Книги Українською Мовою » 💙 Зарубіжна література » Летюча скриня, Андерсен Ганс Крістіан 📚 - Українською

Читати книгу - "Летюча скриня, Андерсен Ганс Крістіан"

154
0
04.04.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Летюча скриня" автора Андерсен Ганс Крістіан. Жанр книги: 💙 Зарубіжна література. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Летюча скриня, Андерсен Ганс Крістіан» була написана автором - Андерсен Ганс Крістіан, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Зарубіжна література".
Поділитися книгою "Летюча скриня, Андерсен Ганс Крістіан" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити

Переклад Галини Кирпи

Жив собі купець, і такий багатий, що срібними монетами міг вимостити цілу вулицю та ще й невеличкий завулок. Одначе нічого той купець не вимостив, оскільки тямив, як і де витрачати гроші: віддавав кому-небудь шилінга, а натомість отримував цілого таляра. Он який був той купець. Аж тут він помер.

Усі гроші, що мав купець, дісталися його синові, й той почав жити на широку руку: ходив щоночі на маскаради, робив із кредитних паперів повітряних зміїв і жбурляв у воду золоті монети, мов ті камінчики. Таким чином гроші легко могли вичерпатись і згодом таки вичерпались. Врешті-решт у нього лишилось якихось чотири шилінги, пара капців та старий халат. Усі його приятелі до нього збайдужіли, й ніхто не бажав ходити разом із ним вулицями. Коли це один, доброї душі чоловік, приніс йому якусь допотопну скриню й сказав:

— Збирай сюди манатки!

Ага, збирай то збирай, але ж купецький син не мав чого збирати, тож усівся в скриню сам.

Треба сказати, що то була незвичайна скриня: як тільки хто натискав на замок, вона вмент здіймалася в повітря. От купецький син натиснув і — шух! — скриня винесла його через димар надвір, і він став здійматися аж попід хмари та все далі й далі від дому. Дно скрині тріщало, й він до смерті боявся, що вона розлетиться на шматки, а йому доведеться стрибати бозна з якої висоти додолу! Господи, помилуй! Аж тут його донесло до турецької землі. Купецький син сховав скриню в лісі, пригрібши її сухим листям, та й подався в місто. Там йому не було чого соромитись, бо ж турки лише так, як він, і ходять — у халатах та капцях. Згодом йому стрілася якась нянька з немовлям на руках, і він її спитав:

— Агов, нянько-туркине! Що то в передмісті за великий палац із височенними вікнами?

— Там живе королівна! — відповіла нянька. — Їй напророчили великої біди, що спіткає її через нареченого, тож як хто до неї й приходить, то тільки в супроводі короля та королеви!

— Дякую! — мовив купецький син.

А тоді він вернувся в ліс, всівся в свою скриню, полетів на дах того палацу та й заліз до королівни у вікно.

Королівна саме спала на канапі. Вона була така вродлива, що купецький син не стримався й поцілував її. Королівна прокинулась і страшенно перелякалася, але він назвався турецьким Богом, що прилетів до неї повітрям, і їй таке пояснення неабияк сподобалося.

Вони сіли поруч, як двійко голубків, і купецький син заходився розповідати їй усілякі казки, спершу про очі: мовляв, її очі схожі на прекрасні темні озерця, у яких замість русалоньок плавають думки; тоді про чоло: воно, мовляв, схоже на снігову гору з розкішними залами та картинами. А ще він розповів про лелек, які приносять людям гарненьких діточок.

О, які дивовижні в нього виходили казки! Закінчивши розповідати, купецький син запропонував королівні руку й серце, і вона вмить погодилася!

— Одначе ви повинні прийти ще й у суботу, — сказала вона. — До мене зайдуть на чай король і королева. Вони дуже пишатимуться з того, що доля послала мені турецького Бога, але виберіть для них найкращу казку, бо мої батьки понад усе на світі люблять казки: мати — повчальні й вишукані, а батько — веселенькі, щоб можна було посміятися!

