Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Мамелюк, Кіндратій Давидович Татарішвілі 📚 - Українською

Читати книгу - "Мамелюк, Кіндратій Давидович Татарішвілі"

329
0
13.02.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мамелюк" автора Кіндратій Давидович Татарішвілі. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Мамелюк, Кіндратій Давидович Татарішвілі» була написана автором - Кіндратій Давидович Татарішвілі, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "Мамелюк, Кіндратій Давидович Татарішвілі" в соціальних мережах: 

Гостросюжетна повість грузинського письменника Кондрате Татарішвілі (1872—1929) «Мамелюк» розповідає про трагічну долю жертв страшного лиха феодальної Грузії — работоргівлі. Маленький грузинський хлопчик Хвича, викрадений розбійниками і вивезений в Єгипет, стає уславленим полководцем мамелюків («білих рабів») Махмуд-беєм і в битві з наполеонівською армією знаходить свій трагічний кінець. Почутий з вуст пораненого ним венеціанського сотника передсмертний вигук рідною мовою «вай нана» миттю оживляє перед очима Хвичі-Махмуда призабуту вітчизну, батьків, друзів дитинства. І в убитому власноручно венеціанцеві він впізнає сина земляків-невільників Резо і Саломе, проданих у Францію.
«Блискучим історичним офортом, створеним рукою майстра епохи Відродження», назвав повість «Мамелюк» видатний грузинський поет Тіціан Табідзе. Читач має змогу особисто переконатися у справедливості цього твердження.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 28
Перейти на сторінку:

Кондрате Татарішвілі (Уіараго)

Мамелюк

Останній зойк душі не перекладається

Давно збирався перекласти повість відомого грузинсь­кого письменника Кондрате Татарішвілі «Мамелюк», бо вважав це своїм несплаченим літературним і людським боргом. І не лише тому, що твір є шедевром грузинської белетристики. Шедеврів грузинська проза, слава Богу, має чимало, але «Мамелюк» серед них посідає для мене особливе місце. І ось чому: я — односелець його автора. Колись будинки майбутнього письменника і мого прадіда Соломона Чіхладзе стояли поруч. Вони були однолітками, народилися 1872 року в Самегрело, Західній Грузії, разом зростали і вчилися в Сенакській бурсі і Тбіліській духовній семінарії. Втім, Татарішвілі — прізвище не мегрельське, не західногрузинське, а кахетинське, східногрузинське. Вважається, що першим представником цього роду в Самегрело був дід письменника Маркоз, якого він так трепетно змалював в образі священика Маркоза Дабадзе в повісті «Мамелюк». Маркоз приїхав у володіння князів Дадіані разом з весільним почетом останньої цариці Самегрело Катерини Чавчавадзе і залишився там назавжди. Його маленький онук Кондрате став хрещеником цієї коронованої особи, яку кохав сам великий Ніколоз Бараташвілі.

Село Дзвелі Абастумані, де вкоренилися Маркоз Татарішвілі та його нащадки, було літньою резиденцію володарів Самегрело князів Дадіані, останній з яких — Андрій, генерал російської армії, котрий був ще й знаменитим шахістом свого часу, жив і служив у Києві (навіть десь читав, що він в одному з київських кафе грав у шахи з самим Михайлом Старицьким). Увійшла столиця України і в життя Кондрате Татарішвілі, який з метою поглиблення знань вирушив навчатися до Київської духовної семінарії. Тут він і одружився з українкою Ганнусею і після закінчення навчання 1894 року повернувся на батьківщину.

Невдовзі молодий священик під псевдонімом Уіараго (Беззбройний) опублікував перші свої літературні твори. Десять років носив рясу, служив в одній із тбіліських церков, але 1906 року за підтримку вимоги щодо відновлення автокефалії грузинської православної церкви російським синодом був позбавлений духовного сану. Не витримавши постійного тиску і жорсткого переслідування, Уіараго 1912 року був змушений надовго покинути батьківщину й емігрувати до Бельгії. На геологічному відділенні природознавчого факультету Брюсельського університету він здобув диплом доктора геології і після встановлення радянської влади в Грузії невдовзі повернувся додому.

Щойно створений Тбіліський державний університет охоче прийняв ученого до лав викладацького складу, серед яких він і трудився до останнього подиху в прямому розумінні цього слова: помер Кондрате Татарішвілі під час лекції на очах своїх студентів. Йому було лише 56 років.

Автор одного роману, десятків повістей і оповідань, публіцистичних текстів, а також великої кількості наукових досліджень у галузі геології, як це нерідко буває, після смерті на десятиліття випав з поля зору літературної критики і широкої громадськості, аж поки 1957 року зусиллями науковця Соломона Цаїшвілі (до речі, теж нашого односельця) не був виданий його двотомник з ґрунтовною передмовою і примітками.

