Книги Українською Мовою » 💙 Зарубіжна література » Мій друг Персі, Баффало Білл і я, Старк Ульф 📚 - Українською

Читати книгу - "Мій друг Персі, Баффало Білл і я, Старк Ульф"

136
0
29.03.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мій друг Персі, Баффало Білл і я" автора Старк Ульф. Жанр книги: 💙 Зарубіжна література. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Мій друг Персі, Баффало Білл і я, Старк Ульф» була написана автором - Старк Ульф, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Зарубіжна література".
Поділитися книгою "Мій друг Персі, Баффало Білл і я, Старк Ульф" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2
Перейти на сторінку:

Переклад Галини Кирпи

Ознайомчий фрагмент

РОЗДІЛ 1

Я СТАЮ КРЕВНИМ БРАТОМ

Є дні, яких чекають більше, ніж інших.

Цього дня ми дожидали майже цілий рік. У класне вікно світило сонце. Його веселе проміння осявало наші маківки, причесані гребінцями, змоченими у воді, та червонобоке яблуко, яке Анн-Кристін поклала вчительці на стіл. Ми вже все поприбирали з парт. Прекраснішого життя годі було й уявити. Бо сьогодні мали розпочатися літні канікули. І в моїй голові вирували приємні думки.

Про що ж я думав?

Овва, я думав про Классе, про Пію, про запах кропиви, про свого вічно чимось невдоволеного гладкого дідуся і про те, як гарно буде пірнати в розбурхані пароплавами хвилі у шхерах. Аж тут раптом мій друг Персі стукнув мене в плече й підсунув зім'ятий клаптик паперу.

Там було написано:

ВШИВАЙМОСЯ ЗВІДСИ,

ЯК ТІЛЬКИ ПОЧНУТЬ СПІВАТИ!

То було незадовго перед тим, як учителька підійшла до органа.

— А тепер заспіваймо, — сказала вона.

Її звали Мерта Ліндквіст, вона заступала нашу класну керівничку. На губах у неї була червона помада, на ногах — червоні черевики, а навкруг стану — вузенький пасочок з червоного пластику. Коли вона ходила по класу, жовта сукня гойдалася на ній так, як ото гойдається на вітрі житнє колосся. Від неї пахло конвалією. А коли вона всміхалася, наші батьки й собі всміхалися, бо в неї була напрочуд заразлива усмішка.

— Сподіваюся, співатимуть усі, — всміхнулася вона.

Вчителька стала грати "Вітер у полі жито гойдає", адже то була найкраща пісня, яку вона знала. Сам я ледь ворушив губами, щоб не псувати злагодженого співу. Багато хто теж тільки вдавав, що співає. Але от мама таки співала і, як завжди, високим дзвінким голосом.

Я підморгнув Персі: мовляв, пора вшиватися. Я знав, що мама буде невдоволена. Але навіщо вона так співає?

— Агов, куди це ви? — спитала вчителька.

— Нам не терпиться розпочати літні канікули, — відповів Персі.

— Щасливого літа, — додав я.

— Дякую, вам також, — відповіла вчителька. — І, будь ласка, восени повертайтеся.

Минаючи вчительчин стіл, Персі захопив із собою яблуко. Ми побігли коридором. А коли врешті-решт відчинили двері школи, нас зустріло сліпуче сонце, веселий щебіт невидимих пташок і безкрає небо.

"Овва", — подумав я.

Ми вибралися на спортивну вишку. Сіли собі на верхотурі, де взимку стрибуни, як звичайно, чекають своєї черги, а потім мчать на широких лижвах донизу. Тепер у дерев'яній споруді шумів теплий вітерець і куйовдив наші красиві шевелюри. Ми позапихали в кишені штанів свої краватки, пов'язані на честь закінчення шкільного року, і познімали з себе шкарпетки й черевики, аби наші пальці теж відчули початок літніх канікул.

Персі розрізав кишеньковим ножиком яблуко, яке прихопив із собою. Поділити його порівну в нього не вийшло, тож більший шматок він узяв собі.

— Ну й що ти робитимеш улітку? — спитав він.

Дивіться такожУльф Старк — Диваки і занудиУльф Старк — Маленька книжка про любовУльф Старк — Петер і червоний птахЩе 1 твір →Біографія Ульфа Старка

— Поїду в село, — відповів я. — Які щороку.

— А що ти там робитимеш?

