Книги Українською Мовою » 💛 Поезія » Анти, Андрій Хімко 📚 - Українською

Читати книгу - "Анти, Андрій Хімко"

454
0
22.01.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Анти" автора Андрій Хімко. Жанр книги: 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Анти, Андрій Хімко» була написана автором - Андрій Хімко, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Поезія".
Поділитися книгою "Анти, Андрій Хімко" в соціальних мережах: 

Ця поема-легенда писалася ще в 50-і роки минулого століття письменником, закоханим у прадавню історію українського народу, служінню якому він присвятив усе своє подвижницьке життя. За свою щиру любов до національної історії й культури, за вболівання про свій народ він на довгі роки опинився в гулагівських таборах, а його історичні романи, вірші, поеми і, зокрема, поема-легенда «Анти» — в загребущих руках кадебістів. Тільки в 1990 році вона була повернута авторові. Але видати її за життя він так і не зміг. Тільки тепер коштом родини Хименків вона виходить у світ.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 16
Перейти на сторінку:

Андрій Химко

Анти

Епічна поема-легенда

(скорочений варіант)

Заспів

О Велесе[1]-співцю! Як заспівку я витчу,

З Дажбожих[2] променів як в'язь сплету живу,

Уявам дам гадки, що човникові нитку,

В основу як пущу перетинком канву?

І як складу слова у плетива казкові,

Події як нав'ю на осяйні мотки,

Щоб намистинами діла цвіли в разкові,

Щоб ними тішились нащадки залюбки;

Щоб світ упоясавсь рай-дивом семицвітним,

Стежками часу він укарбувавсь по ній,

Пригоди розцвіли в її галуззі квітнем

І видивами щоб прослались пасма дій?..

Стрибоже[3], сил даруй тій заспівці стать вітром,

Орлом грозу розбить у Сваржа[4] на чолі,

Через яри століть пробратись лисом хитрим,

Скропить росою шир всій Хорсовій[5] землі;

Крізь темні хащі літ промчати пардом скорим,

По дну Віків глухих бог-Мороком[6] пройти,

Стать віщим дубом в прю навстріч колядним хорам,

Рясним дощем нічним обмить первосвіти!..

Перуне[7], ліс часів дай рогом розбудити,

Подій степи старі стрілою облетіть,

У далину віків пройти гостинцем битим,

Ключем джерел заграть із глибини століть,

Щоб громом прогула весни ключінь стокрила,

Добувши кременем у Хорса блискавиць,

Щоб з райдужних мостів звелась краса Ярила[8],

Жлю, Карну й Злибіду[9] навік поклавши ниць.

Орлу судилася пташиних зграй покора,

Осетре, риб собі під владу всіх візьми!..

Над звір'ям правлять Лев і мудра Дівечора[10],

А пісня Велеса — одвіку над людьми!

Пролог

Як почалося все? Метелиці і грози

Гасали Всесвітом у віковічній млі,

Днів не ділила ніч, не гнали спек морози -

Був бовтанець стихій — ні неба, ні землі,

Одна непроглядь лиш з похмурим глибом-криком,

Якій ні початків, ані кінців, ні мір…

Та вже боги жили над Прасвітом великим,

Ладуючи стихій верткий неспинний вир…

І вдарив раптом грім, молонья стоіглиста

Вогнем пекельним враз упала в мертву хлань,

І в спаласі отім, немов оладка з тіста,

В кипіні твердь спливла — богів найперша дань.

Нараз котрогось дня звели вони угору

Три велетні-дуби над прірвищем святим…

Нема таких дерев у сьогочасну пору,

Аби на кронах їх містилися світи.

Нема й тих трьох птахів у голубів подобі, —

А то були Дажбог, Перун і Світовид[11], —

Що з Космосу глибин піску принесли в дзьобі

Й створили землю нам, а з криги — небовид.

