Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко 📚 - Українською

Читати книгу - "Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко"

706
0
01.02.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни" автора Тимур Іванович Литовченко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко» була написана автором - Тимур Іванович Литовченко, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза / 💛 Публіцистика".
Поділитися книгою "Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко" в соціальних мережах: 

Розпад Радянського Союзу відкрив шлях віковічній мрії багатьох поколінь українців. Здавалося б, далі все просто: живи та радій незалежному життю… Однак біда в тому, що при владі в цілому лишилися все ті ж персони, які продовжили політику тотального пограбування країни. До того ж зазнав краху усталений стиль життя, що раніше здавався «вічним», почалася напружена конкуренція на ринку праці, гіперінфляція й інші небачені досі речі. Все це породжувало непевність у майбутньому. Ті, кого ці зміни вкрай налякали, намагалися тікати за кордон у пошуках кращого життя. А ті, хто залишився, поділились на два прошарки: більшість намагалася вижити за будь-яку ціну, аби тільки не опуститися на соціальне дно, меншість боролася за зміни на краще, хоча й не завжди вдало долаючи все нові перешкоди. Здавалося, прекрасним шансом на оновлення країни стала Помаранчева революція (точніше – фронда) 2004 року…
Книга содержит нецензурную брань

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 138
Перейти на сторінку:

Тимур і Олена Литовченки

Книга Безнадії

1991–2004

Від миру до війни

Серія «101 рік України» заснована у 2018 році

Художник-оформлювач М. С. Мендор

© Т. і О. Литовченки, 2021

© М. С. Мендор, художнє оформлення, 2021

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2018

* * *

Передмова

Обитель Творця, зала Справедливості.

Поза простором і часом

Сто двадцять п’ять східців складали квадратну в своїй основі піраміду.

Сто двадцять п’ять східців вели вгору – туди, де на верхньому майданчику був встановлений величний кам’яний Трон Справедливості. Той, Хто сидів на Троні, звернувся до душ, які вишикувалися величезним напівкільцем біля найнижчої сходинки:

– Улюбленці мої! Вас зібрав я по всіх оселях, які тільки є в Моєму домі. Осель цих багацько, всі вони облаштовані так, щоб саме там кожен з вас почувався найкомфортніше. Ви тривалий час відпочивали в оселях дому Мого, могли б відпочивати й надалі, оскільки кожен з вас заслужив на вічний спокій тими справами, які вчинив під час перебування у світі земному. До того ж, усі ви напрацювали стільки неоціненного земного досвіду, що декому вистачило б не на одне життя…

Разом з тим, Я зібрав вас усіх тут і зараз, бо в тому виникла нагальна потреба. Вас усіх, кожного з вас закликав Багряний Янгол – і саме на цього Мого посланця був покладений обов’язок пояснити, що й до чого. Чи всім були дані достатньо докладні пояснення? Чи всім зрозуміло, з якою місією пропонується відправитися цього разу в земний світ?.. Бо якщо хтось щось не второпав – той може почути пояснення не від посланця Мого, а від Мене безпосередньо. Тут і зараз. Отже, чи є такі?.. Кажіть, не вагайтеся.

Гуркіт Божественного голосу прокотився могутньою хвилею над тими, хто зібрався біля підніжжя Його престолу – а межа натовпу цих душ зникала в незмірній далечині… Проте ніхто не проронив жодного слова. Почекавши для впевненості ще деякий час, Творець продовжив:

– Ну що ж, це добре. Отже, мій посланець – Багряний Янгол – попрацював належним чином. Добре, дуже добре!..

Якщо так, то ви всі мусите уявляти: потрібна справжня місія ПРОРИВУ, для того й посилаю вас – дванадцять хвиль по дванадцять тисяч в кожній. Ви народитесь не всі одночасно, але все ж таки з достатньо невеликим інтервалом, щоб разом скласти єдине покоління прориву, за яким підтягнуться інші. Кістяк у розмірі ста сорока чотирьох тисяч душ.

