Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Покохати відьму 📚 - Українською

Читати книгу - "Покохати відьму"

342
0
21.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Покохати відьму" автора Костянтин Когтянц. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Покохати відьму» була написана автором - Костянтин Когтянц, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Фантастика / 💛 Фентезі".
Поділитися книгою "Покохати відьму" в соціальних мережах: 

Новий роман Костянтина Когтянца «Покохати вiдьму» на перший погляд написаний за традиціями героїчного фентезі. Але тільки на перший погляд! Насправді автор викладає сюжет так, наче законів і канонів жанру взагалі не існує. Тут немає демонів-імператорів, герой не здобуває корону, не намагається завоювати чи порятувати світ. Він просто покохав жінку… Однак не звичайну жінку, а чаклунку. Щоправда, вона, м”яко кажучи, зовсім не відповідає стандартним уявленням про чародійок… М’яко кажучи!…

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 17
Перейти на сторінку:

Стародавні іспанські драми зазвичай закінчувалися словами «Даруйте авторові його помилки». Як перекладач, я повинен почати з цього прохання.

Якщо Ви, читачу, знайомі з текстами, написаними давно та далеко, – наприклад, середньовічними китайськими, – то напевно знаєте, що такі письмена вимагають приміток мало не до кожного абзацу.

Труднощі, викликані намаганням поєднати точність з доступністю, зростають у багато разів, коли йдеться не про іншу країну, хай навіть далеку, а інший світ! – і ті мови, граматика яких побудована на принципах, котрі навіть викласти в наших поняттях і то важко.

На додаток до всього, авторові більшої частини тексту (ім'я якого, до речі, Хайнлорітайн, для друзів – Хайнлорі) на момент початку подій було щось близько чотирнадцяти-п'ятнадцяти років (достеменно він і сам не знав). Хайнлорі намагався зобразити події так, як він тоді їх бачив, і викласти їх у тих термінах, якими користувався тоді, а я – передати колорит його мови.

На жаль, і те, і друге – особливо друге! – вдається далеко не завжди.

Так що даруйте мені мої помилки.

Я помер двічі.

Перший раз – коли вигнали. Людина без клану мертва. Хто зустріне, той заб'є (як сама не пропаде). Траплялося – приймали вигнанців у Громаду вільних мисливців. Але ж не зрадників. Я – вірний, та як чужим доведу, коли своїм не зміг?

…Перше вогнище було, звісно, на океанськім узбережжі, біля устя Щучої річки. Ну, а що нам звісно, то й ворогам також. Не стали вони вдень до берега виходити, вивідачів вислали. Висадили їх десь за мисом. Ті шпигуни хлопців на першому вогнищі перерізали, а про наше, друге, – не знали. Відстань від берега до селища така, що трьох вогнищ, начебто, й не потрібно. З Шолом-гори берег видно, з селища гору видно. Вони й не гадали, що друге вогнище раніш буде, ніж на вершині. Наше звалося другим, а насправді – запасне перше. Й п'яти тисяч кроків немає від берега.

Я схопив старшого за руку.

– Весла б'ють! Три галери!

Він же знав: як я чую, так і є. А друзі поночі в чужу річку не лізуть.

– Підпалюй!

Сигнальне вогнище підпалити просто, раз-два-три – й шугонуло полум'я, ну а ми – на стежку. Своє зробили, тепер щезнути в тайзі…

– Демони пекла!

Не горить вогнище на Шоломі, не горить… Зараз. Ну зараз же… Та що ж вони, демони, – сплять?! Гавкіт собаки. Звідкіля? Ясно звідкіля! Вони, ті, хто першу заставу вирізав, зараз мчаться до нашого вогнища, щоб його загасити – під ногами ж пісок! – а собака слід візьме.

– Прогнівали ми богів, Вождь – дурень!

Раніш на кожному вогнищі було по жмені воїнів, а не лише на першому. Та новому Вождеві стало шкода стількох годувати.

– Давай на гору! Стій! Ножа свого давай сюди!

Бідні ми обидва, але в мене, крім сокири, і ніж бойовий є, вітчим дав… – старшого так потім і знайшли, з моїм ножем у руці. Я біг так, як ніколи ні до, ні опісля. А коли вже на Шолом ліз, там спалахнуло. На суді вони все навпаки заявили. Ніхто, бачте, не спав, обидва сиділи та дивилися, запалили відразу, я зрадив та втік. Казав я, що незграбно брешуть, меч сують за халяву.

Перекладач. Вислів, аналогічний нашому «Ні в які ворота не лізе» (за халявою носять бойові ножі).

…Де це бачили, де таке чули, щоб людина проспала ворожі галери, а потім вогнище запалила? Коли кораблі ці пройшли давно? А ніж? Чого б це я його, втікаючи, залишив? Проте плутано говорив. Та й їх двоє. Та й Нотівар, їхній молодший, перший заводіяка серед молоді клану, – таким вірять легше. Та й Вождю був потрібен зрадник, аби про його помилку не згадували. Це я, щоправда, зрозумів лише згодом. Мертвий я був, і добивати не треба – йду привид-привидом, сам себе ховаю: і до мисливців не дійду, й самі вони мене не візьмуть, і звірі зжеруть, і вороги вб'ють. Ніж у мене лишився, – його вітчимові повернули, а він – мені; не повірив, та проти всіх не пішов. Зробив я з того ножа списа, – самому страшно від такої зброї.

Перекладач. Типова проблема під час перекладу не лише іншою мовою, але й на інший тип мислення: деякі вислови Хайн-лорі можуть здатися проявами чорного гумору, проте цього явища не існує в його культурі. Героя треба розуміти буквально: йому страшно, що єдина зброя – саморобний спис.

Так я себе зажалів, сльози на очах, шум у вухах, бо сам себе вдруге згубив, у пащеку відправив. Якби мені хто до того сказав, що таке може бути – не повірив би!

ВИЙШОВ НА ГАЛЯВИНУ, НЕ РОЗДИВИВШИСЬ! А там… Боги й демони, справа – жінка. Сама! Дивна й одягнена дивно. І щось у руках дивне тримає. Тільки не встиг я роздивитися, бо зліва… Білий кіт-людожер. Той самий, на якого вільні мисливці тільки повною жменею ходять та богам жертви приносять, якщо всі повернуться. Єдина зрада, за яку не карають вигнанням, – якщо кинув родича в котячих лапах. Не похвалять, проте й не виженуть. З диким криком кинувся я на кота, він на мене. Я наставив списа – міг би й палець.

Перекладач. Мається на увазі – з тим самим успіхом.

…Що живий – зрозумів одразу: в Царстві Мертвих немає сонця, а воно мене розбудило. Ніде нічого не болить. Не болить! А лежу я в кімнаті, де стеля – мене на мої-таки плечі можна поставити, аж тоді рукою до неї дістану. Не буває таких високих кімнат. І таких світлих теж не буває. Лежу я на шкурах, укритий котячою. От добре було б, якби це той самий. Та ні, не могли обробити так швидко… Звівся на ноги, пройшовся кімнатою – не буває такого будинку!

…Сам не пам'ятаю, як з однієї думки на іншу перескочив, коли це мене мовби каменем по голові вдарило, тільки зсередини: демони пекла, якщо я живий, Вона також жива! Людожер не йде далі, поки першого не вб'є до смерті. Він чує, як серце б'ється.

Тож не могла та жінка сама в тайзі бути. Десь чоловіки були – прибігли, добили звіра, а мене взяли з собою. Мабуть, на південь. Південні клани багаті… Точно, багаті. Вікна скляні! Не буває скляних вікон, про таке навіть у баладах і то не співають. Я в

1 2 ... 17
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Покохати відьму», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Покохати відьму"