Читати книгу - "Масаж, Rika Snezhnaya"

Один день із життя лікаря-фізіотерапевта

Почула, як відчинилися двері мого кабінету. Насилу, відірвавшись від звітів, які просто кров із носа, треба було здати саме сьогодні до обіду, повернула голову і..., тут повинні звучати фанфари, всередину зробив крок він. Хоча, чого це я? ВІН – з великої літери! Предмет дівочих мрій, який зводить мене з розуму одним своїм виглядом вже не перший рік, а за останній тиждень з'являється тут втретє. Характер же в цього еталона чоловічої краси, разів у сто гірший, ніж він виглядає. Ну це я так, по секрету.

- Привіт, - м'яко привітався він.

- На кушетку, - озвалася я і знову повернулася до вивчення своїх папірців.

- Що, отак одразу?

Навіть не обертаючись, з упевненістю можу сказати, що на його обличчі зараз усмішка, яка дивовижно пасує Олегу.

- Звичайно, - і знову навіть не подумала подивитись на нього.

І так відбувається щоразу, от заходить ВІН і весь мій словниковий запас забувається миттєво. А для того, щоб згадати всі необхідні слова, потрібна дихальна гімнастика. У сенсі, заспокоїтись мені треба. Глибокий вдох потім не менш глибокий видих. І так, як мінімум разів п'ять, поки що не зможу нормально думати і говорити.

- Роздягайся, - скомандувала.

- Цілком? - З легким єхидством у голосі.

Закрила очі на кілька секунд. Чи може влаштувати собі розвагу? Музичний центр є – я не можу працювати в абсолютній тиші. Цікаво, про яку тишу можна говорити навесні та при відкритому вікні? На вулиці співають пташки, і всі дерева одягають свої зелені вбрання. Так і хочеться залишити роботу і цих пацієнтів. Вийти туди та вдихнути на повні груди чисте повітря. Ну так, чистий рівно до того моменту, поки якийсь розумник не проїде повз мотоцикл. Ось, наприклад, як Олег. Так щось я відволіклася, трохи відхилившись убік, зробила голосніше звук. З колонок полилася ніжна мелодія "Duran Duran", щось там про звичайний світ1, дуже гарна і неймовірно романтична. Розвернулась у кріслі та посміхнулася Олегу:

– А давай повністю!

Вау! Нарешті я побачила збентеження на його обличчі. Перший раз на моїй пам'яті я змогла досягти цього.

- Тут перший поверх і вікно відчинено, - для вірності він ще й пальцем показав на це вікно.

Можна подумати, що у своєму кабінеті я не знаю де і що знаходиться. Гаразд, пожалію його цього разу.

- Боксери можеш залишити.

- Тобі? - І знову ця посмішка, від якої з'являється ямочка на правій щоці.

- Собі. Я не ношу чоловічу білизну.

Влаштувалася зручніше у кріслі та приготувалася до безкоштовного стриптизу. Олег не поспішав мене радувати, переступаючи з ноги на ногу. М-да, хто б зараз з його друзів побачив у цій ситуації ні за що не повірив би, що їхній незмінний лідер може так бентежитися. І найголовніше - де? У кабінеті фізіотерапевта!

– Ну? - Поквапила його я.

Уважно відстежуючи мою реакцію, не відриваючись від мого обличчя, почав повільно розстібати куртку.

- Непогано, - похвалила, - а тепер трохи швидше і в такт музиці.

Ледь помітна лайка скрізь зуби і справа пішла набагато веселіше.

- Олеже, у нас дуже мало часу. Тому давай я відвернуся, а ти мені наступного разу влаштуєш сеанс стриптизу. Домовились?

Пролунала ще одна лайка, і посмішка з'явилася на моєму обличчі. Люблю його злити! Відвертаюсь і продовжую заповнювати звіти.

- Я готовий!

- Руки по швах, - і знову командні нотки у голосі.

З такими людьми як він, не можна йти на поступки, необхідно одразу показати, хто головний у цьому кабінеті. Інакше сядуть на шию та й будуть мене розказувати як, і головне, яким чином мені треба займатися їхніми тілами.

– Вже! - Гарний і слухняний хлопчик.

Гукнувши у відповідь, потяглася і, взявши зі столу флакончик із масажним маслом, приготувалася до діла. Підійшла до кушетки з лежачим на ній Олегом в одних боксерах. Підхопила простирадло та й накрила його від попереку до ніг. Відкрила пляшечку, видавила трохи олії та почала тортуру під назвою "масаж".