Ті три творці для нас трудились без спочину,

Аж поки вид дали усій святій землі…

Як ліс вже був і степ, дали живцю в лучину,

Для Сонця й Місяця пробили вікна в млі,

Вділили порам час, ночам і дням черговість,

Багрець в сніги вдягли, голизну — в буй-зело,

Навік заповіли життю і Честь, і Совість —

Велику Первосуть і щедре Первотло.

А щоб мінилися, буяли, грали з'яви,

Щоб тіло ні одне не нудилось віки,

Морана[12] з Мороком явили смерть ласкаву:

Нехай спочине всяк, хто шлях пройшов важкий!

І засвітився світ, і ставсь надземний простріл,

Засяяв день ясний, і чорна ніч пройшла;

Нап'яв намет свій Сварж наміткою над простір,

Озера, русла і діл Русаля[13] залила…

І розцвіли зірки, і хмари забіліли,

Стадами попливли по небесах вони…

Згоряло Коло[14] вщент і сходив Місяць білий,

Вселялися ліси, і луки, і лани…

І вже тоді боги, коли повсюди радо

Усе жило, цвіло, буяло і росло,

Створили двох людей найперших — Діда[15] й Ладу —

І завели в курінь над гомінким Руслом[16].

Дажбог тоді з глибин за три дні й ночі в дар їм

Дістав корець пашниць всіляких по зерну;

Перун креснув огню в ранковому захмар'ї,

Щоб клали ватри скрізь богам даринь ясну…

Три волоси зачать із себе Велес дав їм —

Із них пішли Тварин, і Риб, і Птиць роди…

З тих давніх днів цей бог своїм звичаєм славним

Як той пастух над всим, у всі віки ходив…

Коли ж Дух-Род[17] з'явивсь, а з ним і Рожаниця,

То їхнє старшинство всі визнали боги,

І став весь світ як сяй[18] — у золотих зірницях

На тверді, на воді уславивсь навкруги…

Всівалася життям, цвіла земля-палата,

Брели часи по ній (їх міряв день-рушник);

Русалю й Чура[19] — двох — знайшла у лісі Лада,

В калині мила їх в ніч на святий семик.

Родився Лель-Полель[20], а потім Предка й Живу[21]

В хмільну Купальну ніч внесла в курінь вона…

Отак той перший рід засіяв людства ниву,

Яку часи вели стежками літ до нас…

Від Предка отоді, либонь, пішли всі люди,

З них перший був Еней[22], інакше — Ант-Енет!

Чурило й Род усіх їх берегли від злуди —

За жертви, за святих вогнів урочий злет…

Як незлічимо рід розмноживсь Предка й Чура,

Взяв Морок їхній дух із тризняних[23] багать;

Забрали їх боги до світлого лазуру —

Володарям ясним у всьому помагать…

Енетам-антам, щоб не билися за владу,

Старшинство шанувать звеліли всім згори,

Нехай же всі роди, що досі йшли від Лади,

Хай вічно йдуть вони від Предка й Прачури[24]!

Послали для весни Ярила й Мокіш[25] з неба,

Свій час, і вид, і знак земним порам дали,

Навчили з ялівцем в требницях[26] править треби,

Сильця і в'язь кріпить, тесать соху, коли,

Збирати в дуплах мед і засівати поле,

Пускать метку петлю чи стріли звірю вслід,

Вести святий обряд Русалі й Сонцю-Колу,

Варить п'янкий напій для тризн із роду в рід.

А вже як звір і птах став звично їм кориться,

Впряглись буй-тур і кінь в соху — рогатий сук,

Сварог навчив людей варить у горні крицю,

А Велес — з волосу видобувати звук…

Минули ночі й дні… Стекло часів багато,

Аж поки у роди сплелися верви всі,

І всюди влади верх у Матері взяв Тато

І з верв[27] задруги склав у клятві на росі[28].

Енети-анти, що “посівом неба” впали,

В роздоллі піль, гаїв розсіялись без мір,

Розгонивсь

1 2 ... 16
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Анти, Андрій Хімко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Анти, Андрій Хімко"