Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Пастка 📚 - Українською

Читати книгу - "Пастка"

562
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пастка" автора Еміль Золя. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Пастка» була написана автором - Еміль Золя, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "Пастка" в соціальних мережах: 

«Пастка» — один із найголовніших творів видатного французького романіста Еміля Золя, в якому письменник повною мірою реалізує свій творчий метод. «Пастка», «найнатуралістичніший» роман в усьому доробку автора, зазнав шаленої критики за відверту фізіологічність і стиль та водночас приніс письменникові світову славу й визнання.
Дія твору відбувається в паризькому передмісті середини XIX ст. На прикладі однієї родини Золя змальовує побут і проблеми нижчих верств населення тогочасної Франції, показує вплив середовища на людину, говорить про роль жінки в суспільстві, висміює людське невігластво. Відвертість, безкомпромісність, ба навіть жорстокість роману роблять його блискучим літературним артефактом, актуальність якого не тьмяніє й понині.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 139
Перейти на сторінку:

Еміль Золя

Пастка

Передмова

«Ругон-Макари» складатимуться з двох десятків романів. У 1869 році я накреслив загальний план і відтоді ретельно дотримуюся його. Надійшла пора «Пастки» — я написав її, як напишу й решту, ні на крок не збиваючись зі своєї прямої стежки. У цьому моя сила. Я маю мету і йду до неї.

Коли «Пастку» надрукували в газеті, на неї напали з небувалою жорстокістю, її гудили, звинувачували в усіх злочинствах. Чи варто пояснити тут, кількома рядками, мій творчий задум? Я хотів змалювати неминучий занепад робітничої сім’ї в отруєному середовищі наших передмість. За пиятикою та неробством ідуть послаблення родинних зв’язків, брудна розпуста, поступове занехаювання шляхетних почуттів, а насамкінець — ганьба і смерть. Це всього-на-всього мораль у дії.

«Пастка», безперечно, найдоброчесніша з моїх книжок. Мені часто доводилося торкатися й страшніших болячок. Збентежила сама форма. Всіх обурили мої слова. Мій злочин полягає в тому, що я, мавши письменницьку цікавість, зібрав і відлив у старанно опрацьованій формі народну мову. Ба! Отже, форма — найбільша моя провина. Однак словники цієї мови існують, мовознавці вивчають її, насолоджуючись її розмаїтістю, хаотичністю та могутньою образністю. Це справжній скарб для завзятих граматистів. Проте ніхто навіть не подумав, що я прагнув виконати суто філологічну роботу, що видається мені напрочуд цікавою з історичного та суспільного погляду.

Але я не боронитимуся. Мене боронитиме мій твір. Цей твір — сама правда, це перший твір про народ, у якому немає брехні та який пахне народом. І не варто робити висновку, що весь люд лихий, адже мої персонажі не лихі, вони просто невігласи, зіпсуті грубою працею та злиднями — середовищем, у якому живуть. Але все-таки мої романи варто було б прочитати, зрозуміти, ясно побачити їхню єдність, перш ніж повторювати готові гротескні й одіозні судження, що крутяться довкола моєї особи та моїх творів. О! Якби ж то люди знали, як мої друзі сміються з дивовижних оповідок, що звеселяють юрбу! Якби люди знали, що цей кровопивця, грізний романіст — поштивий буржуа, людина науки й мистецтва, що скромно живе у своєму кутку з єдиним прагненням — лишити по собі такий великий і живий твір, який тільки зможе. Я не спростовую жодних вигадок, а працюю, покладаючись на час і щирість публіки, яка врешті пізнає мене під купою несусвітніх дурниць.

Еміль ЗОЛЯ.

Париж, 1 січня 1877 р.