— Усе, що заманеться. Ну, а ти?

Персі нічого не відповів. Він зморщив чоло, виплюнув на землю кілька яблучних зерняток і подивився кудись у бік різниці. Очевидно, його щось непокоїло. Та ось він великим пальцем провів по лезі ножа й засяяв.

— Ми знаємо один одного досить давно, чи не так?

— Так, — відповів я.

— А власне, скільки?

— Три роки.

— Отож-то, — сказав він. — Три роки. Тоді нам і справді час стати кревними братами.

— Кревними братами? Як це? — запитав я.

І Персі пояснив мені, як стають кревними братами.

— Треба надрізати пальці й змішати кров, — сказав він. — Яке щастя, що в мене з собою ножик.

Він витер забрудненого ножика об штани. Зненацька мені пригадалися всі ті випадки, коли я здавав аналіз крові. І те, наскільки я того не любив.

— Це цікаво. Але можна занести інфекцію, — сказав я. — Ти ж знаєш, що від зараження крові помирають.

Мій тато був лікар-дантист, тож я дещо знав про мікроби.

— Звичайно, — згодився Персі. — Але від гарячого ножа зараження не буде.

На ті його слова в мене вже не знайшлося відповіді. Персі завжди мав у кишені коробку сірників. Він запалив сірник і тримав його над ножиком доти, доки лезо почорніло від кіптяви. Потім зробив маленький надріз: спершу на своєму великому пальці, а тоді — на моєму. Я відчув пекучий біль. Проте ця хвилина видалася мені красивою і врочистою.

— Ну от, — сказав Персі. — Тепер ми кревні брати. Ти знаєш, що це означає?

— Ні, — відповів я.

— Це означає, що нам треба їздити один до одного в село, — сказав Персі. — Але в мене ніякого села немає. Тож доведеться їхати в твоє.

Я не знав, чи мені цього хотілося. Звісно, Персі — мій найкращий друг. Але в селі у мене було повно інших друзів: Классе й Бенке, Уффе Е й Леффе. А ще там є Пія. Я не дуже був певен, що Персі з ними порозуміється. Окрім того, мені не вірилось, що ідея взяти його туди сподобається мамі й татові. А надто — моєму братові.

Ну а те, що дідусь не хотів би, щоб у нього вдома товклося хтозна-скільки дітей, я був певен на всі сто.

Для нього було забагато й двох лобуряк — мене й брата.

Дідусь не любив дітей.

Щоправда дорослих і тварин так само.

— Не знаю, — мовив я. — Дідусь у мене лихий, як чорт.

— То дарма, — сказав Персі. — Я зроду не був у селі. І мені нічого не страшно.

— Обіцяєш, що не будеш його дратувати?

— Ти ж мене знаєш.

Ще б пак! Саме це мене й непокоїло. Таж Персі міг роздратувати кого завгодно! Проте хіба я міг відмовити тому, хто щойно став моїм кревним братом?

— Але ти приїдеш після мене, — сказав я. — Щоб я встиг усіх підготувати.

— А коли саме?

— Приїзди дванадцятого липня. На мій день народження.

І тут Персі так схопив мене в обійми, що ми покотилися з лижного трампліна вниз.

— Це тобі аванс! — мовив він.

Коли я прийшов додому, мама була настільки обурена, що проґавила, яку неї підгоріло м'ясо, тож у хаті аж до нижнього поверху стояв дим.

— Як ти міг чкурнути з класу, навіть не дочекавшись кінця зібрання? — спитала вона. — Чим ти думав? У мене через тебе згоріло м'ясо. І куди це ти, Ульфе, дременув?

— Мені приспічило в туалет, — відповів я.

— Ну, а Персі? — спитала вона.

— Йому також, — відповів я.

Минаючи шипшиновий живопліт тітки Ульсон, я зірвав із нього одну квітку, бо ж достеменно знав, що мама накриє мене мокрим рядном. І тепер, щоб зласкавити мамине серце, я простягнув їй ту квітку. Ще й чарівно всміхнувся:

— Прошу, мамусю, — сказав я.

— Дякую, — відповіла вона. — Але зарубай собі на носі: гарно виховані люди так не роблять. Ти повинен пам'ятати, що твій тато — лікар-дантист.

— Йой, я й забувся, — сказав я.

Тоді, мовби засоромившись, схилив голову. Це завжди спрацьовувало.