Разом з тими іншими вас налічуватимуться вже мільйони. І все ж таки навіть цих мільйонів буде дуже й дуже замало порівняно з тією силою опору, яку ви зустрінете і яку мусите здолати неодмінно! Долатимете опір завзятістю й наполегливістю – а цих якостей вам буде дана міра і ще одна міра, і третя міра ще й із надлишком…

Ті, хто був посланий попереду вас, – вони, в цілому, приготували вам шлях. І все ж навіть цієї підготовки бракує для того, щоб усе минуло без жодних проблем! Вони лише місцями послабили всі препони та бар’єри, а прориватися належить не їм – вам і тільки вам!

Насамкінець, моя головна умова лишається незмінною: хто потрапляє в грубий земний світ – той забуває те, що відбувалося тут, в оселях дому Мого. Єдине, що вам залишиться, – то це спиратись на внутрішнє відчуття, незрозуміле й невловне. Відчуття того, що все на світі відбувається не просто так, а з певною, не вами визначеною метою. Такою буде ваша єдина опора. Як бачите, місія далеко не з легких…

А тому ще є шанс відмовитися! Тут і зараз! Останній шанс!.. Ніхто вас не засудить за таку відмову. Ви просто повернетесь кожен до тієї оселі, звідки кожного закликав Мій посланець. І знов настане для вас вічний відпочинок. Чи хоче хтось скористатися цим останнім шансом?..

Нова розкотиста хвиля Божественного голосу прогуркотіла по всіх усюдах і завмерла десь удалечині. Тоді спитав Всемогутній:

– А чи є серед вас улюблений Мій пророк?

– Так, Боже, авжеж я тут! – пролунав радісний вигук. Втім, у порівнянні з розкатистим Божественним голосом вигук цей виглядав мирним стрекотінням нічного цвіркуна. Але відгукнувся Той, Хто сидів на троні:

– Радій, Тарасе, радій! Адже нарешті відпускаю тебе з Вирію Мого на милу твоєму серцю землю не дзвінким соловейком і не легкокрилим жайворонком, а в людській подобі.

– Дякую Тобі, Боже!

– Не поспішай, пророче мій, не квапся… Адже спеціально для тебе є ще одна умова. Така умова, якої для інших не висувалося.

– І що ж то за умова, Боже?

– Мусиш з’явитися в милому твоєму серцю краї, але не в середовищі народу, який живе там з давніх-давен. Улюбленому моєму народові ти, Тарасе, вже й без того зробив високу честь – зроби ж тепер таку саму честь іншому народові з-поміж тих, що живуть у тому краї! Що скажеш на це, пророче Мій улюблений?! Чи згоден ти на таку умову?..

Довго думав Тарас Григорович, перш ніж дати відповідь. Зате відповів твердо, не вагаючись:

– Так, Боже мій! Згоден я навіть з такою незвичною умовою. Авжеж згоден… Хоч завтра піду!

– Не поспішай, Тарасе, не квапся. Минуть ще роки й роки, перш ніж настане твій час переходити звідси в земний світі.

– Але ж час такий настане?..

– Настане, пророче Мій улюблений! Настане неодмінно… Скажи, чи віриш ти в сказане Мною?

І після тривалого мовчання, сповнений урочистої величі, пророк відповів твердо і впевнено:

– Так, Боже мій! Вірю Тобі, немовби самому собі, – цей час настане.

1991

Прощавай, СРСР!

Будинок по вул. Правди, № 2, Рівне, 27 січня 1991 року

Лежачи на старій продавленій канапі, Микита бездумно вдивлявся у порепану стелю, коли на порозі кімнати несподівано виникла мати і тремтливим голосом спитала:

– Синку, ти не сваритимеш мене?

– Що-що?..

Він трохи повернув голову й одразу ж зіпнувся на лівий лікоть, запитавши вкрай занепокоєним тоном:

– Мамалушо, що сталося?!

– Біда, синку, ох, біда!

– А саме?..

Лікерія Марківна не відповіла, лише мовчки покрутила головою. Тоді Микита підвівся з канапи, підійшов до матері, обійняв її за плечі та якомога ніжніше пообіцяв:

– Гаразд, Мамалушо, я не сваритиму. Тільки скажи, заради Бога, що ж це тебе отак налякало, що ти вся бліда й аж трусишся?

Якщо він і перебільшував, то лише зовсім трішки. В усякому разі літня жінка явно почувалася не у своїй тарілці й дивилася на сина спідлоба,

1 2 ... 138
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко"