Книги Українською Мовою » 💙 Зарубіжна література » Томасина, Гелліко Пол 📚 - Українською

Читати книгу - "Томасина, Гелліко Пол"

122
0
02.04.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Томасина" автора Гелліко Пол. Жанр книги: 💙 Зарубіжна література. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Томасина, Гелліко Пол» була написана автором - Гелліко Пол, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Зарубіжна література".
Поділитися книгою "Томасина, Гелліко Пол" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 49
Перейти на сторінку:
Увага! Ви читаєте фрагмент тексту. Повний текст твору вилучено за запитом правовласників!

Томасина

Кішка, що вважала себе божеством

Переклад з англійської А. Сагана

Присвячується Вірджинії

На карті Аргайлширу ви не знайдете міста під назвою Інверанох, а людей, тут описаних, ніколи не було на світі. Весь сюжет цієї повісті є витвором письменницької уяви.

1

Містер Ендрю Мак-Дьюї, лікар-ветеринар, виставив із дверей кабінету свою колючу та руду як цегла бороду й обвів холодними недобрими очима відвідувачів у приймальні, що сиділи на простих дерев'яних стільцях, тримаючи хто на руках, хто біля себе своїх чотирилапих вихованців, і чекали прийому.

Меткий жилавий Віллі Беннок, що був за асистента й за медбрата, за санітара й за секретаря, вже встиг назвати своєму патронові декого з сьогоднішніх клієнтів, згадавши поміж інших і священика Ангуса Педді, який був другом і сусідом містера Мак-Дьюї. Звичайно ж, преподобний Педді прийшов сюди не сам, а зі своїм мопсюрою, який вічно маявся кольками: священик душі не чув у своєму собаці й не шкодував солодощів для нього. Погляд містера Мак-Дьюї ковзнув по кругленькому коротконогому тільцю пастора і на мить зустрівся зі страждальницьким поглядом мопса, який, схоже, був згоден на все. Собачі очі, в яких читалося страждання, з надією дивилися на лікаря, чекаючи полегші. Пес уже добре затямив, що після відвідин лікарні, в якій витали чудернацькі запахи й де був за старшого цей бородатий велет, недуга неодмінно має відступити.

Ветеринар відвів очі від гіпнотичного псового погляду й подумки чортихнувся. Скільки тому Педді не кажи, а він знай своє, балує пса чим заманеться, і знов марнуй на нього час!

Серед інших клієнтів Мак-Дьюї узрів дружину одного небідного забудовника з Глазго, яка приїхала до Інвераноха на літо. Жінка прийшла з невеличким йоркширським тер'єром, який, скоріш за все, страждав від ревматизму. Шовковисту собачу гривку прикрашав безглуздий оксамитовий бант, який робив з тер'єра посміховисько. Була ще місіс Кінлох, вона принесла сіамця, що мав якусь вушну хворобу. Кіт час від часу трусив головою і хрипко нявкав, скаржачись на біль. Бакалійник містер Доббі з видовженим сумовитим обличчям привів такого ж довговидого, як і він сам, запаршивілого шотландського тер'єра. Жалюгідний екстер'єр тер'єра наводив на думку, що псові потрібен не так лікар-ветеринар, як хороший шпалерник.

Серед решти відвідувачів, котрих тут набиралося з півдюжини, Мак-Дьюї вирізнив хлопчиська, якого він десь уже бачив, та дебелу місіс Лагган, яка торгувала у власній крамниці газетами і тютюном. Вона була першою в черзі. Місіс Лагган та її старий Реббі — чорний дворняга із сивою мордою та ревматичними старечими очима — уже не перший рік були своєрідними символами цього міста.

Місіс Лагган мала сімдесят із гаком років, і двадцять п'ять із них вона була вдовою. Останні п'ятнадцять років її єдиним другом та розрадником залишався дворовий пес Реббі. Завдяки своїй звичці постійно лежати на порозі крамниці він став таким самим символом Інвераноха, як і його дебела господиня у строкатій шалі, їх знали не тільки мешканці цього шотландського нагірного містечка, а й ті, хто бував тут лише час від часу. Заходячи або виходячи з магазину місіс Лагган, відвідувачі навіть гадки не мали оспорювати право собацюри на поріг, а просто переступали через нього, і той міг скільки завгодно лежати при вході, уткнувшись носом у передні лапи і закотивши очі. На Хай-стріт[1] навіть жартували, що нащадки постійних клієнтів місіс Лагган з'являються на світ із вродженою звичкою переступати через цього пса.

Дивіться такожПол Гелліко — ДженніБіографія Пола Геліко

Містер Мак-Дьюї пробіг очима по своїх пацієнтах. Пацієнти ж, кожен на свій лад, поглянули на містера Мак-Дьюї. Одні дивилися на лікаря з тривогою, другі — з надією, треті — з повагою; знаходилися й ті, що відповідали такою самою ворожістю, якою дихали виразні лікареві риси — і високе чоло, і густі кошлаті брови, руді, аж вогнисті, ще й нібито чимось обурені; і владні сині очі, і вольовий ніс, й іронічний вигин повних губ, прихований щетиною рудої бороди та вусів, і напористе, як не сказати, зухвале, підборіддя.

І погляд ветеринара, і його манери красномовно свідчили про те, що містер Мак-Дьюї — людина лиха та бездушна, і мабуть, не буває диму без вогню, інакше чому геть увесь Інверанох схилявся б до думки, що Ендрю Мак-Дьюї — людина лиха та бездушна?

Щойно з'явившись у цьому містечку, що в графстві Аргайл (а відтоді не сплило й двох років), такий колоритний статурний вдівець, як наш містер Мак-Дьюї, одразу ж став предметом численних пліток. Робота у ветеринара така, що він завжди на виду, а Ендрю Мак-Дьюї був покровителем не тільки міщанської звірини, а й цілого сонму худоби, якої в достатку було на околишніх фермах: цілі стада абердинських корів, отари чорномордих овець, свині та домашня птиця. Крім того, час від часу він інспектував місцеві бійні, сироварні та маслоробні.

У міщанських плітках Ендрю Мак-Дьюї здебільшого фігурував як чоловік чесний, прямий та справедливий. Щоправда, набожна частина городян схилялася до думки, що це не та людина, якій можна довірити життя безмовної Божої тварі. Не любить він тварин, казали прихожани, та й до людей не краще ставиться. Крім того, містер Мак-Дьюї не мав ані часу, ані бажання навернутися до Бога. І чи був він безбожником (як запевняв багато хто з містян), чи не був, але містера Мак-Дьюї жодного разу не бачили в тутешній церкві, де правив містер Педді. Це було тим більше дивно, що їх об'єднувала давня дружба.

Деякі містяни базікали, що після смерті дружини серце в Ендрю Мак-Дьюї цілком скам'яніло, і тільки десь у закутку ще залишився вільний клаптик для любові до рідної семирічної дочки. Дочку ветеринара звали Мері-Pya, і хоч би де ви її зустріли, вона завжди була у товаристві своєї кішки на ім'я Томасина.

Зверніть увагу, казали місцеві базіки, ніхто ж не каже, що він нікчемний лікар, який не знається на звірині. Лікує швидко, добре, але надто вже часто хапається за пляшку з хлороформом. Прихильники містера Мак-Дьюї заперечували в тому сенсі, що ветеринар просто не може без щему в серці дивитися на страждання тварини, якій уже однаково нічим не допоможеш. Його ж недоброзичливці, які косо дивилися і на самого лікаря Мак-Дьюї, і на його дивацькі звички, нашіптували, що містер Ендрю — просто бездушний сухар. Мовляв, йому нічого не вартує спровадити тварину на той світ, а ті, що й дня не проживуть без своїх котиків-собачок, на його думку, не більше ніж сентиментальні ідіоти.

Багато хто з тих, що не стикалися з Мак-Дьюї як із фахівцем, не вважали цього чоловіка безнадійним, аргументуючи свою думку тим, що будь це правдою, він не здружився би з преподобним Ангусом Педді, пастором пресвітеріанської[2] громади Інвераноха. І казали, що коли померла дружина Мак-Дьюї Анна, то ніби саме священик, який дружив з ним ще зі студентських літ, умовив його продати практику в Глазго, перебратися до Інвераноха, очолити міську ветеринарну клініку, а заразом і спекатись нестерпних спогадів, що не давали спокою у великому місті.

