Книги Українською Мовою » 💙 Зарубіжна література » Ангел на Мосту, Чівер Джон 📚 - Українською

Читати книгу - "Ангел на Мосту, Чівер Джон"

625
0
07.06.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ангел на Мосту" автора Чівер Джон. Жанр книги: 💙 Зарубіжна література. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Ангел на Мосту, Чівер Джон» була написана автором - Чівер Джон, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Зарубіжна література".
Поділитися книгою "Ангел на Мосту, Чівер Джон" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2
Перейти на сторінку:

Ви, напевне, бачили мою матінку на ковзанці в Рокфеллерцентрі, де вона весело кружляє на льоду, незважаючи на свої сімдесят вісім років. Вона ще на диво моторна, як на свій вік.

З червоною стрічкою в сивому волоссі, в коротенькій оксамитовій спідничці — теж яскраво червоній, в окулярах і в штанцях кольору тіла вона хвацько витанцьовує з тренером ковзанки. А я ніяк не можу змиритися! Взимку намагаюся бути щонайдалі від Рокфеллер-центру, й ніхто не затягне мене до ресторації, що дивиться вікнами на ту ковзанку. Якось, коли я проходив мимо, один тил ухопив мене за руку й, показуючи пальцем на мою матінку, зареготав: "А погляньте лишень на ту божевільну стару!" Мені стало чомусь її дуже шкода. Хоч і варт було радіти та дякувати богу, що матінка сяк-так розважається й не вимагає від мене ніяких турбот. І все ж як мені хотілося, щоб вона вигадала собі іншу, не таку сумнівну розвагу! Тому, коли бачу статечну матрону, що граційно нахиляється над вазою з хризантемами або розливає чай у вітальні, у мене перед очима відразу постає матінка. Вирядившись, як гардеробниця в нічному клубі, вона кружляє по кризі в обіймах платного партнера — і це в самому центрі велетенського міста, третього в світі!

Фігурному катанню матінка навчилася ще в Сент-Ботольфсі, невеличкому містечку Нової Англії, звідки ми родом. Отож, мабуть, ця її пристрасть — всього-на-всього ознака прихильності до минулого. Адже з кожним роком вона все дужче сумує за далеким світом своєї юності. Здоров'я у неї просто залізне, проте будьякі новації вона тепер ледве терпить. Якось я повіз її в гості до родичів у Толедо. Приїхали ми на нью-йркський аеропорт. Зал для пасажирів під велетенським склепінням, світло реклам, оглушлива музика, що гамувала сльози й зойки прощання, — все те справило на мою матінку вельми гнітюче враження, а сам аеропорт, так не схожий на залізничну станцію в Сент-Ботольфсі, видався їй непоказним і зовсім не цікавим.

Політ відклали, і нам довелося просидіти ще цілу годину.

Я глянув на матінку: вона раптом спала з лиця і постаріла. Через півгодини їй стало важко дихати. Приклавши до грудей руку з розчепіреними пальцями, вона час від часу поривчасто хапала повітря, ніби їй було дуже боляче. Обличчя в неї почервоніло і взялося плямами. Я вдав, що нічого не бачу. Але ось оголосили

посадку, й матінка загукала: "Вези мене додому! Як помирати, то на землі!" Я здав квитка й повіз матінку додому, в її мешкання, а про той напад нікому не сказав. Проте примхливий, чи, скоріше, неврастенічний, страх перед катастрофою, що пойняв мою матінку, з'ясував мені дуже багато: я побачив, як з кожним роком збільшується кількість небезпек, що чигають на неї: скільки їх з'явилося, отих підводних рифів, отих хижих звірів, що тільки й підстерігають її в засідці! Які несподівані ті шляхи, що їй доводиться обирати тепер, коли світ розгортається дедалі ширше й стає все складніший та незбагненніший для неї!

