Читати книгу - "Згадай мене, Уляна Пас"

Сьогодні чудова погода. Літо в самому розпалі. Хочеться гуляти, веселитися і не думати про те, що через кілька тижнів доведеться повертатися у стіни універу. Ні, я не жаліюся, та й навчання мене не напружує. Просто літо - моя улюблена пора року, і я не люблю, коли яскраве сонце затуляють темні хмари. 

Одягаю короткі джинси та білу футболку. Темне волосся збираю у хвіст, щоб не заважало, адже від спеки тільки більше пітнію. Обмежуюсь тільки тушшю для вій і блиском для губ. Щось зовсім не хочеться наносити на себе кілограм косметики у таку спеку. Відчуваю, що можу потекти, як сніговик.  

Перед тим як залишити будинок, зупиняюся перед дверима у кімнату молодшої сестри та стукаю. Просуваю голову у щілину і помічаю, що вона активно листується з кимось через телефон. 

- Дашо, я гуляти! - повідомляю.

- Ага! - відповідає сестра, навіть не відірвавши погляд від екрана. Сумніваюся, що вона мене почула, але байдуже. Напишу повідомлення мамі, котра сьогодні на зміні в лікарні. 

Залишаю будинок й одягаю темні окуляри. Настрій на висоті й хочеться муркотіти від задоволення. Встигаю зробити тільки крок, коли відчуваю чиюсь гарячу руку у себе на плечі. Хмикаю, тому що чудово знаю, хто це.

- Злякати мене надумав? - повертаюся обличчям до хлопця, котрий стоїть навпроти мене з широкою усмішкою. Рома - мій сусід і за сумісництвом найкращий друг. Ми знайомі з дитинства, і я вважаю його своїм братом, не менше. 

Рома - високий блондин, який любить активно проводити час. Займається плаванням і бігом. Я знаю його, як облупленого, а він розуміє мене без слів. 

- Я знаю, що ти безстрашна, - хмикає хлопець. Він ховає руки у кишені світлих джинсів, а я розглядаю його білу футболку і повільно підіймаю погляд на обличчя. Рома красунчик - і це факт. Блондин з блакитними очима і шаленою енергетикою. Дівчата за ним табунами бігають, а він чомусь завжди один. 

- О, так! - усміхаюсь. - Які плани? Зібрався кудись? 

- Мені в центр треба. З другом домовився зустрітися. А ти? - цікавиться Рома. 

- У мене також зустріч! - радісно випалюю. - Хочеш зі мною? Пообідаємо разом!

- Зустріч з Захаром?  - хмуриться друг. Не знаю чому, але він недолюблює мого хлопця Захара. Ми разом вже три місяці, і за цей час Рома не сказав про нього нічого хорошого. 

- Ага! А ще там буде Аня! - кладу свою руку на плече друга, хоча для цього доводиться стати навшпиньки, адже він значно вищий за мене. - То як? Їдемо?

- Ти ж знаєш, що я не можу тобі відмовити, - бурчить Рома і знімає з себе мою руку. Він швидко поспішає до свого автомобіля, а я за ним.

- Ти ж знаєш, що я тебе люблю? - радісно кричу йому в спину, і на мить Рома збивається з кроку. Я ж тільки регочу і швидко його наздоганяю. 

Сідаємо в білу Ауді хлопця, і я одразу пристібаюсь ременем безпеки. Рома заводить двигун і вмикає кондиціонер. Їхати мовчки у компанії друга не люблю, тому одразу продовжую розмову. 

- Ми збираємося, щоб обговорити плани на вихідні. Хочемо поїхати за місто з ночівлею. Поїдеш з нами?

- Навіщо? - Рома кидає у мій бік швидкий погляд, а тоді повертає свою увагу на дорогу. - Я знаю, що твій Захар дратується, коли мене бачить. 

- Не думай про Захара! - бурчу. - Я хочу, щоб ти був поруч.

- Справді? - Рома хмикає якось неоднозначно, і далі ми обоє замовкаємо. 

Щось сьогодні розмова не складається. Друг поводиться якось дивно, а я відчуваю, що не варто поки що заглиблюватися у цю тему. 

Так, Захар ревнує мене до Роми, і всі мої доводи про те, що ми просто друзі, на нього не діють. Ми часто сваримося через це, але я не готова просто взяти й викреслити друга зі свого життя. І, напевно, ніколи не зможу… 

Автомобіль зупиняється біля входу у кафе, і я одразу помічаю Аню - мою університетську подругу, і ще кількох спільних знайомих. Серед них сестра Захара - Діна, і ще двоє хлопців, з якими дружить сам Захар. 

Ми з Ромою одночасно залишаємо автомобіль і підходимо до них. Я помічаю, як зацікавлено Аня розглядає Рому. Не з чуток знаю, що він їй подобається.

- Привіт, Ромо! Вирішив скласти нам компанію? - одразу ж говорить Аня.

- Мене Діана запросила, - відповідає друг. Він вітається з хлопцями, потиснувши кожному руку, а я обіймаю Діну, тому що з нею у нас доволі хороші відносини. 

Голосний шум мотора змушує нас усіх повернути голови до дороги. Я вже знаю, хто це їде, і широка усмішка з'являється на устах. Яскраво-червоний Форд Мустанг паркується поруч з Ауді Роми, і на вулицю виходить мій хлопець. 

Захар - капітан футбольної команди й гаряча мрія кожної дівчини. Він гарний, спортивний і дуже харизматичний. Брюнет із синіми очима та яскравою усмішкою. А ще батьки Захара мають власний бізнес, тому хлопець ні в чому собі не відмовляє. 

Ми разом три місяці. Але бувають моменти, коли я все ще не можу повірити у те, що це правда. Захар сам проявив ініціативу і запропонував стати парою. Ми були знайомими, але я завжди трималася на відстані від нього. Але коли надійшла пропозиція - погодилася. 

- Привіт, крихітко! - хлопець наближається до нас й огортає своїми руками мою талію. Не встигаю нічого сказати, а він уже притягує мене до себе і цілує так, що подих перехоплює.