Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Спогади. Том 2, Карл Густав Еміль Маннергейм 📚 - Українською

Читати книгу - "Спогади. Том 2, Карл Густав Еміль Маннергейм"

468
0
14.01.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Спогади. Том 2" автора Карл Густав Еміль Маннергейм. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Спогади. Том 2, Карл Густав Еміль Маннергейм» була написана автором - Карл Густав Еміль Маннергейм, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Публіцистика".
Поділитися книгою "Спогади. Том 2, Карл Густав Еміль Маннергейм" в соціальних мережах: 

Виявляється, «лінія Маннергейма», про яку згадують у підручниках з історії, - міф. Розповіді про легендарні й дуже міцні споруди - перебільшення Радянського Союзу. Насправді все трималося не на фортифікаціях, а на силі фінської армії - так пише  Карл Маннергейм.
У своїх спогадах він розкриває багато деталей радянсько-фінляндської та Другої Світової воєн. Як країні з чотиримільйонним населенням удавалося протистояти демографічному велетневі - СРСР? На які жертви Фінляндія йшла заради миру? Наскільки лицемірно поводилися радянські представники на перемовинах? Як Фінляндія протистояла тиску Третього Райху, що вимагав приєднатися до наступу на Ленінград? Про все це прямо й водночас виважено та аргументовано пише Маннергейм.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 107
Перейти на сторінку:

Карл Ґустав Маннергейм

СПОГАДИ

Том 2

11. Вісім років наввипередки з бурею

Моє повернення до чинної військової служби. — Організація й завдання Ради оборони. — Боротьба за асигнування на оборону. — Перехід на територіальну систему. — Великополітичні аспекти. — Проти внутрішнього розколу. — Оновлення матеріально-технічної бази. — Візит до Англії. — Візит до Німеччини. — За північноєвропейську орієнтацію. — Похорон короля Ґеорґа V. — Відділ військової економіки. — Створення артилерійного заводу. — Олдершот. — Президентські вибори. — 70-річний ювілей. — Програма основних закупівель. — 20-річчя визвольної війни. — Совєтський Союз зондує ґрунт. — Питання Аландських островів. — Програма основних закупівель. — Поїздка до Центральної Європи. — Загрозливі передвістя. — Політичні діалоги. — Лист до президента республіки. — Фортифікаційна робота на перешийку. — Перемовини західних країн у Москві. — Доля балтійських країн. — Бойові маневри. — Московські перемовини. — Недооцінювання загрози війни. — Моє прохання про відставку. — Майнільські постріли. — Початок війни.

У 1931 році завершилася каденція президента Реландера, й очільником держави було обрано сенатора Свінгувуда, голову «самостійницького Сенату» часів визвольної війни. Уже 2 березня, на другий день після інавгурації, новообраний президент запросив мене до себе. Він висловив гадку, що з керуванням державою впорається, «але війну, — сказав він, — я не в змозі очолювати». Тож йому хотілося, щоб у разі війни я обійняв пост головнокомандувача, але щоб уже й тепер став на службу на чолі збройних сил.

Я був неготовий одразу дати відповідь. Я відчував вдячність президентові за довіру, і мене тішило, що він вважає цю справу дуже важливою та воліє обговорити її однією з перших. Утім я не хотів, щоб ішов з посади тодішній головнокомандувач, а тому відмовився очолити військо. Якщо президент, додав я, таки вирішить доручити мені верховне командування воєнного часу, самозрозуміло, що перед тим мені було б важливо підготуватися до цього складного завдання, ознайомившись із проблемами й потребами оборонного відомства країни. Я попросив часу на роздуми до наступного дня.

У домовлений час я знову повідомив президентові, що в жодному разі не хочу в мирний час ставати головнокомандувачем збройних сил, натомість можу себе уявити на посаді голови Ради оборони, щоб попрацювати там для підвищення нашої обороно­здатності й докладно вникнути у справи, пов’язані із захистом країни. Розмова скінчилася тим, що я в принципі висловив згоду обійняти посаду голови Ради оборони на час урядування президента Свінгувуда, а якщо буде потреба, стати й верховним головнокомандувачем у війні.

