вірять, що говорять чистісіньку правду. Такий брехун певний, що ви в усьому вірите йому, і він сам з цього дуже задоволений. Це людина, яка живе у світі вигадок, фантазер.

Можна сказати, що це письменник, який кожного разу вигадує нову казку, забуваючи, про що він учора розповідав, і фантазія його щоразу творить нову картину, зовсім нову ідею.

Ось із цієї останньої категорії брехунів був і мій хазяїн. Ви вже самі добре уявляєте, що його маєток виявився звичайнісінькою садибою, а палац — звичайнісінькою хатою, де кімнат і світлиць було набагато менше тридцяти. Його сад був аж ніяк не розкішним садом. Замість винограду зеленів аґрус; замість вина — простенький яблуневий квас, а замість великих лящів — маленькі щупаки, та й то не з свого ставу, а привезені з базару...

Зустріла нас гладка жінка з в'язкою ключів. Вона кинула на мене холодний погляд, і не можна сказати, щоб це було мені дуже приємно. Цей погляд означав: "Що це за неборака?" Мій хазяїн зрозумів цей погляд і улесливо пояснив, ніби виправдовувався перед нею:

— Це я привіз нового вчителя для дитини. А де дитина?

— Дитина спить,— відповіла вона йому чоловічим голосом, а мене почастувала знову таким холодним поглядом, що від нього можуть кишки захолонути в животі. Щастя, що хазяїн звелів накрити на стіл, посадив мене коло себе й за кілька хвилин, поки подали самовар, розповів мені, що його син знає, як добре він учиться, як гарно пише.

— Своїм письмом він уславився! Цілий світ захоплюється його листами! Німецька — йому як рідна мова. А послухали б ви, як він говорить по-французькому!

Хазяйка з ключами подала на стіл сиру, масла й сметани, молока, меду і багато інших смачних речей. Було б зовсім непогано, якби вона сама не сіла навпроти й не кидала на мене такі "солодкі" погляди. Мій хазяїн зрозумів її погляд і розповів їй про моє шляхетне походження: хто я і що я знаю, а я почував, як пашить у мене обличчя, очі, голова і навіть волосся на голові.

За прихильною хазяїновою рекомендацією виходило, що я онук Баалшема *, що я походжу від самих рабинів, учених, і багатіїв, а знаю я більше за студента, за доктора, за професора, за трьох професорів... Чи повірила хазяйка цим вигадкам — не знаю, проте її холодний, суворий погляд, здається, трохи потеплішав і полагіднішав.

Розділ IV

"Дитина" їсть за трьох, а вчитель умирає з голоду

"Дитина" — високий, гладкий, здоровий, білявий, гарний, жвавий і веселий парубійко — з рожевими щоками, подвійним підборіддям, з добрячими сірими очима, пухкими, як пампушечки, руками — любив лише їсти, спати й сміятися. Але найбільше любив він їсти, а їли там з рання до пізньої ночі. Крім чаю й кави, сніданку, обіду, полудня й вечері, мати, траплялося, присилала "дитипі" склянку шоколаду, бублики, коржики, медівники, трохи повидла, а іноді печіночку, пупочка або ж так собі шматок білого хліба, щоб дитина часом не охляла... А вчитель мусив усе це спостерігати, ковтати слину і вгамовувати свій голод цигаркою...

Попервах, поки вчитель не заприятелював із своїм учнем, він зазнав справжніх мук голоду, бо учнева мати, хазяйка з ключами, давала йому дулю замість поїсти. В хаті завжди було повно різних наїдків, здебільшого молочних, але все зберігалося під замком.

Хазяїн часто втручався, казав, щоб дали попоїсти вчителеві; у відповідь на це хазяйка починала брязкотіти ключами — ознака, що вона сердиться,— і говорила:

— Що ще вигадаєш! Годують його тричі на день, чи чули ви таке?

Це була цілковита брехня.

1 2 3 4
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій перший роман, Шолом-Алейхем», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мій перший роман, Шолом-Алейхем"