Мені тоді часто доводилося літати. Справи вимагали моєї присутності то в Римі, то в Нью-Йорку, то в Сан-Франціско, то в Лос-Анжелесі, і я чи не щомісяця перелітав з одного міста в інше. Літати мені подобалось. Я любив милуватися феєричним світінням у високості. Любив мчати з заходу на схід і стежити з вікна, як ніч простує континентом. Уявляю собі, як після вечері миють посуд нью-йоркські господарки, коли мій годинник показує четверту за каліфорнійським часом, а наша стюардеса ось уже вдруге пропонує охочим джин, коктейль або віскі. Під кінець польоту стає душно. Всі стомилися. Золота нитка в оббивці крісла раптом починає муляти, і вам здається, що про вас забули, отож ви ридаєте, наче дитя: вам все осоружне, все чуже. Звичайно, з деким із пасажирів ви познайомилися, серед них є й приємні співрозмовники, і набридливі балакуни. Одначе які нікчемні й непотрібні справи, що примушують нас ширяти над землею! Он та стара мчить через Північний полюс до Парижа, щоб подарувати своїй сестрі миску телячого холодцю. А її сусід, 'комівояжер, рекламує синтетичні устілки.

Одного разу, коли я летів на захід (Скелясті гори вже лишилися позаду, але до Лос-Анжелеса ще була ціла година, ми зависли в такій високості, що втратили вже навіть уяву про рідну землю), я раптом побачив унизу слабеньке мерехтіння, разок вогнів, схожих на прибережні ліхтарі. У тих широтах жодного берега й близько не було, і я розумів, що ніколи й не дізнаюся, що означала ота примара вогнів — чи то межу пустелі, чи звивистий шлях у горах... Але а такої височини й на такій скаженій швидкості те мерехтіння, здавалося, свідчило про мою приналежність до світу мертвого, підкреслювало мій вік, мою неспроможність зрозуміти те, що відбувається в мене перед очима. Я ніби опинився зненацька десь посеред потоку, до далеких берегів якого, може, колись дістануться лише мої діти, — і мені було чомусь навіть приємно від того.

Отож я любив літати, й тривога, що пойняла тоді мою матінку, була дивною для мене. Це ж бо моєму старшому братові, Її первістку й улюбленцеві, перейде в спадок її настирність, її столове срібло і впертість, а також — до певної міри — Її ексцентрична вдача. Одного вечора мій брат — а ми вже майже рік з ним не бачились — зателефонував мені й напросився на вечерю. Я охоче

погодився. О пів на восьму він подзвонив знов: мовляв, жде внизу (а ми живемо на одинадцятому поверсі) й просить мене спуститися. Я думав, брат хоче повідомити мені щось особливе, та, щойно ми зустрілися, він попрямував до ліфта. Коли за ним клацнули дверцята, я помітив ті самі напади жаху, що і в матінки в аеропорту. Лоб йому зросив холодний піт, він важко дихав, ніби після довгого бігу.

— Тобі погано? — запитав я.

— Боюся ліфта, — похмуро признався він.

— Чого це?

— Аби часом будинок не впав.

Я засміявся, і це, мабуть, було жорстоко з мого боку. Та вже надто смішною здалася мені картина, що несподівано постали перед очима: нью-йоркські хмарочоси, мов кеглі, з гуркотом •валяться один на одного! Справа в тому, що взаємна заздрість Дініно псувала наші стосунки, бо я чомусь вважав, що брат і заробляє більше, й живе краще. І хоч як боляче було бачити його в такому стані — пригніченого, нещасного, приємне почуття зверхності залоскотало мені серце. Здавалось, у таємному змаганні, що виявляло сутність наших взаємин, я раптом обійшов його. Він — старший, материн любимчик, та, бачачи, як він задихається в ліфті, я думав про нього лиш одне: "Адже цс мій нещасний братик, геть змучений турботами й тривогами". Перше ніж зайти до кімнати, він зупинився перевести дух. Цей жах, як виявилося, переслідував його вже понад рік. Брат ходив до психіатра. Та ніякої користі не не дало. Щойно вийшов з ліфта, як усе наче рукою зняло, хоч я й помітив, що він намагається триматись подалі від вікна. А коли брат уже зібрався додому, я з цікавості провів його до сходів. Ліфт спинився на нашому поверсі, а він обернувся до мене й сказав:

— Мабуть, доведеться спускатися пішки...

Ми полічили з ним усі одинадцять поверхів. Брат не відривав руки від поручнів. Попрощавшись з ним унизу, я злетів нагору ліфтом і розповів дружині про братів "коник".

— Йому здається, що будинок може впасти.

Дружина, як і я, була здивована й пригнічена, хоч обом нам оте боягузтво здавалося смішним.

Проте через місяць братові довелося розлучитися з фірмою, дг він служив, бо вона переїхала в нове приміщення — на п'ятдесят другий поверх. Як він пояснив те, мені не відомо. Ходив без роботи цілих півроку, поки вдалося підшукати місце в конторі, що містилася на третьому поверсі. Одного зимового вечора я помітив його на перехресті Медісон-авеню й П'ятдесят дев'ятої вулиці.

Розумний, вихований, пристойно вдягнений, він чекав з натовпом, поки спалахне зелене світло. А я подумав: "Скільки їх тут, отих диваків, схожих на нього! Скільком доводиться отак продиратися крізь нетрі дурних забобонів! Скільком навіть вулиця, яку треба перейти, здається стрімкою річкою, а водій, що сидить за кермом таксі, — ангелом смерті!"

На землі брат почував себе цілком спокійно. Якось ми всією родиною поїхали до нього в Нью-Джерсі. Він був здоровий, навіть веселий, і я його ні про що не розпитував. В неділю по обіді ми повернулися до Нью-Йорка. Не доїжджаючи мосту Джорджа Вашінгтона, я раптом побачив над містом чорну грозову хмару.

Коли виїхав на міст, дужий порив вітру кинув машину вбік, і я ледве втримав кермо. Мені здалося, що міст хитнувся під нами.

А на середині я зненацька відчув, що він повільно осідає. Я не міг сумніватися в міцності мосту й водночас боявся, що за якусь мить він переломиться навпіл, скинувши в темну воду оцю недільну низку машин. Думка про катастрофу викликала в мені паніку.

Ноги похололи, і я, певно, не загальмував би в потрібну мить.

Я почав задихатися, хапати ротом повітря. І в мене, як ото буває при підвищенні тиску, потемніло в очах.

Страх має великі очі, й, коли він сягає апогею, десь глибоко в душі чи в тілі — не знаю напевно — у нас раптом відкривається приховане джерело, що з нього ми п'ємо снагу для опору. Так само й тепер, коли ми подолали середину мосту, страх мій почав гамуватися. Дружина та діти милувалися грозою і, очевидно, нічого не помітили. А я навіть не знав, чого злякався дужче, — чи того, що міст западеться, чи щоб вони не помітили, як мені лячно.

Я почав пригадувати всі події минулої доби: може, якийсь випадок, розмова чи сутичка дали поштовх моєму страхові, навіяли похмуру думку, ніби порив вітру здатен перекинути або зруйнувати міст? Ба ні, ми чудово погуляли, й моя напружена пам'ять не могла відшукати чогось такого, що дало б привід для цієї хворобливої тривоги.

На тому самому тижні мені треба було їхати в Олбані. Видався ясний тихий день. Та згадка про недавній страх була ще надто свіжа, і я поїхав манівцями, аби тільки не попасти на міст. Проте біля Трої таки трапився невеличкий місток, і я перескочив його без хвилювання. Мені довелося плутати миль п'ятнадцять, щоб уникнути наступної перепони!

Повертався я також манівцями, а наступного ранку пішов до лікаря й сказав йому, що боюся мостів. Той засміявся:

— Боїтеся мостів! Та візьміть себе в руки!

— Мабуть, це у нас спадкове,— пояснив я.

1 2
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ангел на Мосту, Чівер Джон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ангел на Мосту, Чівер Джон"