Книги Українською Мовою » 💙 Зарубіжна література » Маленька книжка про любов, Старк Ульф 📚 - Українською

Читати книгу - "Маленька книжка про любов, Старк Ульф"

185
0
29.03.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Маленька книжка про любов" автора Старк Ульф. Жанр книги: 💙 Зарубіжна література. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Маленька книжка про любов, Старк Ульф» була написана автором - Старк Ульф, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Зарубіжна література".
Поділитися книгою "Маленька книжка про любов, Старк Ульф" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6
Перейти на сторінку:
Увага! Ви читаєте фрагмент тексту. Повний текст твору вилучено за запитом правовласників!

Переклад Галини Кирпи.

Ознайомчий фрагмент твору

1. Розмова з вентилятором

Мама й тато назвали мене Фредом*.

* Шведське слово "fred" перекладається "мир". (Тут і далі примітки перекладача).

Але це не допомогло. Почалася війна. І татові довелося поїхати з дому і оберігати кордон десь далеко на півночі. Мама плела рукавиці та шкарпетки, щоб він не мерз, бо зима видалася дуже холодна. Коли ми дихали, то з рота хмарами випливала пара. А дорогою до школи під носом виростали бурульки, що розтавали аж після першого уроку.

Я поставив тата на полиці кахляної груби, щоб він відчув тепло. Власне, не тата, а його фотографію. На голові в нього був негарний формений кашкет, а в роті — люлька. Здавалося, він намагався усміхнутися.

— Усе буде гаразд, — мовив я. — Скоро ти повернешся, ось побачиш.

Він не відповів. Але я все одно з ним говорив.

— До речі, я вже знаю, що подарую тобі на Різдво, — сказав я, щоб хоч трохи його підбадьорити.

Потім я поставив поруч з його фотографією мамину, аби тато не почувався самотнім. На фото мама усміхається, бо в неї в животі сиджу я.

Тоді мені здалося, що в тата трішки смикнувся кутик рота.

— Гляди, не загуби люльку, — сказав я.

— З ким ти говориш? — крикнула мама з передпокою.

— З татом, — відповів я.

— Чудово, — мовила вона. — Скажи йому, нехай швидше повертається додому.

Мама зайшла у велику кімнату й поцілувала мене в чоло. Вона вже була взута у високі чорні чоботи зі шнурками. І одягнена в уніформу з металевими ґудзиками. Бо тепер мама працювала кондуктором трамвая, щоб нам вистачало грошей.

— Не перестарайся, — сказала вона. — І не забудь вчасно піти до школи.

— Атож, — відповів я. — Мені лише треба ще дещо зробити.

Я пішов у гардеробну кімнату. Світла не запалював. А в дверях залишив невелику шпарину. Там мені було добре чути, як у вентиляторі шумить вітер. На підлозі стояли татові святкові черевики, готові закружляти в танці, щойно тато засуне у них ноги. Над черевиками висів гарний костюм, темно-синій, у вузеньку світлу смужку. А на полиці лежав капелюх, очікуючи, коли тато вдягне його на свій вимитий причесаний чуб.

Коли я в напівтемряві примружив очі, то ніби побачив його на повен зріст.

— Хочеш почути таємницю ? — пошепки спитав я.

— Ну, звісно, старий, — прошумів тато з вентилятора.

— Я люблю Ельсу з нашого класу.

— О-о, — прошурхотів він. — Любов — це вагоме слово.

— Знаю, — мовив я. — Я трохи закоханий. Принаймні дуже багато думаю про неї. І мені стає тепло, щойно її побачу.

— Добре, — сказав він. — У такий холод це аж ніяк не зайве.

— Так, — сказав я. — Але ти нікому не скажеш? Бо ніхто про це не знає. Навіть Оскар. І вона також. Тобто Ельса.

— Та я й не писну, — відповів він.

— Обіцяєш?

— Є шведи, що вміють мовчати, — сказав він.

Дивіться такожУльф Старк — Диваки і занудиУльф Старк — Чи вмієш ти свистати, Юганно?Ульф Старк — Петер і червоний птахЩе 1 твір →"Маленька книжка про любов" (скорочено)Чи можна назвати книжку трагічною і такою, що зображає війну? (та інші запитання)Біографія Ульфа Старка

Між капелюхом і костюмом немовби зависла невидима усмішка. А це свідчило про те, що він і справді не збирався роздзвонювати новину про мою любов нікому, тим паче чужим людям.

— Бувай, — мовив я. — Мені треба бігти. У нас сьогодні іспит з математики. Тож краще не запізнюватися.

— Та певна річ. Щасти тобі, — прошуміло востаннє з вентилятора.

Як приємно було говорити з татом, навіть якщо тепер замість його голосу до мене долинав лише шум із вентилятора в гардеробній кімнаті. Він будь-чию любов сприймав усерйоз. Він не молов дурниць тільки тому, що людина ще зовсім юна.

2. Іспит з любові

Я чув, як у мене за спиною сопів Оскар. Він мій найкращий друг. Він ненавидить математику. Не так, як я. У мене це улюблений предмет. Я вже впорався з числами і заховав у пенал ручку та лінійку. На душі було спокійно. Потім я подивився на Ельсу й відчув тепло. Вона сиділа поруч і гризла свою ручку. Втупила очі в папір у клітинку, а брови насупила так, ніби не могла чогось обчислити.

Я ж силкувався збагнути, за що люблю її, а не, скажімо, Інґрід чи Анн-Марі. Більшість у нашому класі сказали б, що ці дівчата симпатичніші. І самі Інґрід та Анн-Марі вважають себе красунями. Вони належать до тих дівчат, із яких малюють картини. А от Ельса — сильна і з кучерявим каштановим волоссям, що завжди неначе наелектризоване.

До того ж вона гугнявить.

Та все ж мені стає тепло лише тоді, як я дивлюся на неї, а не на якусь іншу дівчину. Чого воно так?

Ельса має одну-єдину особливість: коли вона міряється з кимось силою рук, то неодмінно перемагає. Бо виявляється сильнішою. Одного разу вона поборола Конрада, що вважав себе найдужчим у класі. Навіть запевняв усіх, що програв навмисне, бо вона дівчина. Але ніхто йому не повірив. Відтоді він її не терпить.

Хоча я люблю її не за те, що вона перемагає, коли міряється силою рук. Цього так просто не поясниш. Коли я знову звів на неї очі, щоб придивитися, чи не оминув я, бува, чогось іще, то мій погляд ковзнув з її наелектризованого волосся униз, прямісінько в зошит із математики. Я відразу побачив, що там помилка.

І зрозумів, чого в неї такий занепокоєний вигляд. То було через п'ятірку. Через простеньке ділення на п'ять. Я вирвав зі свого зошита сторінку й написав: "Число, поділене на 5 = 308". Потім кілька разів згорнув його так, що вийшов малесенький пакетик, схожий на різдвяний подарунок, якого вона отримає заздалегідь. Я спробував намалювати нулик, подібний на серце, на який приємно було дивитися. Я уявив собі, як вона усміхнеться до мене на перерві. Це було єдине, чого я хотів: розвеселити її!

Але тоді я не взяв до уваги одне. Те, що від любові людина стає страшенно незграбною. Коли я хотів покласти папірець Ельсі на парту, то ненароком зачепив ліктем пенал, і він гупнув додолу, як ручна граната.

Усі подивилися на мене. Вони дивилися на простягнену руку і на папірець, стиснутий між великим і вказівним пальцями. Вчителька також дивилася.

— Фреде! Що там таке? — спитала вона.

— Як що? — озвався я.

І тут же впустив папірець. Але це не допомогло. Швидким кроком вона підійшла до моєї парти.

— Я не така дурна, як ти думаєш, — сказала вчителька і показала пальцем на підлогу. — Підніми це і дай сюди.

Вона розгорнула папірець і вголос прочитала, що я написав. Потім звела очі — спершу на мене, а тоді на Ельсу.

— І вам обом не соромно? — спитала вона. — Ви знаєте, що так нечесно?

— Я нічого не зробила, — сказала Ельса.

— Так, це все я, — підтвердив я.

— А чого ти вирішив допомагати Ельсі, коли вона тебе про це не просила? — спитала вчителька.

Що я мав їй відповісти? Що я закоханий у Ельсу і мені стає тепло від однісінького погляду на неї? Що в мене був шанс побачити на перерві її усмішку?

— Ну, Фреде, — мовила вчителька. — Що скажеш?

— Нічого, — відповів я. — Є шведи, що вміють мовчати. Але Ельса ні в чому не винна.

— Як я можу в це повірити? — спитала вчителька.

Аж тут підвелася Ельса.

— Ви, пані вчителько, можете вірити в що завгодно! — крикнула вона. — Але мені нічого більше сказати. І я не хочу сидіти тут і слухати, як мене звинувачують у тому, чого я не робила. Вона вдарила лінійкою по парті так, що та розбилася надвоє. Потім Ельса випростала спину й вийшла з класу, майнувши своїм наелектризованим волоссям.

Того дня це був останній урок, тож їй не треба було повертатися.

— Ну й дурепа, — сказав Конрад.

— Цить! — гримнула вчителька. — Я думаю, Ельса сказала правду. До того ж вона має слушність: не можна допускати, щоб хтось когось несправедливо у чомусь звинувачував. Ніколи в житті. Завтра я перепрошу її. Покладіть зошити з математики на стіл і йдіть додому.

Вона якось здивовано впилася очима в розбиту лінійку. Потім потягла мене, хоч і зовсім легенько, за вухо.

— А ти зостанься, — мовила суворо.

3. "Агов! Ялинки тут!"

— Що сказала вчителька? — запитав Оскар, коли я вийшов надвір.

Він стояв, насунувши на самі вуха шапку, біля флагштока і чекав мене. А щоб не задубіли на морозі ноги, підстрибував.

— Сварила мене.

— Ну й правильно, — сказав він.

— Атож, — згодився я.

— Це ж треба бути таким незграбою, щоб скинути додолу пенал, — сказав він і усміхнувся. — Підеш зі мною на Великий пагорб кататися на санчатах?

— Ні, — відповів я. — Мені треба навідатися до ялинок.

— А, скоро ж Різдво, — сказав Оскар. — Про який різдвяний подарунок ти мрієш?

— Про тата, — відповів я. — І шоколадку.

— І ковзани, — сказав він.

— І губну гармошку, — додав я. — Але це не дуже важливо.

— Так, є дещо важливіше, — мовив він.

— Атож, — погодивсь я.

Оскар ще кілька разів підстрибнув, підморгнув, і тоді наші стежки розійшлися. Що означало те підморгування? Може, він побачив у мене на обличчі моє потайне бажання? Тобто усмішку якою обдарує мене людина з кучерявим волоссям і сильними руками. Людина, що гугнявить. І яка, напевно, вважає мене бовдуром.

Учителька була до мене доброзичлива. Вона визнала, що я найкраще в класі знаю математику. Але мій вчинок просто ганебний. Та все-таки вона мені вибачила.

— Що це на тебе найшло? Якесь божевілля, не інакше, — сказала вона. — Хоч у теперішні часи в цьому немає нічого дивного. Але якщо ти й далі так поводитимешся, то до тебе не прийде ніякий гном.

— А він і так не прийде, — сказав я й опустив очі на її грубуваті чобітки.

Потім учителька поплескала мене по плечу, пронизала своїми каштановими очима й попросила: коли хтось поцікавиться, що вона мені сказала, то я маю відповісти, ніби вона була розгнівана й дала мені добрячого прочухана.

— Обіцяю, — мовив я.

"Якесь божевілля" — це було саме те, що я відчував. Я майже закохався в учительку. Попри нашу різницю у віці.

Коли я прийшов до ялинок, уже почало смеркати, хоч була лише третя година дня. Ґранфош, що продавав ялинки, підхопив мене попід руки й кілька разів підкинув угору, щоб зігріти.

Пара з його рота кудлатою хмарою звисала йому на груди, як борода у гнома.

— Добре, що ти прийшов, — зрадів він. — У тебе гарно виходить закликати.

— Дякую, — сказав я. — Приємно чути.

Саме так, як правило, говорять дорослі. Але я відчув, що мені стало трішки тепліше. Потім я заходився гукати:

— Ялинки! Тут повно ялинок! Із самого лісу! Купуйте, поки ще є!

Ґранфош жив у тому самому будинку, що й ми. Він був кремезний і сильний, а долоні мав завбільшки з лопати, якими відгортають сніг. Але в нього була хвора нога. Він тягнув її, коли йшов. Через те його й не взяли до війська.

— Не було щастя, так нещастя помогло, — казав він.

Мені певним чином також допомогло.

1 2 3 4 5 6
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маленька книжка про любов, Старк Ульф», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маленька книжка про любов, Старк Ульф"