Було очевидно, що розвиток політичної ситуації в Європі віщує небезпеку і для Фінляндії. Закінчилося перше по світовій війні спокійне десятиліття, і 1930-ті роки від самого початку мали інакші ознаки. Совєтський Союз у межах першого п’ятирічного плану розпочав широкомасштабну механізацію й моторизацію армії; швидко розвивалась і його авіація. У німецькому націонал-соціалістичному русі було помітно такі тенденції, що невдовзі він міг набути й зовнішньополітичного виміру. Франція почала будувати лінію Мажино, й існувала небезпека, що вона поглине мільярди, потрібні для утримання боєздатної армії. Англія, зрівноважний чинник Європи, ослабла з військового погляду — загальну військову повинність було скасовано, й зосталася лишень наймана армія. Імперія занехаяла військово-повітряні сили, і навіть флот не отримав асигнувань, що їх вимагало адміралтійство. Колективна безпека, перспективу якої окреслила Ліга Націй, з непереборною силою приваблювала більшість країн. Швеція й Норвегія зменшили своє озброєння, а Данія роззброювалася цілковито.

Фінляндія й собі скоротила термін військової служби, й уряди, а також парламентська більшість послідовно опиралися асигнуванню потрібних коштів на оборону. Комуністичну партію було розпущено, що стало наслідком реакції на її тяжіння до зради батьківщини, реакції, яка спричинилася до народного повстання — Лапуаського руху. Але серед соціал-демократів, які після виборів 1930 року стали найбільшою партією в парламенті, оборонний нігілізм усе ще мав відданих прихильників. Більшість у парламенті належала буржуазним партіям, але Аграрна спілка, друга завбільшки фракція, у питаннях асигнувань часто солідаризувалася із соціал-демократами.

Хоч від 1919 року я багато часу перебував за кордоном, та не втратив контакту зі збройними силами, а надто із шуцкорівською організацією. Я більш-менш орієнтувався в тому, якого поступу досягло фінляндське військо станом на 1931 рік і які вади йому притаманні.

Великий поступ відбувся у вишколі. Це стосувалося насамперед артилерії з її надзвичайно високим рівнем вишколу завдяки здібності й зусиллям інспектора артилерії генерал-лейтенанта Ненонена. Зросла однорідність офіцерського корпусу, і від 1924 ро­ку Військова академія випускала потрібну кількість команди­рів та штаб-офіцерів. Натомість ситуація зі зброєю й амуніцією була гіршою. Армія фактично мала на озброєнні лише те, що зосталося із часів визвольної війни, а та зброя, звичайно, вже застаріла й зужилася. Зовсім не було сучасної техніки, зокрема протитанкової й зенітної. Усе, що мало військо з панцеротанкової зброї, — це кількадесят танків «Рено», придбаних 1919 року, коли я ще був регентом, на мою вимогу й відомих ще із часів світової війни. Не в набагато кращому становищі перебувала й авіація. Особливо виразно постала скрута з мобілізаційними запасами, яких аж ніяк не вистачало на формування озброєної польової армії. Від 1927 року всі великі бойові навчання було з міркувань економії скасовано. Асигнувань на оборону сяк-так вистачило на створення й утримання збройних сил, яких кількісно бракувало для захисту держави, однак зброя і амуніція лишилися цілковито поза увагою.

За кілька років до того парламент ухвалив суднобудівну програму, що містила два панцерники берегової оборони, п’ять підводних човнів і невелику кількість торпедних катерів, і це відбулося насамперед завдяки активній пропаганді недержавної організації — названої згодом Спілкою фінляндського флоту, — яка обстоювала інтереси морської оборони країни. Реалізація цієї програми мала завершитися 1932 року, але вона не передбачала повного озброювання суден. З огляду на те, що суднобудівна програма поглинула кошти, набагато потрібніші для подолання нестачі найелементарнішого в армії та авіації, можна лише пожалкувати, що потяг до розвивання морської оборони не пішов на користь іншим родам війська. Керівництво збройних сил не змогло скерувати цей ентузіазм у потрібному напрямі.

Берегова артилерія більш-менш ефективно захищала столицю країни і ще деякі сектори, проте інші надзвичайно важливі прибережні й острівні ділянки лишалися без прикриття. До останніх належали Аланди, оборона яких була складною проблемою.

Шуцкорівська організація постійно розросталася й охоплювала нові сфери діяльності, однак дотації на неї не зростали відповідною мірою. Взаємодія

1 2 ... 107
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спогади. Том 2, Карл Густав Еміль Маннергейм», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спогади. Том 2, Карл Густав Еміль Маннергейм"