Книги Українською Мовою » 💙 Зарубіжна література » Артур і мініпути, Бессон Люк 📚 - Українською

Читати книгу - "Артур і мініпути, Бессон Люк"

154
0
03.04.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Артур і мініпути" автора Бессон Люк. Жанр книги: 💙 Зарубіжна література. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Артур і мініпути, Бессон Люк» була написана автором - Бессон Люк, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Зарубіжна література".
Поділитися книгою "Артур і мініпути, Бессон Люк" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 28
Перейти на сторінку:
Увага! Ви читаєте фрагмент тексту. Повний текст твору вилучено за запитом правовласників!

Переклад Є. Морозової, український переклад О. Думанської

РОЗДІЛ 1

... От і сьогодні день має бути теплим і сонячним. Довкола все цвіте і пахне. По ясно-блакитному небу навколо бігають маленькі кучеряві хмаринки, ніби пустотливо доганяючи одна одну.

Отже, ранок видався просто чудовий — саме такий, яким і має бути перший ранок літніх канікул.

У цю ранішню годину, коли навіть птахи можуть трохи побайдикувати, ніщо не віщувало якихось жахливих подій... А вони мали ось-ось статись.

У затишній долині, де поміж пологими берегами дзюркотить вузенька річечка, стоїть незвичний для тутешніх місць будинок. Він великий, дерев'яний і пофарбований у світлий колір. Уздовж його фасаду тягнеться балкон з мереживною решіткою, а вхід прикрашають портал і колони. Такі будинки, які більше схожі на невеликі палаци, колись споруджували багаті колоністи на островах південних морів. Довкола будівлі — сад, що тягнеться до самого берега річки. Поблизу будинку — просторий сарай, переобладнаний під майстерню, а позаду — великий резервуар для зберігання запасів води.

Неподалік, під кронами дерев, ніби маяк, височіє вітряний двигун, споруджений винятково для втіхи мешканців будинку. Бо вітри в цих краях навдивовижу ласкаві.

І все ж — хоча про це поки що ніхто не знає — саме сьогодні спокій цього мирного куточка буде порушено.

З оглушливим гуркотом відчиняються двері будинку і на ґанок вилітає поважна огрядна пані.

— Арту-у-у-р-е-е!— гукає вона так, що з дерев падає листя.

Поважній пані давно за шістдесят, і чорна сукня, оздоблена чудовим мереживом, не приховує її роздобрілих форм. Проте її це аніскільки не бентежить, як і звання "бабусеньки".

Пані одягає рукавички, кокетливо торкається капелюшка і сильно смикає шнурок великого дзвона, що висить при дверях.

— Артуре! — гучно повторює вона таким же командним голосом, але ніхто так і не відгукується.

— Куди він подівся? І де пес? Що, пес також зник? — невдоволено бурчить літня пані.

— Альфреде! — так само гучно, але марно кличе бабусенька. Пес не подає радісного гав-гав...

Вона дуже не любить запізнюватися. Проте нічого не вдієш, і бабусенька нетерплячим кроком повертається в будинок.

Якщо зовні будинок більше нагадує палац, то всередині він обставлений надзвичайно скромно, хоча й з великим смаком. Особливо гарні плетені мереживні серветки, котрі, як плющ, який покриває стіни будинку, оповивають усі полички, крісла й дивани. Паркетна підлога вилискує від воску.

Бабусенька взуває повстяні капці і, продовжуючи обурюватись, прямує через вітальню до сходів, що на другий поверх.

— Незабаром ви й самі переконаєтесь, який це чудовий сторожовий пес! Господи, де були мої очі, коли я брала цього пса? — бурчить вона. — Цікаво, що й де стереже цей пес? Його ж ніколи не буває вдома! До речі, як і Артура! Вони обоє — як протяг: просвистів — і нема його!

Бабусенька відчиняє двері в кімнату онука.

Дивіться такожБіографія Люка Бессона

В кімнаті панує порядок — навіть не подумаєш, що тут мешкає маленький хлопчик. Проте придивившись, зрозумієш: порядок тут лише тому, що нема іграшок. А кілька речей, зроблених, очевидно, понад століття тому, навряд чи можна назвати іграшками.

— Ганяють невідомо де, а бідна бабуся мусить за ними бігати цілий день! Ну ось, прошу дуже, знову нікого! — ремствує поважна пані і, вийшовши з кімнати, рушає далі коридором.

— Хіба ж я не дозволяю йому бавитися? Гуляй, бався, будь ласка, але ж з'явися хоча б на кілька хвилин! Так чинять усі діти! — вигукує вона. І раптом завмирає. їй щось спадає на думку. Затамувавши подих, вона прислухається: в будинку панує повна тиша.

— Тиша... Вже цілих п'ять хвилин минуло... Цікаво, де ж він може бавитися так тихо..., як мишка..., в якому куточку?.. — шепоче бабусенька, поковзом рухаючись у м'якеньких капцях углиб коридору.

Вона добирається до останніх дверей, на яких висить табличка з написом "Вхід заборонено", і тихенько прочиняє їх, щоб не сполохати непроханих гостей.

На біду, двері зрадливо риплять.

Бабусенька аж розгубилася, ніби це вона заскрипіла зубами, а не заржавілі петлі дверей.

Вона обережно заглядає в заборонену кімнату.

Просторе горище, колись переобладнане на кабінет, нагадує лавку лахмітника. Або, якщо хочете, кабінет, господар якого полишив заняття наукою і захопився безладним колекціонуванням. По обидва боки письмового столу височать масивні книжкові шафи: їхні полиці всуціль заставлені старовинними книгами у шкіряних палітурках. Над столом натягнуто шовкову тканину на якій вишито:

СЛОВА ОДНІ ЧАСОМ ПРИХОВУЮТЬ СЛОВА ІНШІ

Так, скидається на те, що наш ученийколакціонер ще й філософ.

Бабусенька обережно протискується поміж зваленими в купи старовинними речами, серед яких переважають різні африканські дивовижі. Скрізь стримлять списи, що нагадують пагони бамбука. Стіна завішана незліченною кількістю африканських масок. Проте впадає в око їх нестача: цвях у центрі стіни стримить без маски.

Отже, в кімнаті хтось побував! Бабусенька зупиняється, прислухається... і чує хропіння! Ще кілька кроків — і вона знаходить Артура, який спить просто на підлозі. Обличчя хлопчика сховане під африканською маскою, тому хропіння звучить глухо і лунко.

І, звісно, поруч із хлопчиком лежить Альфред і в такт хропінню б'є по масці хвостом.

Побачивши таку зворушливу картину, поважна пані вмить забула про свій гнів.

— Але ж ти міг би озватися, коли я кличу вас! Більше години шукаю! — пошепки дорікає бабусенька псу, не бажаючи будити Артура. Альфред винувато поглядає на бабусеньку.

— Думаєш, якщо вибачився, то можна далі чинити неподобство? Ти ж знаєш, що мені не подобається, коли ви заходите в дідусеву кімнату і торкаєте його речі! — продовжує сварити бабусенька пса, обережно знімаючи маску з обличчя Артура.

Хлопчик, який спить під маскою, схожий на лукаве янголятко. І, поглянувши на нього, бабусенька відчуває, що її сварливий настрій тане, як сніг на сонці. Боже мій, яке ж гарненьке це хлоп'ятко, коли спить! Так і хочеться поцілувати кожну веснянку на його личку, погладити маленьку чубату голівку! Що за чарівне створіння! А який невинний вираз обличчя в цього сплячого янголятка, не обтяженого ніякими турботами!

Бабусенька розгублено зітхає: ось уже кілька років усе її життя присвячене цьому хлоп'яті.

Піймавши спрямований на внука захоплений погляд бабусеньки, Альфред починає ревниво скавчати.

— Ну ти й безсоромний! Тобі треба зараз сидіти тихо, як миші, — суворо говорить бабуся псу, і Альфред її розуміє.

— Прокидайся, Артуре! — промовляє бабуся, ласкаво поплескавши його по щоці. Проте у відповідь хлопчик сопе ще дужче.

Бабуся рішуче підвищує голос.

— Ну ж бо, Артуре, вставай! — гримотить вона так, що з-під даху озивається луна.

Хлопчик схоплюється і все ще в полоні сновидіння продовжує командувати:

— Всі до мене! Триматися разом! Альфреде, швидше! Займаємо кругову оборону!

Він захоплений пригодами, які йому наснилися, і зовсім не хоче прокидатися. Розмахуючи руками, він рветься вперед: йому ще сниться атака.

Бабусенька хапає хлопчика за плечі і ласкаво, але енергійно струшує його.

— Заспокойся, Артуре! Це я, бабусенька!

— голосно і виразно промовляє вона. Упізнавши її голос, онук нарешті прокидається.

— Вибач, бабусенько, мені здалось, що я все ще в Африці.

— Бачу, бачу, — усміхається бабусенька. — Ну і як пройшла подорож?

— Чудово! Разом з дідусем ми гостювали в одного африканського племені. Це були дідусеві друзі, — помовчавши, додає Артур.

Бабусенька, як завжди, приймає умови гри, які пропонує онук.

— Несподівано на нас напала величезна зграя левів — кілька десятків. Вони оточили нас!

— О, Господи! І як тобі вдалося вислизнути від них? — вдавано хвилюється бабусенька.

— Я нічого не міг вдіяти, все придумав дідусь, — скромно відповідає Артур. — Він натягнув величезне полотно прямо посеред савани!

— Полотно? Яке полотно? — питає бабусенька.

Артур біжить до полиць, зіскакує на ящик і тягнеться до книг. Знайшовши потрібну, він витягає її і швидко розкриває на відомій йому сторінці.

— Ось таке! Бачиш? На тому полотні він намалював непрохідні джунглі і затягнув ним наш табір. І дикі звірі не змогли нас знайти, бо ми стали невидимками, — пояснює хлопчик.

— Невидимками... Але ж звірі мають нюх і могли вас знайти за запахом! — заперечує бабусенька.

Артур вдає, що не чує бабусиних слів. Тоді вона вирішує повернути онука із країни мрій на землю.

— Ага, до речі, чи приймав ти сьогодні душ?

— Знаєш, я саме йшов у душ, але натрапивши на оцю книгу, зачитався і забув, куди йшов. Тільки поглянь, які тут малюнки! Хіба ж можна від них відірватися? Тут намальовані всі дідусеві винаходи, створені для тих загадкових племен, яких він зустрів у Африці!

Бабусенька байдуже поглядає в бік книги: не казати ж онукові, що вона давнимдавно знає зміст усіх дідусевих книжок напам'ять!

— Звісно, — вдаючи невдоволення, бурчить вона,— значно цікавіше вигадувати різні витребеньки в Африці, ніж відремонтувати власний будинок.

Артур знову заглиблюється в книгу.

— Ти лишень поглянь! Він вирив глибокий-глибокий колодязь і зробив із бамбука водогін, по якому вода з колодязя передавалася на відстань понад кілометр!

— Гаразд, це, безперечно, добре, але ж римляни винайшли водогін задовго до твого дідуся, — нагадує бабусенька.

— Які ще римляни? Я не чув ніколи назви цього племені! — щиросердо зізнається Артур.

Певно, в підручнику з історії хлопчик перегорнув цілий розділ.

Бабусенька з усмішкою куйовдить волосся онука.

— Це плем'я жило дуже давно, в Італії. — починає пояснювати вона. — Вождя племені звали Цезарем.

— А, той самий, якого назвали на честь салату із сухариками і куркою? — зацікавившись, запитує Артур.

— Так, саме на честь салату, — усміхається бабусенька. — А зараз постав книгу на місце і ходімо: потрібно поїхати в місто і дещо купити.

— Отже, сьогодні можна не приймати душу? — радісно кричить Артур.

— Ні, не можна! Просто душ приймеш, коли ми повернемося. А зараз швидко — прибирати!

Артур акуратно розставляє зняті з полиць книги, а бабусенька вішає на цвях африканську маску. Як і всі решта, це маска воїна: його дерев'яне обличчя дивиться на бабусю гордо і трохи зверхньо. Колекцію подаровано її чоловікові, дідусеві Артура, на знак непорушної дружби.

1 2 ... 28
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Артур і мініпути, Бессон Люк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Артур і мініпути, Бессон Люк"