Дивіться такожГанс Крістіан Андерсен — СвинопасГанс Крістіан Андерсен — РомашкаГанс Крістіан Андерсен — Як буря поміняла вивіскиЩе 19 творів →Біографія Ганса Крістіана Андерсена

— Гаразд, я даруватиму вам на весілля самі казки! — відповів він.

На тому вони й попрощалися. Щоправда, королівна подарувала йому шаблю, оздоблену золотими монетами, й ті монети йому дуже знадобилися.

Полетівши з палацу, купецький син купив собі новий халат і сів собі в лісі вигадувати казку, щоб упоратися з нею до суботи, а завдання то було не з легких.

Врешті-решт до суботи казка була готова.

Король, королева й ціла придворна свита чекали в палаці королівни, коли подадуть чай. Купецького сина прийняли як рідного!

— Може, розкажете нам казку? — спитала королева. — От якби якусь із повчальним змістом!

— І трішечку смішну! — докинув король.

— Ну, звісно! — відповів купецький син та й ну розповідати, а все товариство мусило його гарненько слухати.

— Була собі купка сірників, і дуже вже ті сірники хизувалися своїм високим походженням. Мовляв, їхнє родовідне дерево, цебто, гінка сосна, з якої був зроблений кожен сірничок, була чи не найбільшим та найстарішим деревом у лісі. На ту пору сірники лежали між кресалом та обшмульганим чавунцем і розповідали йому про свої молоді літа.

— Так от, колись ми були зеленим гіллям! — казали вони. — Еге ж, ми й справді були зелені! Щоранку й щовечора нам подавали діамантовий чай, цебто росу, а за ясної години ми цілий день ніжилися на сонечку й слухали пташині казки. Ми розуміли, до якого заможного роду належимо: листяні дерева вдягалися лише влітку, а ми мали змогу не скидати зеленого вбрання ні влітку, ні взимку. Аж тут прийшли дроворуби й запровадили такі зміни, що зруйнували геть усю нашу родиноньку. Стовбур, що був на її чолі, зайняв місце ґрот-щогли на величезному кораблі, який за бажання міг би обпливти навколо світу. Решта гілляк розбрелися по всіх усюдах, а нас зобов'язали освітлювати народним масам життя. Ось чому такі вихідці з благородного роду, як ми, опинилися на цій кухні!

— Ну, а в мене все було інакше! — сказав чавунець, поруч із яким лежали сірники. — Відколи я появився на світ, мене тільки те й роблять, що чистять до блиску і варять у мені страву! Я дбаю, так би мовити, про хліб насущний і, власне кажучи, в цьому домі найголовніший. Єдина моя радість — стояти по обіді в теплі та в чистоті на полиці й провадити розважливу балачку з приятелями. І якщо не брати до уваги відра, що часом тут об'являється, то всі ми любимо домувати. Новини нам приносить лише продуктовий кошик, правда, він завжди розповідає щось дуже невтішне і про уряд, і про народ. Ба, недавно від тих новин старий горщик звалився з переляку додолу й розбився на друзки! Ото така, скажу вам, розважливість!

— Щось ти забагато балакаєш! — сказало кресало й так кресонуло по кременю, що й іскри посипалися. — Може, влаштуємо собі веселий вечір?

— А чого ж? Та й поговоримо про те, хто з нас найголовніший, — згодилися сірники.

— А я не люблю говорити про себе, — сказала глиняна макітра. — Просто потеревенимо вечір та й усе! Я почну розповідати й розповім таке, що кожен із вас пережив. Моя казка дуже легко запам'ятовується, вона така славна. Називається "На узбережжі Балтійського моря, під кронами данських буків!"

— Прекрасний початок! — мовили тарілки. — Ця казка нам неодмінно сподобається!

— Так от, там, в одній тихій родині я і провела свої молоді літа. Меблі в тому домі були відполіровані, підлога вимита, кожен чотирнадцятий день там вішали свіжі гардини!

— Як же ви цікаво розповідаєте! — скрикнула мітелка. — Відразу відчувається, що розповідає пані! Від вашої розповіді віє неймовірною чистотою!

— Авжеж, віє! — вигукнуло відро й так на радощах підстрибнуло, що вода, хлюпнувши через край, мовила "плюсь".

А глиняна макітра розповідала далі, й кінець оповідки був так само гарний, як і початок.

Тарілки в захваті задеренчали, а мітелка вихопила зі сміттєвого відра бадилинку зеленої петрушки й заквітчала нею макітру, бо знала, що розгнівить тим усе товариство. А ще вона подумала:"Сьогодні я уквітчаю її, а завтра вона уквітчає мене!"

— Нумо, танцювати! — сказала кочерга й подалася в танок.

І, Боже ти мій Господи, як вона задирала єдину свою ногу! Побачивши те, потріпана оббивка на стільці, що стояв у кутку, з дива просто тріснула.

— А коли мене уквітчають? — спитала кочерга, і її тут же уквітчали.

"Ну й шантрапа!" — подумали сірники.

Потім мав співати самовар. Одначе він сказав, що саме застудився й співає лише тоді, як кипить. Правду мовити, самовар той просто чванився, бо завжди співав тільки тоді, як стояв на панському столі.

На підвіконні лежало старе перо, яким зазвичай писала служниця, — перо як перо, нічого особливого, хіба що надто глибоко вмочене в чорнильницю, але саме через те воно тепер і приндилося.

— Самовар не хоче співати? — перепитало воно. — Ну й не треба! За вікном висить клітка, в якій сидить соловейко, нехай він співає, хоч насправді ніде того й не вчився, але цього вечора ми не говоритимемо про погане!

— Мені видається непристойним слухати бозна-яку пташку, — сказав кухонний співак чайник, що доводився самоварові зведеним братом. — Хіба це патріотично? Нехай нас розсудить продуктовий кошик!

— О, який я сердитий! — скрикнув продуктовий кошик. — Такий сердитий, що годі й уявити! Хіба годиться так проводити вечір? Чи не ліпше було б навести в домі лад? Тоді кожне зайняло б своє місце, а я верховодив би всіма розвагами. І все склалося б інакше!

— Гаразд, нумо, галасувати! — закричали всі хором.

Тієї миті відчинилися двері й зайшла служниця. Всі принишкли, ніхто не подавав ані звуку. Проте не знайшлося б там жодного горщика, який би не був певен своєї вийнятковості, і який би не знав, на що він здатен.

"Авжеж, якби я тільки захотів, — думав кожен, — то вечір вдався б на славу!"

Служниця взяла сірники, розпалила ними вогонь. Господи пресвятий, як він потріскував і палахкотів!

"Тепер усі бачать, що ми найголовніші, — подумали сірники. — Скільки в нас блиску! Скільки світла!"

І з тими думками вони згоріли.

— Прекрасна казка! — сказала королева. — Я мовби була в кухні з тими сірниками. Атож, тепер ми віддамо тобі нашу доньку!

— Звичайно! — докинув король. — Ми віддамо її тобі в понеділок!

Тепер король та королева зверталися до купецького сина на "ти", оскільки він мав стати членом їхньої родини.

Напередодні визначеного дня весілля ввечері в цілому місті сяяла ілюмінація. В юрбу жбурляли булочки та кренделі. Вуличні хлопчиська, стоячи навдибки, кричали "слава!" й свистіли крізь пальці. То було просто неймовірно.

"Мабуть, і мені треба щось учворити!" — подумав купецький син та й накупив ракет, хлопавок і всіляких феєрверків, поклав усе те до своєї скрині й здійнявся в повітря.

Трісь-лусь! Що там діялося! Як усе іскрилося!

Турки підстрибували так, що аж капці летіли поверх їхніх голів. Такого видовиська вони зроду не бачили. Тепер усі нарешті збагнули, що з королівною одружується сам турецький Бог.

Повернувшись у своїй скрині до лісу, купецький син подумав: "Ану ж сходжу я у місто та послухаю, що там про все це балакають!" