Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Московська воша, Симон Петлюра 📚 - Українською

Читати книгу - "Московська воша, Симон Петлюра"

1 364
0
23.08.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Московська воша" автора Симон Петлюра. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Московська воша, Симон Петлюра» була написана автором - Симон Петлюра, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Публіцистика / 💛 Наука, Освіта".
Поділитися книгою "Московська воша, Симон Петлюра" в соціальних мережах: 

Книга написана напередодні смерті отамана у 1925 році. Однак немає сумнівів, що задумана вона була набагато раніше. У книзі автор подає відомості про тогочасний стан на різних територіях України. Але найцінніше у творі — популярний виклад історії Української революції, розпачливої боротьби, гарячкових заходів Уряду УНР та допущених помилок.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 17
Перейти на сторінку:

ЗМІСТ

Документ доби

Передмова

Звідки почалось лихо?

Агітація проти нашого народу

Український уряд перестав мати силу

Що було за німців на Україні

Большевицька праця під час повстання проти Скоропадського і після повстання

Покута

Найбільша брехня большевицька

Найгірша брехня большевицька

Щоденна брехня большевицька

Замість «раю» пекло завели

Куди дівається те, що від нас забирають?

Дурне господарювання — пропащі гроші

До чого доводить большевицьке хазяйнування

Дике поле в освіті та праці

Причини большевицької жорстокости на Україні

Українські прикащики большевицької Москви

Московські воші і свої гниди

Лиха година і добра порада

Що вийшло з розмови двох приятелів

ДОКУМЕНТ ДОБИ

Урочисті святкування 40-ліття з дня смерти Головного Отамана й Голови Директорії, Симона Петлюри, що відбулися в Парижі й по всьому світі, де перебувають українські вигнанці, підсунули думку — удоступнити широкому загалові останню працю Покійного Голови Держави, що носить вимовний та завжди актуальний наголовок: «Московська воша». На цьому місці належиться від Видавництва й всіх читачів подяка інженеру М. Шумицькому, що дав до використання перевірений Автором примірник машинопису.

«Московська воша» написана, чи закінчена, напередодні смерти Головного Отамана — в 1925 р. Проте немає найменшого сумніву, що була вона задумана дещо раніше й використані в ній дані про стан в Україні з попередніх років. Симон Петлюра, опинившись на вигнанні, весь час уважав побут поза межами України тимчасовим. Тож він пильно слідкував за подіями на Рідних Землях і до самої смерти не припиняв зв’язку з поневоленим народом, не припиняв зв’язку з підпіллям. І саме для підпілля і підпільної боротьби була приготована й «Московська воша».

Цей твір — це документ часу. Автор дає докладні дані про стан на Рідних Землях в різних ділянках на той час. Але найцінніше в творі — популярний виклад історії Української Революції, розпачливої боротьби Української Армії, гарячкових заходів Уряду УHP, пороблених помилок.

Будучи документом часу, «Московська воша» є також документом про С. Петлюру. Вона доводить, як виразно він бачив національний момент в Революції, як глибоко заглянув він у її суть: змагання між українською і московською націями. З’ясування саме цього моменту залишає пекучу актуальність брошурі, не зважаючи на те, що за 40 років від часу її написання, різні дані перестали бути актуальними. Суть московсько-української війни, суть наших Визвольних Змагань, як вона з’ясована в брошурі, не перестала бути актуальною. Вона не змінилася, як і не змінилася потреба боротьби, хоч змінилися методи.

ВИДАВНИЦТВО

ПЕРЕДМОВА

Дядько Семен і дядько Лаврін погнали на ніч пасти коней. Стриножили їм ноги й пустили на луки. Самі ж, запаливши люльки, посідали одпочити. Слово за словом зав’язалася розмова між ними.

Дядько Лаврін скаржився на лихе життя.

— Не знаю, що й робити: як той «продналог» платити? Де я візьму грошей, щоб не приїхали описувати? А як не заплатю, небезпремінно прийдуть з повіта міліціонери і все, що в хаті, заберуть. Уже не тільки скотину забирають, а і жіноче шмаття та чоботи здирають. Чув, що в сусідньому селі минулого тижня вони виробляли?

— А, чув, — одповів дядько Семен, — а через хвилину додав: — 3 «продналогом» якось то буде. Я трохи позичу, може й інші сусіди допоможуть, та якось до біди й не допустимо.

— Спасибі тобі, куме, за допомогу. Повік не забуду її, — одказав Лаврін і замовк. Його зворушила обіцянка Семена. Почував він в душі ширу подяку кумові, бо знав, що як вже Семен що скаже, то слова свого додержить. Хотілось йому сказати більше, та не міг: хвилювався і радів, що кум допоможе, що чобіт міліціонери не здеруть з ніг і що жінчине шмаття — яке не яке, а все ж шмаття, — не продадуть з молотка. Ото ж Лаврін, думаючи про чоботи свої та про слова Семена, не міг говорити. Він мовчав, мовчав і Семен, бо мав багато роботи з своєю люлькою, що все чогось гасла. Семен запалював її кілька разів, пахтів, нарешті таки розпалив її, як слід, здавалось, не про що й не думав, як про свою люльку. А проте обоє думали про одне. Стало тяжко жити, життя дошкуляло, смикало, поневірялось над людьми. Глузувало ніби над ними. Глузувало жорстоко, не по-людському. Люди не розуміли, звідки взялася біда, коли скінчиться і за що до них причепилася.

Кожен про це думав. Думав і працюючи, і спочиваючи. Думав і вдень і вночі. Думав більш на самоті і не хотів з іншими ділитися своїми думками, бо боявся відкрити свою душу другому. Настали такі часи, коли довіритись було небезпечно, страшно навіть. Думав свою думу про це лихо і дядько Лаврін. Хотілось йому вже давно поговорити з своїм кумом Семеном про спільне горе та все якось не відважувався. Не те, щоб боявся кума, а так якось… З натури своєї, а може і через те що не знав, як Семен подивиться і що він скаже про те, що на самоті надумав Лаврін. І тільки сьогодні, після того, як кум додав йому духу, Лаврін насмілився.

— Слухай, куме… скажи мені, звідки все оце взялося і коли кінчиться? Хто винен в отих страшних злиднях, що напосіли нас? Де, у кого шукати порятунку від кари небесної, що так тяжко карає нас усіх а за що — я і сам не знаю?! Скажи мені правду: ти більш за мене знаєш, бував серед людей, більш грамотний як я. Поясни мені й порадь, що робити?..

1 2 ... 17
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Московська воша, Симон Петлюра», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Московська воша, Симон Петлюра"