Читати книгу - "Дещо задарма, Шеклі Роберт"

Він ніби почув чийсь голос. А може, це йому просто примарилося? Намагаючись згадати цей момент пізніше, Джо Колінз знав лише, що тоді він лежав на ліжку, надто втомлений, щоб зняти з ковдри ноги в наскрізь промоклих черевиках. Він вдивлявся в павутину тріщин на брудній жовтій стелі, спостерігаючи, як крізь тріщини повільно й сумно, крапля по краплі просочується вода.

Очевидно, саме тоді це й сталося. Йому здалося, наче біля його ліжка виблискує щось металеве. Він підвівся і сів. На підлозі стояла машина, хоча раніше її там не було.

У цей перший момент здивування йому здалося, ніби він чує десь далеко незнайомий голос, що промовляє: "Ну от! Ось воно!"

Стосовно голосу він не був певен, але машина справді була.

Колінз став на коліна, щоб її оглянути. Машина мала форму куба — близько метра в довжину, ширину та висоту — й неголосно гуділа. її сіра шорстка поверхня була абсолютно однаковою з усіх боків, лише на одній зі сторін у кутку була червона кнопка, а в центрі — бронзова пластина. На пластині було викарбувано: "УТИЛІЗАТОР КЛАСУ А, СЕРІЯ АА-1256432", а нижче —— "УВАГА! ЦЮ МАШИНУ МОЖНА ВИКОРИСТОВУВАТИ ЛИШЕ ДЛЯ КЛАСУ А!".

Більше нічого.

Ніяких циферблатів, важелів, вимикачів — словом, ніяких органів управління, що їх? на думку Колінза, повинна мати кожна машина.

Лише бронзова пластина, червона кнопка й гудіння.

— Звідки ти взялася? — запитав Колінз. Утилізатор класу А продовжував гудіти. Колінз,

власне кажучи, і не чекав на відповідь. Сидячи на краю ліжка, він уважно розглядав Утилізатор.

Виникало природне питання: що з ним робити?

Колінз обережно торкнувся червоної кнопки, ясно усвідомлюючи, що в нього немає жодного досвіду поводження з машинами, які виникають нізвідки. Що станеться, якщо натиснути кнопку? Провалиться підлога? Чи маленькі зелені чоловічки стрибнуть на голову зі стелі?

Він раптом подумав, що йому нічого втрачати. Тож легенько натиснув кнопку.

Нічого не сталося.

— Гаразд, зроби що-небудь, — сказав Колінз, відчуваючи певне розчарування.

Утилізатор, як і раніше, неголосно гудів.

І то непогано, принаймні машину завжди можна закласти. Чесний Чарлі дасть йому не менше долара за сам лише метал. Колінз спробував підняти Утилізатор. Це йому не вдалося. Він спробував знову, напружуючи всі сили, й спромігся на кілька сантиметрів

380

відірвати один кут від підлоги. Він облишив машину й, важко дихаючи, присів на ліжко.

— Тобі варто було б прислати пару дужих хлопців мені на допомогу, — сказав Колінз Утилізаторові.

Гудіння стало трохи голоснішим, і машина почала вібрувати.

Колінз чекав, але, як і раніше, нічого не відбувалося. Інтуїтивно він простягнув руку й натиснув червону кнопку.

Перед ним одразу з'явилися двоє здорованів у грубих робочих комбінезонах. Вони оглянули Утилізатор, оцінюючи його. Один із них промовив:

— Дякувати Богу — це мала модель. Ті, більші, надто великі, нема за що вхопитися.

Другий відповів:

— Принаймні це легше, ніж довбати мармур у каменоломні, як ти вважаєш?

Вони поглянули на Колінза, який втупився в них. Нарешті перший сказав:

— Гаразд, приятелю, ми не можемо стовбичити тут цілий день. Куди його тягти?

— Хто ви такі? — прохрипів врешті Колінз.

— Вантажники. А що, ми схожі на сестер Ванізагі?

— Але звідки ви взялися? — запитав Колінз. —І навіщо?

— Ми з компанії "Пауа Мінайл Муверс Інкорпорейтед", — сказав один. — І прибули, бо ти замовляв вантажників. Куди несемо?

— Ідіть собі, — сказав Колінз. — Я викличу вас пізніше.

Вантажники знизали плечима й зникли. Колінз кілька хвилин очманіло дивився на місце, де вони щойно стояли. Потім перевів погляд на Утилізатор класу А, який знову мирно гудів.

Утилізатор? Можна було б вигадати кращу назву.

Машина Бажань, наприклад.

Не можна сказати, щоб Колінз був особливо вражений. Коли відбувається щось надприродне, лише тупі, розумово обмежені люди неспроможні цього сприйняти. Колінз, без сумніву, таким не був. Він блискуче підготовлений до сприйняття чуда.

Більшу частину свого життя він мріяв, сподівався, молив долю, щоб з ним сталося щось надзвичайне. У шкільні роки мріяв, як одного дня прокинеться і з'ясує, що домашнє завдання вивчилося саме собою без надокучливої необхідності його готувати, в армії він мріяв, що певного дня з'явиться фея або джин, які скасують отримані ним розпорядження, внаслідок чого замість марширувати разом з іншими на плацу він виявиться черговим по казармі.

Після демобілізації Колінз довго не працював, бо відчував себе психологічно не підготовленим до роботи. Він плив за течією, сподіваючись, що яка-небудь казково багата людина раптом схоче змінити свою останню волю й залишить йому Все.

По правді кажучи, він ніколи не чекав, що коли-небудь таке чудо справді станеться. Але коли воно таки відбулося, він був підготовлений.

— Я хочу мати тисячу доларів дрібними банкнотами з незареєстрованими номерами, — сказав обережно Колінз. Коли гудіння посилилося, він натиснув кнопку. Перед ним виросла велика купа брудних п'яти— й десятидоларових банкнот. Вони не хрустіли, але це, безперечно, були гроші.

Колінз підкинув вгору пригорщу папірців і дивився, як вони, красиво кружляючи, повільно опускаються на підлогу. Потім він знову ліг на ліжко й узявся будувати плани.

Насамперед треба вивезти машину з Нью-Йорка куди-небудь на північ штату, в тихе місце, де допитливі сусіди не пхатимуть носа у його справи. За таких обставин, як у нього, сплата прибуткового податку може виявитися непростою справою. Можливо, згодом, коли все владнається, можна буде перебратися до Центральної Америки або...

У кімнаті почувся підозрілий шум.

Колінз схопився на ноги. У стіні утворився отвір, і хтось намагався через нього пролізти в кімнату.

— Гей! Я ні про що не просив! — крикнув Колінз машині.

Діра в стіні розширювалося. З'явився огрядний чоловік з обличчям бурякового кольору, який сердито намагався пропхатися до кімнати і вже наполовину виліз зі стіни.

У цей момент Колінз згадав, що у всіх машин, як правило, є власники. Якому ж власникові машини бажань сподобається, коли вона зникне. Він буде готовий на все, щоб повернути її собі. Можливо, він не зупиниться навіть перед...

— Захисти мене! — наказав Колінз Утилізаторові й натиснув червону кнопку.

З'явився невисокий лисий чоловічок у яскравій піжамі, позіхаючи спросоння.

— Служба зведення й ремонту тимчасових захисних стін "Саніза Лік", — сказав він, протираючи очі. — Я Лік. Чим можу допомогти?

— Заберіть його звідси! — крикнув Колінз. Червонолиций, дико вимахуючи руками, уже майже зовсім виліз зі стіни.

Лік дістав з кишені піжами шматок металу. Червонолиций скрикнув:

— Стій! Ти не розумієш! Ця людина..

Лік спрямував на нього свій шматок металу. Червонолиций зойкнув і зник. Наступної миті зник і отвір у стіні.

— Ви його вбили? — запитав Колінз.

-Звісно, ні, — відповів Лік, ховаючи метал до кишені. — Я просто перемістив його назад по спіралі часу. Тут він більше не лізтиме.

-Ви маєте на увазі, що він шукатиме інші шляхи? — запитав Колінз.

— Можливо, — відповів Лік. — Він може вдатися до мікротрансформації або навіть анімації. — Лік уважно поглянув на Колінза. — Це ваш Утилізатор?

-Певна річ, — відповів Колінз, вкриваючись потом.

— Ви маєте клас А?

— Ще б пак? — сказав Колінз. — Інакше навіщо мені ця машина?

— Не ображайтесь, — сонно мовив Лік. — Я по-дружньому. — Він повільно похитав головою. — І куди тільки не заносить людей з класом А? Навіщо ви сюди повернулася? Пишете історичний роман?

Колінз лише загадково усміхнувся.

— Мушу поспішати, — промовив Лік, позіхаючи на весь рот. — День і ніч на ногах. На каменоломні було значно краще.

Усе ще позіхаючи, він зник.

Дощ лив немов з відра, зі стелі падали краплі. З вентиляційної шахти долинало чиєсь мирне похропування. Колінз знову був сам на сам зі своєю машиною.

І з тисячею доларів дрібними купюрами, що розлетілися по всій підлозі.

Він ніжно поплескав Утилізатор. Ці хлопці по класу А — гарно спрацювали. Хочеш чого-небудь — досить зробити вголос замовлення й натиснути кнопку. Певна річ, що справжній власник сумує за нею.

Лік сказав, що, можливо, червонолиций може спробувати заволодіти нею в інший спосіб. У який?

Яка різниця? Неголосно насвистуючи, Колінз почав збирати гроші. Поки машина бажань у нього, він дасть собі раду.

Протягом кількох наступних днів життя Колінза різко змінилося. З допомогою вантажників фірми "Пауа Мінайл" він перевіз Утилізатор на північ штату Нью-Йорк. Тут він придбав середніх розмірів гору в безлюдній частині Адірондакського масиву. Коли папери були в нього на руках, Колінз попрямував до центру своїх володінь за кілька миль від шосе. Двоє вантажників, обливаючись потом, тягли Утилізатор слідом за ним, монотонно лаючись, коли доводилося продиратися крізь зарості.

— Поставте його тут і забирайтесь, — сказав Колінз. За останні дні його впевненість у собі значно зросла.

Вантажники втомлено зітхнули й зникли. Колінз озирнувся довкола. На всі боки, скільки сягав зір, тягнувся густий сосновий та березовий ліс. Повітря було вологе й чисте. На верхівках дерев весело щебетали птахи. Подекуди серед гілля можна було помітити білок.

Природа! Колінз завжди любив природу. Чудове місце для спорудження стильного просторого будинку з плавальним басейном, тенісним кортом і, можливо, невеликим аеродромом.

— Хочу будинок, — твердо промовив Колінз і натиснув червону кнопку.

З'явилася людина в акуратному сірому діловому костюмі та пенсне на носі.

— Звісно, сер, — сказав він, скоса поглядаючи на дерева, — але вам варто було б докладніше окреслити замовлення. Ви хотіли б щось класичне: бунгало, ранчо, будинок у кількох рівнях, заміський особняк, замок чи палац? Чи, може, щось примітивне, скажімо, іглу або вігвам? Маючи клас А, ви можете дозволити собі що-небудь ультрасучасне, скажімо, будинок з напівфасадом, розширений модерн чи палац у стилі Мініатюрної Печери.

— Що? — перепитав Колінз. — Не знаю. А що б ви порадили?

— Невеликий заміський особняк, — не замислюючись, відповів чоловік. — Усі зазвичай починають з цього.

— Та ну?

— Авжеж. А згодом перебираються у країни з теплішим кліматом і будують палаци.

Колінз збирався запитати ще щось, але передумав. Усе йшло як належить.

Ці люди вважали, що він — клас А і справжній власник Утилізатора.