Деякі містяни ще пам'ятали старого Джона — покійного батька Мак-Дьюї, деспота і релігійного фанатика. Свого часу Джон пригрозив синові, що залишить його без копійки в кишені, якщо той не піде його стопами. І Ендрю, який ще зі шкільної лави мріяв стати хірургом та лікувати людей, чудово розуміючи, що без батьківської підтримки далеко не підеш, здався старому фанатикові й став ветеринаром.

А дехто з інверанохців навіть устиг побувати у Глазго, в похмурому старому домі на Дунарн-стріт, де батько й син практикували разом, допоки старий не помер. Усі їхні добрі відгуки про ці відвідини можна було передати однісінькою фразою: "Не дивно, що містер Мак-Дьюї став таким, яким ми його знаємо".

У пам'яті містера Педді старший Мак-Дьюї так і залишився старим святенником, котрий виспівує псалми. Всередині його оселі Бог уособлював поліцейського, який карає всіх злочинців. Божество Джона Мак-Дьюї не приймало нічого, що могло дарувати бодай крихту задоволення або полегші, і молодший Мак-Дьюї спочатку зненавидів Бога, а потім взагалі відрікся. Втрата дружини Анни (вона померла, коли донька мала три роки) набожності містерові Мак-Дьюї аж ніяк не додала.

Отож, ветеринар ковзнув очима по своїх клієнтах, і нарешті руда борода, наче флюгер під вітром, крутнулась у бік старої огрядної місіс Лагган. Він коротко кивнув, запрошуючи її до себе, стара щось перелякано пробелькотіла, взяла свого Реббі, який лежав у неї на колінах, і насилу підвелася. Пес лежав у неї на руках горічерева, безвольно розкинувши лапи, та безпомічно зиркав очицями. Своєю зовнішністю він нагадував перегодоване темно-сіре порося, а при диханні з його грудей виривався присвист, схожий на сонне хропіння застудженого старигана.

Преподобний Ангус Педді підібгав свої короткі ніжки, звільняючи старій дорогу, і усміхнувся ангельською усмішкою, щоб підбадьорити її. Усім своїм виглядом він начисто спростовував загальноприйняте уявлення про шотландських священиків як про людей суворих та скупих на почуття. Містер Педді був невисокий на зріст, повненький, мав приємні манери і аж кипів енергією. Він мав кругле обличчя з ямочками на щоках та підборідді, бешкетні очі та веселу усмішку і завжди був готовий як поспівчувати чужому горю, так явити турботу про ближнього.

Мопс Ангуса Педді, що вічно маявся шлунковими кольками, озивався на ім'я Декаданс, і ця собача кличка давала чудове уявлення про те, які жарти були в ходу у великій родині священика. А зараз пес лежав на колінах у свого господаря, в тій самій позі, що й Реббі, і дихання його було таке саме важке, як у Реббі. Коли місіс Лагган та Реббі проходили повз них, священик поставив свого пса на задні лапи, аби той добре бачив чорного дворнягу та його хазяйку, і сказав:

— Знайомся, Деккі, це Реббі, собачка місіс Лагган. Сьогодні бідоласі стало зле…

Дві пари собачих очей перезирнулися і обмінялися меланхолійними поглядами.

Місіс Лагган пройшла за ветеринаром в оглядову кімнату по сусідству з кабінетом Мак-Дьюї, поклала свого Реббі на білий емальований стіл горічерева, і він лежав, безвольно звісивши передні лапи та ледве, через силу дихаючи.

Ветеринар відтягнув псові губу і оглянув зуби, тоді зазирнув під повіки і торкнувся черева, яке здималося та опускалося в такт із диханням.

— Скільки років собаці? — запитав він.

Місіс Лагган, яка ходила тільки в чорному (як і личить порядній вдові), а на плечах носила строкату шаль, від його запитання аж стислася всім тілом і неначе поменшала.

— П'ятнадцять із хвостиком, — відповіла вона після тривалої мовчанки. — Так, я взяла Реббі ще цуценям, а відколи він виріс, минуло чотирнадцять років, — додала вона, неначе вірила, що коли сказати не "п'ятнадцять", а "чотирнадцять", то невблаганна доля змінить гнів на милість і подарує псові зайвий рік.

1 2 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Томасина, Гелліко Пол», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Томасина, Гелліко Пол"