Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » День пса, Каролін Ламарш 📚 - Українською

Читати книгу - "День пса, Каролін Ламарш"

270
0
12.02.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "День пса" автора Каролін Ламарш. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «День пса, Каролін Ламарш» була написана автором - Каролін Ламарш, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "День пса, Каролін Ламарш" в соціальних мережах: 

Каролін Ламарш є авторкою кількадесяти романів, повістей, есе і радіоп’єс.
Член Королівської академії французьких мови і літератури Бельгії.
Роман Каролін Ламарш «День Пса» (1996) отримав найвизначнішу літературну премію Бельгії — імені Віктора Росселя. Це була перша книжка авторки, якій судилося закласти канон сучасного бельгійського роману в новелах. Події у творі обертаються навколо начебто банальної ситуації: посеред автостради жене ошалілий собака. Однак кожен, хто це бачив, сприйняв образ через призму власних життя і проблем. Священик, далекобійник, гомосексуал, удова — для кожного Пес став точкою відліку нового самоусвідомлення.

ISBN 978-617-7192-79-3
© 1996 by Les Éditions de Minuit
© Іван Рябчій, український переклад, 2017
© «Видавництво Анетти Антоненко», 2017

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 20
Перейти на сторінку:

Каролін Ламарш

День пса

Присвячується собаці,

зауваженому 20 березня 1995 року

на шосе Е411

«Пес... — зітхнула вона. — Пес, якого ми залишили. Не можу забути того бідолашного пса...» Мене вразило її щире горе — адже ми ніколи не тримали жодного пса.

Владімір Набоков

Далекобійник

Певно, у редакції «Родинної газети» зраділи, отримавши лист від далекобійника. Еге ж, не часто таке буває. Ось що я писав: «Одного дня насипом посередині автостради біг покинутий пес. Це дуже небезпечно, бо може створити нещасний випадок зі смертельними наслідками». Написавши це, я замислився: дієслово «створити» видалося мені не вельми вдалим, проте я залишив його, не знайшовши кращого; зрештою, це слово має певний стосунок до мого фаху. А втім, до написаного я додав: «Працюю я далекобійником». І зауважив, що покинуті пси — це серйозна проблема, що я бачив подібне не вперше, тож хотів би висловитися — здебільшого не заради того, щоби люди схаменулися, а радше заради моїх дітей: нехай вони знають, що далекобійник помічає більше, ніж якийсь кабінетний щур, що, зрештою, далекобійник за словом далеко не піде, хоч і не тримає в шухляді гарний диплом. Приміром (писав далі я), зранку, коли я сідаю до вантажівки і рушаю, ніщо не відволікає мене від спостережень, тож я помічаю всі аномалії — і не мовчу про них. Згадую про бачене при оказії, зустрічаючи тих, хто воліє послухати — а трапляється це нечасто, бо на стоянках, де ми зупиняємося на перепочинок, усі втомлені, тож говорити немає бажання. Та й сам я за вдачею небалакучий. І з дітками майже не бачуся. Добре хоч їхня мати має змогу опікуватися ними — вона, ніде правди діти, справжнісінький янгол. Та коли вони підуть до університету, а я вийду на пенсію, все ж доведеться про щось із ними розмовляти, інакше дивитимуться на мене зверхньо; усі діти дивляться так на батьків, і наша родина не виняток, навіть якщо дітки отримають освіту — на відміну від мене (до речі, саме через моїх батьків).

Написав я все це і став чекати відповіді. До газет я пишу досить часто, і зазвичай там тішаться, що людина, якій нібито нічого повідати світу, насправді має чим поділитися. Ну, скажімо, коли вранці я вирушаю в дорогу, то дуже уважно роздивляюся і помічаю, що фрамуга в сусідньому будинку у цей час завжди прочинена. І я кажу собі: еге, отой, що спить там, нагорі, також прокидається на світанні! Аж ось одного разу я бачу наволочку на подушку, розстелену на даху, і міркую: отже, наволочка, що сохне, вночі намокла або забруднилась, а це означає, що в будинку є дитина, і дитина відригнула. І я відразу згадую свого шибеника (або своїх шибеників — залежно від дня), який теж час від часу вередує, як і всі діти: то переїсть, то до школи не хоче йти — цілком звичні речі.

Тоді інше спадає мені на думку, і я пишу до іншої газети («Сучасної жінки», скажімо), що мій синок щоранку відригує, перш ніж піти до школи, то як мені бути; оскільки моя дружина соромиться про це казати, то я відважився їм написати і сподіваюся, що вони дадуть відповідь. І мені радо відписують, припускають, що у школі, до якої ходить мій син, є психолог, і саме з ним варто порадитися; або ж припускають, що у нашій родині бракує спілкування; тож із дитиною слід спробувати поговорити про цю справу (еге ж, вони навмисно вживають слова, які не примусять вас почуватися винним) — обережно, почавши, приміром, зі свого робочого дня, з того, що ви бачили з віконця своєї вантажівки, з подушки і фрамуги; авжеж, месьє, це прекрасна ідея, — ви дуже спостережливий, тож скористайтеся цим, а тоді запитайте синочка, що він думає про все це, чи не здається йому, що там теж є хлопчик, який відригує, перш ніж іти до школи, і чому він так робить? І тоді ваш синок, уявивши (саме так вони пишуть) життя іншого хлопчика, розповість вам про себе. Ось так. А ви, месьє, на додачу до роботи далекобійника, відбудете, таким чином, і «роботу батька»; вони пишуть «роботу», бо саме таке слово вжив я; авжеж, бути батьком — також робота, досить далека від костюмів, краваток і лакованих черевиків.

Будь-що можна назвати «роботою». Навіть якщо це творчість. Взяти хоча б мене: дітей у мене насправді немає, та й дружина від мене пішла. Пса я теж — цілком можливо — вигадав, і все ж я зупинив вантажівку, виліз із кабіни, стояв там і махав водіям, аби вони пригальмували, й усі (хоч і витискали зі своїх автівок хто 120, а хто й 140 км/год) слухняно вповільнювались; усі гадали, що десь далі сталась аварія; до того ж далекобійники мають поважний вигляд, принаймні коли сидять у кабінах або ж стоять поруч зі своїми вантажівками. Тож, цілком імовірно, водії пригальмовували заради вигаданого пса чи неіснуючої аварії. Та щодо мене, я впевнений, що бачив, як псюра прожогом мчав посеред автостради. Це було звичайне спостереження (на кшталт наволочки, що сушилася на даху), тож я вчинив, як слід, і зупинив свою вантажівку. Цілий потік автівок пригальмував через мене — і нарешті я побачив обличчя, які зазвичай не бачу, бо вони завжди зашвидко проносяться повз мене. Обличчя поглядали на мене із подивом, хтось подякував жестом, а хтось інший опустив скло і запитав: «Що трапилося?». Часу на відповідь не було. Хоча, цілком можливо, що я й відказав: «Там собака!». І коли я вперше вигукнув «Там собака!», — саме тоді в мене зненацька уперше в житті виникло бажання заплакати привселюдно, упасти на землю, кинутись під колеса машин...

Тому я й написав до «Родинної газети». Написав через оте нестримне бажання ридати, що охопило мене перед усіма тими людьми. І я вирішив, що маю розповісти про своїх дітей (навіть якщо їх ніколи не існувало) і про їхні негаразди, пригадуючи історію з псом; кортіло крикнути на весь світ, що ображати тварин — це те саме, що заохочувати рабовласництво, еге ж, це те саме, просто замість рабів — собаки, корови, коні й кури. До слова (але про це я, напевно, напишу до журналу «Натуральні продукти»), я став вегетаріанцем; і сталося це тоді, коли мав рушати о першій ночі, аби ще до світу приїхати до Ренжіса й придбати м’ясо — саме лише м’ясо. Читачі журналу «Натуральні продукти» мають знати, що таке рі́зниця, що таке бійня —

1 2 ... 20
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «День пса, Каролін Ламарш», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "День пса, Каролін Ламарш"