Книги Українською Мовою » 💙 Зарубіжна література » Чулість, Барбюс Анрі 📚 - Українською

Читати книгу - "Чулість, Барбюс Анрі"

139
0
03.04.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чулість" автора Барбюс Анрі. Жанр книги: 💙 Зарубіжна література. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Чулість, Барбюс Анрі» була написана автором - Барбюс Анрі, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Зарубіжна література".
Поділитися книгою "Чулість, Барбюс Анрі" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити

Перекладачі: Іван Двюб та Елеонора Ржевуцька

25 вересня 1893 року

Любий мій, маленький мій Луї!

Отож усьому краї. Ніколи ми більше не зійдемося. Візьми собі це в помку так само твердо, як і я. Ти не хотів розлучатися, ти пішов би на все, аби лиш були ми вкупі. Але нам випадає розійтися, щоб ти міг почати нове життя. Нелегко було опиратися і тобі, і собі самій, і нам обом разом... Але я не шкодую, що вчинила так, дарма що ти плакав, у подушки нашого ліжка запорпавшись. Ти двічі зводив голову, дивився на мене жалісно та благально... Яке ти мав роз'ятрене нещасне лице! Ввечері, в пітьмі, коли я вже не могла бачити твоїх сліз, я їх таки відчувала, вони пекли мені руки.

Тепер обом нам тяжка мука. Мені все здається — я марю. В перші дні просто годі буде пойняти віри; і ще місяців кілька дознаватимем ми болю, а далі знову оживемо.

І лише тоді я візьмусь тобі писати, адже ми поклали, що я писатиму тобі вряди-годи. Таж ми ще й твердо поклали, що адреси моєї ти ніколи не дізнаєшся і мов листи тільки нас і в'язатимуть, але ця нитка не повинна остаточно порватися.

Цілую тебе востаннє, цілую чуло, чуло, безгрішним своїм, тихим цілунком — між нами-бо неблизький світ!

25 вересня 1894 року

Мій любий, маленький мій Луї!

Я знову розмовляю з тобою, як обіцяла. Ось уже рік, як ми розійшлися. Знаю, ти не забув мене, ми все ще поєднані одне з одним, і щоразу, як я думаю про тебе, я не можу не відчувати твого болю.

І все ж проминулі дванадцять місяців далися взнаки: накинули на минувшину жалобний серпанок. Ось уже й серпанок постав. Одні дрібниці стерлися, інші подробиці і зовсім зникли. Правда, вони іноді спливають у пам'яті; якщо припадком що про них нагадає.

Я спробувала якось і не могла уявити собі виразу на твоєму обличчі, коли вперше тебе побачила.

Візьмися й ти пригадати мій погляд, коли ти побачив мене вперше, і ти збагнеш, що все на світі затирається.

Недавно я осміхнулася. Кому?.. Чому?.. Нікому й нічому. В алеї весело заграв сонячний парус, і я несамохіть осміхнулася.

Я й давніше намагалася осміхнутися. Спершу мені здавалося несила знову цьому навчитися. І все ж, кажу тобі, якось я, проти волі, осміхнулася. Я хочу, щоб і ти також дедалі частіше осміхався, просто так — на добру годину або на думку, що в тебе попереду якась будущина. Так, так, зведи голову й осміхнися.

17 грудня 1899 року

І ось я знову з тобою, любий мій Луї!

Я — мов сон, правда ж? Приходжу, коли мені заманеться, але завше до речі, якщо довкола пустка й темінь. Я приходжу й іду собі, я зовсім близько, але до мене не можна приторкнутися.

Я не почуваюся нещасливою. До мене вернулося завзяття, бо щодня настає ранок'і, як звикле, змінюються пори року. Сонце сяє так лагідно, хочеться йому довіритися, і навіть звичайнісіньке денне світло сповнене зичливості.

Уяви собі, я недавно танцювала! Я часто сміюся. Спершу я примічала, що ось мені стало смішно, а нині вже й не злічити, скільки я разів сміялася.

Дивіться такожАнрі Барбюс — Місяць-злючкаАнрі Барбюс — ВогоньАнрі Барбюс — НіжністьЩе 9 творів →Біографія Анрі Барбюса

Вчора було погуляння. Навзаході сонця всюди юрмилися тлуми чепурних людей. Барвисто, гарно, подібне на квітник. І серед такої сили-силенної втішених людей почулася я щаслива.

Я пишу тобі, щоб розповісти про все це, а також і про те, що відтепер я навернулася до нової віри — я визнаю самовіддану любов до тебе. Ми з тобою якось правили про самовідданість у коханні, не вельми добре тямлячи її... Помолімося ж укупі за те, щоб усім серцем у неї повірити.

6 липня 1904 року

Роки збігають! Одинадцять літ! Я їздила далеко, вернулася і знову лагоджусь поїхати.

У тебе, звісдо, своя домівка, любий мій Луї, бо ж ти нині геть-то дорослий і, певна річ, придбав жінку, діти, для котрих ти так багато важиш.

А ти сам, який ти став? Я уявляю собі, що з лиця погладшав, рамена поширшали, а сивого волосу, очевидячки, небагато ще, і вже певне, як давніше, лице твоє все світиться, коли усміх ось-ось діткне твої вуста.

А я? Не стану списувати тобі, як я змінилася, обернувшись на стару жінку. Стару! Жінки старішають раніше за чоловіків, і аби я була обік тебе, я б виглядала б тобі за матір — і вродою, і тим виразом очей, що з ним дивилася б на тебе.

Бачиш, як ми мали слушність, розійшовшись учасно. Тепер уже ми переболіли, заспокоїлись, і нині мій лист, що його ти певне впізнав з руки на коперті, став для тебе майже розвагою.

25 вересня 1893 року

Любий мій Луї!

Ось уже двадцять літ, як я не живу, любий мій. Якщо ти живий і прочитаєш цього листа, що його перешлють тобі вірні й поштиві руки — ті, що протягом багатьох років пересилали тобі мої попередні листи, ти проспиш мені,— якщо ти ще не забув мене,— простиш, що я вкоротила собі віку на другий же день по нашій розлуці. Я не могла, я не вміла жити без тебе.

Ми вчора розійшлися з тобою. Поглянь уважно на дату — на початку листа. Ти, звісно, не звернув на неї уваги. Бо ж це учора ми востаннє були з тобою в нашому покої і ти, запорпавшись головою в подушки, ридав, як дитина безпомічна перед страшним своїм горем. Це вчора, коли в прочинене вікно зазирнула ніч, твої сльози, що їх я вже не могла бачити, котилися по моїх руках. Це вчора ти кричав з болю і жалівся, а я, зібравшись —на силі, кріпилась і мовчала.

А сьогодні, при нашому столі сидячи, нашими речами оточена, в нашому чудовому куточку, я пишу ті чотири .листи, що їх ти маєш одібрати з великими проміжками. Дописую останнього листа, а далі настане кінець.

Сьогодні ввечері я дам найдокладніші вказівки, щоб мої листи доправлено тобі, в ті числа, що на них указані, а також усе зроблю для того, щоб мене не могли розшукати.

Потому я піду з життя. Нема чого розповідати тобі як: усі подробиці цього огидного чину недоречні. Вони могли б завдати тобі болю, навіть по збігові стількох років.

Важливе те, що мені пощастило відірвати тебе від себе .самої і зробити це обережно й лагідно, не поранивши тебе.

Я хочу й надалі опікуватися тобою, а для цього я мушу жити і по моїй смерті. Розбрату не буде, ти б його, можливо, і не переніс, бо тобі всі прикрощі завдають такого гострого болю. Я вертатиму до тебе не надто часто, щоб помалу мій образ затерся у твоїй пам'яті, і не надто рідко, щоб позбавити тебе від марних мук. А коли ти дізнаєшся від мене самої всю правду, мине стільки літ (бо час мій помічник), що ти вже сливе не зможеш збагнути, що

означала б для тебе моя смерть.

Луї, рідний мій, сьогоднішня наша остання розмова вдається якимсь лиховісним дивом.

Сьогодні ми говоримо дуже тихо, сливе нечутно,— надто ми вже далеко одне від-одного, бо ж я існую тільки в тобі, а ти вже забув мене. Сьогодні значення слова зараз для тієї, котра пише й шепоче, зовсім інше, ніж для того, хто читатиме це слово і тихо вимовить "зараз".

Зараз, подолавши таку величезну віддаль у часі, подолавши вічність — хай це здасться безглуздим,— зараз я цілую тебе, як колись. Та й по всьому... Більше я нічого не докину, бо боюся стати сумною, а отже, злою, бо не важуся признатися тобі в шалених мріях, які неминучі, коли кохаєш і коли кохання величезне, а чулість безмежна.

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чулість, Барбюс Анрі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чулість, Барбюс Анрі"