Саме з цього двотомника й почалося моє безпосереднє знайомство зі славним земляком, за повістю якого в той же час був знятий і однойменний гостросюжетний фільм. Вже й не пригадаю, скільки разів я дивився цю картину, палко переживаючи за долю її героїв. Дід з цікавістю читав двотомник свого славетного друга, який йому привезли дочки письменника — Ноко і Раїса. Поки дідусь Соломон був живий, вони з Тбілісі щороку приїздили до нього на літні канікули. Досі пам’ятаю, як переповідав мені дідусь сюжети біблійних і пригодницьких оповідок Кондрате, але особливо застрягла в пам’яті страшна трагедія з повісті «Мамелюк», зумовлена таким потворним і ганебним явищем, як работоргівля.

Мені було соромно і боляче, що в моєму славетному краї, на землі легендарного золотого руна, в історичному вимірі не так уже й давно, у XVIII столітті, самі ж грузини викрадали співвітчизників і продавали їх ненависним туркам. Уже пізніше я довідався, що на той час работоргівля була досить поширеною в світі і вважалася вельми прибутковим бізнесом. Навіть сам Вольтер був пайщиком работоргових акцій!

Тепер я знаю, що работорговцями були навіть отці американської демократії. Один з авторів Декларації про незалежність США і третій її президент Томас Джеферсон був колишнім рабовласником. Не цурався цього заняття і майбутній американський президент Авраам Лінкольн. Лише після того, як американська Північ перемогла рабовласницький Південь, президент Лінкольн спеціальним законом заборонив работоргівлю і закликав союзну армію звільнити всіх рабів, які перебували під гнітом землевласників.

Не порівнюючи масштаби великої Америки і маленького грузинського царства, все ж зауважу, що точно так само вчинив імеретинський цар Соломон I, який своїм указом жорстоко карав усіх, хто не відмовився від свого злочинного ремесла і «поставляв живий товар» на стамбульський невільничий ринок.

Уіараго вустами своїх героїв разом з царем Соломоном славословить і другого грузинського царя Іраклія II, якого через невеличкий зріст народ з любов’ю прозвав «Маленький кахетинець». Вони обидва боролися проти внутрішніх і зовнішніх ворогів, переслідували жадібних князів та їхніх посіпак, які сприяли їм у викраданні й продажі людей.

Та епоха була важка: роздрібненій і знесиленій Грузії не вдавалося одними царськими заборонами подолати страшне соціальне зло, яким майже до кінця XVIII століття залишалася работоргівля. Вона знекровлювала країну, болем і розпачем вривалася в тисячі згорьованих родин, винищувала генофонд нації, вбивала її майбутнє.

Про все це талановито і з великою професійною майстерністю розповідає Уіараго в своїй повісті «Мамелюк», яка була написана 1907 року, а надрукована в другому числі часопису «Грдемлі» («Наковальня») 1912 року. Вона одразу привернула увагу справді індивідуальною манерою письма, яскравим реалізмом, емоційним тлом, патріотичним спрямуванням.

Твір умовно ділиться на кілька основних частин: експозиція — праця мегрельських селян на кукурудзяній ниві; природа краю; обід з колишнім вихованцем старого Тагуйї з дворянином Мурзаканом і роздуми над страшним лихом Західної Грузії — работоргівлею. Зав’язка — викрадання Хвичі, погоня, горе родини. Розвиток дії — священик Маркоз Дабадзе, врятування ним Хвичі, вбивство Маркоза, друге викрадання хлопчика, траспортування невільників з Поті до Стамбула. Кульмінація — перетворення Хвичи в уславленого мамелюка Махмуд-бея. Розв’язка — битва мамелюків проти наполеонівської армії біля єгипетських пірамід. Загибель Хвичі-Махмуда.

Хоча письменник не мав змоги відвідати Єгипет, він, спираючись на відповідну літературу, досить переконливо змальовує мусульманський світ, ментальний лад, як сказали б сьогодні. Про це свідчать сцени на кораблі, гра в нарди, діалоги купців, картинки зі стамбульського торжища рабів. Не кажу вже про колоритне відтворення ним природи, побуту, соціальної і політичної ситуації в Західній Грузії другої половини XVIII століття.

Хвича — узагальнений образ грузинського юнака, одного з тих, хто, волею злої долі ставши мамелюком, улюбленцем безрідних, але відчайдушних вояків, досяг великих успіхів у військовій ієрархії тогочасного Єгипту. Персонаж хоча й

1 2 ... 28
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мамелюк, Кіндратій Давидович Татарішвілі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мамелюк, Кіндратій Давидович Татарішвілі"