— Глянь, як ти заляпав кров'ю новесенькі штани, — зітхнула мама, хоч голос у неї таки полагіднішав.

— Я подряпався колючками, коли зривав шипшину.

— Ну, що ж, — мовила мама. — Добре, що в нас є пральна машина. Але іноді мене бере сумнів, чи тобі варто весь час водитися з тим Персі. Він, звісно, сердечний і милий хлопець, але вигадує казна-скільки дурниць. Якщо ти хочеш знати мою думку, то я рада, що ми їдемо в село і ви якийсь час не будете бачитися. Що ти на це скажеш?

— Та, напевно, це добре, — відповів я.

— Тоді нічого не будемо казати татові, — мовила мама. — Гаразд?

— Гаразд, — згодився я.

І так ані словом, ані півсловом я не обмовився мамі про те, що запросив Персі до нас у село.

Тож за обідом ніхто не зіпсував татові чудового настрою. Він тішився тим, що не за горами той день, коли

можна буде податися до бабуні та дідуся. Він любив утікати від усіх клопотів. Наминаючи тушковану капусту, тато всміхався моєму братові, який вичікував зручного моменту, іцоб пожбурити в мою тарілку засохлу козу зі свого носа. Він не помічав, що м'ясо добряче пригоріло.

Його потягнуло на жарт:

— Що за краса: ні про що не думати, а тільки милуватися краєвидом із коровою, — сказав він.

Ніхто не засміявся.

РОЗДІЛ 2.

Я ПАДАЮ У ВОДУ, НЕ РОЗДЯГАЮЧИСЬ

До від'їзду я так і не спромігся сказати мамі й татові, що запросив у село Персі. Ми мали немало клопоту зі збиранням.

Я запхнув до сумки кавалок твердого сиру, що лишався в холодильнику, блокнот для малювання та фінського ножа, якого мені подарувала дідусь. Мій брат Ян поклав у свою торбину купу сталевих чоловічків та іграшкових привидів. Мама напхала всілякими бебехами дві сумки й одну валізу. А тато додав до того всього свою люльку.

— Рушаймо, — сказав він.

Ми попливли своїм човном, що звався "Претто". То була моторка з двома щоглами: тож якщо в морі заглухав мотор, можна було підіймати вітрила. Більшість часу я провів у маленькій каютці, що містилася за всіма іншими каютами й звалася рубкою. Я ум'яв сир, а тоді так уперся лобом у палубу, що аж затрясло голову. Це допомагало мені забути, наскільки кепсько я зношу морські мандрівки.

А потім із тієї ж самої причини я поринув у роздуми про Пію.

Я дістав блокнот для малювання і на аркуші вгорі написав здоровецькими літерами "ПІЯ". Мені трохи полегшало. А яка вона тепер? Я згадав її темні коси й доладну поставу. Але які в неї губи? А ніс? А очі? Як можна когось любити, не пам'ятаючи такого?

У мене вийшло обличчя без носа, очей і губ. І підборіддя, здається, було інакше. Я намалював одне око й знов його стер. Навіть брови не вдалися.

— Чорт, — зронив я так тихо, що й сам себе не почув.

Потім я спробував уявити її сміх. Із тим пощастило трохи більше. У неї був якийсь хрипкуватий сміх — він мене мовби лоскотав. Принаймні так було торішнього літа. "Цікаво, чи й тепер він хрипкуватий?" — подумав я.

Тієї миті Ян підняв люка й звалився просто на мій безносо-безгубий малюнок.

— Красиво, — сказав він.

— Може б, ти спершу стукав, а тоді вже завалювався в каюту?

— О так, даруй! Вибач, вибач, — сказав він.

Ян знайшов у своїй торбині привида та й знов гайнув на сонце.

Трохи перегодом я теж вийшов на повітря. Зробив з малюнка літачок і пустив його за вітром. Спершу той літачок покружляв красивими колами туди-сюди, а тоді впав у воду і далі вже погойдувався на хвилях, мов чайка, яка сіла посидіти не з доброї волі.

Тато стояв біля керма й весело посвистував. На радощах він зсунув свого білого кашкета трохи набакир.

Таким тато бував завжди, коли нам випадало вибиратися за місто. Він насвистував "А я — знедолений бідняк" і заразом курив люльку.

1 2
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій друг Персі, Баффало Білл і я, Старк Ульф», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мій друг Персі, Баффало Білл і я, Старк Ульф"