I

Жервеза чекала на Лантьє до другої години ночі. Тоді, простоявши в самій нічній кофтині й протремтівши з ніг до голови від холоду, яким віяло з вікна, з омитим слізьми обличчям, вона в розпачі кинулася поперек ліжка й задрімала. Уже цілий тиждень, виходячи з «Двоголового теляти», де вони харчувалися, він відправляв її з дітьми спати, а сам приходив пізно вночі, бо нібито шукав роботу. Того вечора, виглядаючи Лантьє додому, Жервезі здалось, що вона бачила, як він заходив до танцювальної зали «Ґран-Балкон», десять палахкотливих вікон якої осявали пеленою пожарища чорне литво кільцевих бульварів. Позаду нього вона помітила малу Адель, полірувальницю, що обідала в тому ж ресторанчику. Та відставала на п’ять-шість кроків і метляла руками так, наче щойно його відпустила, щоб не з’являтися разом під різучим світлом кулястих ліхтарів біля входу.

Прокинувшись о п’ятій годині знесиленою й розбитою, Жервеза розридалася. Лантьє досі не повернувся. Це вперше він спав не вдома. Вона сіла скраю ліжка під клаптем вилинялої завіски в персидському стилі, що спадав з прутини, прив’язаної мотузком до стелі. Жервеза неквапливо водила залитими слізьми очима по вбогій кімнаті, умебльованій горіховим комодом без однієї шухляди, трьома солом’яними стільцями й засмальцьованим столом, на якому стояв щербатий глечик. Для дітей довелося поставити залізне ліжко, яке загороджувало комод і займало дві третини кімнати. Розчахнута скриня Жервези й Лантьє лежала в кутку і світила своїми голими боками, а на самому споді, під купою брудних сорочок і шкарпеток, лежав старий чоловічий капелюх. На спинках стільців, що стояли попід стіною, висіли дірява хустка та зашмульгані штани — останні лахи, що їх не захотіли взяти тандитники. Посередині на коминку, поміж двох непарних цинкових свічників, лежав стосик ніжно-рожевих закладних з ломбарду. Це була найліпша кімната в готельчику — на другому поверсі, з вікнами на бульвар.

Тим часом обоє дітей спали поряд на одній подушці. Клод, восьмирічний хлопчик, висунув рученята з-під ковдри й повільно дихав, а Етьєн, якому було лише чотири, усміхався, поклавши руку на шию братові. Спинившись розгубленим поглядом на них, мати знову зайшлась плачем, затуливши рота хустинкою, щоб стримати свої тихі зойки. Боса, навіть не подумавши взути виступці, що спали з ніг, вона підійшла до вікна і стала, як нещодавно вночі, вдивлятися в далеч тротуарів.

Готельчик стояв на бульварі Шапель, ліворуч від застави Пуасоньєр. Цей обшарпаний будинок з протрухлими від дощу віконницями мав три поверхи, перші два з яких було помальовано бордовою фарбою. Над ліхтарем з тріснутим склом між двома вікнами можна було прочитати «Готель Бонкер[1], господар — Марсує»; цей напис великими жовтими літерами трохи обліз разом з тиньком через плісняву. Світло ліхтаря било Жервезі в очі, тому вона відхилилася назад, все так само притискаючи хусточку до вуст. Вона глянула праворуч, на бульвар Рошешуар, де в закривавлених фартухах збиралися купки різників; свіжий вітер раз у раз доносив сморід — гидкий запах забитої скотини. Повела очима ліворуч, по довгій стьожці проспекту, зупинившись поглядом на білій громаді недобудованої лікарні Ларібуазьєр, що бовваніла майже навпроти. Повільно, з одного краю до другого, вона розглядала міський мур, за яким уночі часом лунали крики жертв, вдивлялась у глухі закапелки і темні закутки, чорні від вологи й сміття, боячись угледіти тіло Лантьє з проткнутим ножем животом. Підвівши очі над цим сірим нескінченним муром, що оточував місто пустельною смугою, Жервеза побачила яскраве світло, сонячний пил, сповнений ранкового паризького гамору. Але очима вона повсякчас поверталась до застави Пуасоньєр, і, витягши шию, зачаровано споглядала між двома приземкуватими митними павільйонами безперервний потік чоловіків, худоби, возів, що рухалися з пагорбів Монмартру й Шапель. Там тупотіли ніби цілі табуни, товпища, що після раптових зупинок розливалися

1 2 ... 139
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пастка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пастка"