Книги Українською Мовою » 💙 Зарубіжна література » Ворогові — вдвічі більше, Шеклі Роберт 📚 - Українською

Читати книгу - "Ворогові — вдвічі більше, Шеклі Роберт"

199
0
07.06.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ворогові — вдвічі більше" автора Шеклі Роберт. Жанр книги: 💙 Зарубіжна література. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Ворогові — вдвічі більше, Шеклі Роберт» була написана автором - Шеклі Роберт, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Зарубіжна література".
Поділитися книгою "Ворогові — вдвічі більше, Шеклі Роберт" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2
Перейти на сторінку:

В Нью-Йорку дзвінок на дверях завжди дзеленькає якраз тоді, коли ти простягнувся на кушетці, щоб придавити комарика після важкого трудового дня. Чоловік із твердою вдачею сказав би в такому разі: "До дідька, мій дім — моя фортеця; а якусь там телеграму зможуть просунути і під ці двері". Та коли ти такий, як Едельштайн, який не визначається твердою вдачею, то подумав би, що можливо, то блондинка з сусідньої квартири 12-В прийшла позичити молотого червоного перчику. Чи то міг навіть бути і якийсь схибнутий кінорежисер, котрий хоче зняти фільм, в основу якого ляжуть листи, що ти їх написав до мами в Санта Моніці. (А чому б і ні, чи не знімають вони фільмів на основі нікчемнішого матеріалу, аніж такий?)

Та цього разу Едельштайн дійсно вирішив не відповідати на дзвінок. Лежачи на кушетці, все ще із заплющеними очима, він вигукнув:

— Мені не треба.

— Ні, треба,— відповів голос з іншого боку дверей.

— У мене вже є всі енциклопедії, щітки і харчові концентрати,— втомлено відгукнувся Едельштайн.— Хай там що, у мене вже це є.

— Послухай,— мовив голос.— Я нічого не продаю. Я хочу тобі щось дати.

Вуст Едельштайна торкнулася тонка, кисла посмішка ньюйорківця, який знає, що коли хтось підносить тобі в дар пачку справжніх двадцятидоларових банкнот, якимсь чином вийде на те, що за них треба буде заплатити.

— Якщо безкоштовно,— відповів Едельштайн,— тоді я вже напевне не можу собі цього дозволити.

— Але ж справді безкоштовно,— сказав голос.— Я підкреслюю: безкоштовно, бо це тобі не буде коштувати нічого ні зараз, ані опісля.

— Це мене не цікавить,— відповів Едельштайн, дивуючись твердості свого характеру.

Голос не відповів.

Едельштайн гукнув:

— Гей, коли ти ще тут, то іди геть.

— Мій любий містере Едельштайн,— сказав голос,— цинізм — це просто форма наївності. Містере Едельштайн, мудрість — це коли людина прагне розібратися, що й до чого.

— Він ще буде мене повчати,— мовив Едельштайн, дивлячись на стіну.

— Гаразд,— мовив голос,— забудьте про все, залишайтеся з своїм цинізмом та расовими упередженнями: чи ж мені потрібні такі клопоти?

— Хвилинку,— відповів Едельштайн.— Які ви маєте підстави вважати, що я расово упереджений?

— Не морочте мені голову,— сказав голос.— Якби я збирав пожертвування в фонд Хаддасах чи продавав ізраїльські акції, то ви поставилися б до мене інакше. Та очевидячки я є той, хто я є, то ж даруйте мені.

— Не гарячкуйте,— сказав Едельштайн.— Щодо мене, то ви всього-навсього голос з-за дверей. Я навіть не знаю: чи ви католик, чи адвентист сьомого дня, чи, може, єврей.

— Ви знали,— відповів голос.

— Містере, присягаюсь вам, що...

— Послухайте,— сказав голос,— з мене досить. Я стикався з таким ставленням багато разів. Прощавайте, містере Едельштайн.

— Хвилинку,— схаменувся Едельштайн.

Він подумки вилаяв себе, що мався за дурня. Як часто він потрапляв на вудку пройдисвітів, що приводило, наприклад, до того, що він платив 9 доларів 98 центів за ілюстровану двохтомну "Статеву історію людства", а потім його приятель Манович повідомляв, що її можна купити в будь-якій книгарні "Марборо" за 2 долари 98 центів?

Та голос мав рацію. Едельштайн якимсь чином знав, що він має справу з неєвреєм.

А голос піде геть думаючи: "Ох, уже ці євреї, гадають, що вони кращі за всіх". А далі він розповість це своїм приятелям на наступних зборах "Сохатих" чи "Лицарів Колумбії", і тоді маєш додаткові косяки в бік євреїв.

"У мене таки справді слабкий характер",— сумно подумав Едельштайн і гукнув:

— Гаразд! Можете зайти! Та попереджую відразу: я нічого не збираюся купувати.

Він звівся на ноги і рушив до дверей, але ж зупинився, бо голос відповів: "Красненько дякую",— і чоловік пройшов крізь зачинені, зачинені на два замки двері!

Чоловік був середнього зросту, гарно одягнений у сірий у смужку, стилізований під едвардіанський, костюм. Його черевики з кордовської кольорової шкіри були начищені до блиску. Він був чорношкірий, з течкою, і пройшов він крізь двері Едельштайна, як ніж крізь масло.

— Хвилинку, стійте, зачекайте хвилинку,— сказав Едельштайн. Він відчув, що пальці його рук зчепилися докупи, а серце калатало, мов несамовите.

Чоловік стояв зовсім непорушно, наче нічого й не сталося, за метр від порога. До Едельштайна повернулося дихання. Він сказав:

— Вибачте, у мене запаморочення, щось на кшталт галюцинації...

— Бажаєте ще раз подивитися, як я це роблю? — спитав чоловік.

— О Господи, ні! То ви таки справді пройшли крізь двері! Боже ж ти мій праведний, я подумав, що зі мною щось не гаразд.

Едельштайн повернувся до кушетки і важко опустився. Чоловік сів поруч на стілець.

— Що б це все могло значити? — прошепотів Едельштайн.

— Я проходжу крізь двері, щоб заощадити час,— сказав чоловік.— І це усуває сумніви щодо того, хто я такий. Мене звуть Чарлз Сітуелл. Я оперативний працівник Диявола.

Едельштайн повірив йому. Він спробував згадати яку-небудь молитву, та йому стала на думку лише та, яку він промовляв перед їжею в літньому таборі, в якому він перебував ще хлопцем. Ця, мабуть, не допоможе. Згадав він також "Отче наш", та ця взагалі не з його релігії. Чи, може, проказати національний гімн...

— Ти ви заспокойтеся,— сказав Сітуелл.— Не думайте, що я прийшов по вашу душу. То все давні дурні казки.

— Яким чином я зможу вам повірити? — спитав Едельштайн.

— Поміркуйте самі,— відповів Сітуелл.— Згадайте, скільки було воєн. Протягом останніх п'ятдесяти років — суцільні повстання та революції. Для нас це не бачений досі потік приречених на пекельні муки американців, в'єтконгівців, нігерійців, біафрійців, індонезійців, південноафриканців, росіян, індійців, пакистанців та арабів. Ізраїльтян також. Вибачай, що говорю тобі про це. До того ж зараз ми приймаємо більш ніж звичайно китайців, а віднедавна у нас появилося багацько роботи на південноамериканському ринку. Відверто кажучи, містере Едельштайн, ми перевантажені душами. Якщо цього року розпочнеться нова війна, ми будемо змушені оголосити амністію дрібним гріховодникам.

Едельштайн обмірковував сказане.

— То ви справді прийшли не по мою душу?

— До дідька, ні! — відповів Сітуелл.— Я ж сказав вам, що у нас довша черга, аніж до раю Петра; у нас майже не залишилося місць у сінях пекла.

— То чого ж ви завітали до мене?

Сітуелл схрестив ноги і нахилився вперед.

— Містере Едельштайн, ви повинні зрозуміти, що пекло дуже нагадує фірми "Ю. С. Стіл" або "ІТТ". У нас велика установа і ми є у тій чи іншій мірі монополісти. Та подібно до будь-якої великої корпорації, ми прагнемо прислужитися громадськості, і нам хотілося б, щоб і про нас думали добре.

— В цьому є сенс,— сказав Едельштайн.

— Та на відміну від Форда, ми не можемо заснувати фонд та започаткувати стипендії і премії. Люди нас не розуміють. З цієї ж причини ми не можемо ініціювати будівництво зразкових міст чи боротися з забрудненням середовища. Ми не в змозі навіть побудувати десь там в Афганістані греблю, без того, щоб хтось не засумнівався в наших добрих намірах.

— У чому полягає проблема, мені зрозуміло,— згодився Едельштайн.

— Та все ж, нам би хотілося щось зробити. То ж час від часу, а особливо зараз, коли справи ідуть так добре, нам би хотілося розподілити невеликі винагороди, вибравши кандидатів на них навздогад із числа потенційних клієнтів.

— Я з числа клієнтів?

— Ніхто не називає вас грішником,— м'яко наголосив Сітуелл.— Я сказав потенційних, що значить — хто завгодно.

— А... Що то за винагорода?

— Три бажання,— жваво відповів Сітуелл.— Це традиційна форма.

— Чекайте, чекайте, якщо я вірно зрозумів,— сказав Едельштайн,— я можу висловити три бажання, які тільки мені заманеться? Без жодного тобі покарання і без якихось там "якщо" чи "але"?

— Є тільки одне "але",— відповів Сітуелл.

— Я так і знав,— сказав Едельштайн.

— Це дуже просто. Хоч що б ви побажали, ваш заклятий ворог отримає вдвічі більше того ж самого.

Едельштайн переварював сказане.

— То якщо я попрошу мільйон доларів...

— Ваш заклятий ворог отримає два.

— А якщо я забажаю собі запалення легенів?

— Ваш заклятий ворог захворіє на крупозне запалення легенів.

Едельштайн стулив губи трубкою і покрутив головою.

— Послухайте, я не хочу виглядати так, ніби я втручаюсь у ваші справи, та, сподіваюсь, ви усвідомлюєте, що такою умовою ви ставите під удар добру волю вашого клієнта.

— Це ризик, містере Едельштайн, але він украй необхідний, якщо взяти до уваги деякі аспекти справи,— сказав Сітуелл.— Розумієте, ця умова є засобом психологічного зворотного зв'язку, щоб підтримати гомеостаз.

— Вибачте, я вас не розумію,— відповів Едельштайн.

— Тоді скажемо так. Ця умова служить для того, щоб бажання не були надмірні і, таким чином, утримували все в рамках здорового глузду. Ви ж знаєте, що бажання — це дуже сильний інструмент.

— Я уявляю,— сказав Едельштайн.— Чи є ще й інша причина?

— Ви б і самі могли здогадатися,— сказав Сітуелл, вишкірюючи аж надто білі зуби у вигляді посмішки.— Умови являються нашою торговою маркою. Це, як вам уже відомо,— чисто пекельний продукт.

— Розумію, розумію,— мовив Едельштайн.— Бачите, мені треба це все трохи обміркувати.

— Пропозиція чинна протягом тридцяти днів,— сказав Сітуелл, підіймаючись.— Коли захочете висловити бажання, просто скажіть його чітко і гучно. Про все інше подбаю я.

Сітуелл рушив до дверей.

— На мою думку, існує лише одна проблема, про яку я хотів би поговорити,— сказав Едельштайн.

— Це яка ще? — запитав Сітуелл.

— Так склалося, що у мене немає заклятого ворога. Практично у мене немає жодного ворога в цілім світі.

Сітуелл зареготав так, що аж виступили сльози, затим витер очі рожево-ліловою носовою хусткою.

— Едельштайне,— сказав він,— ну, ви і даєте! А що ви скажете про свого кузена Сеймура, якому ви не позичили п'ятсот доларів на те, щоб відкрити хімчистку? Що, у нього ні з того ні з цього виникли до вас теплі дружні почуття?

— Я якось і не подумав про Сеймура,— промимрив Едельштайн.

— А як же з місіс Абрамович, яка плюється при згадці про ваше ім'я, бо ви не захотіли одружитися з її донькою Марджорі? А як з Томом Кессіді з квартири І-Ц, у цьому будинку, власником повного зібрання промов Геббельса, і якому щоночі мариться, як він мордує євреїв всього світу, починаючи з вас...

1 2
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ворогові — вдвічі більше, Шеклі Роберт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ворогові — вдвічі більше, Шеклі Роберт"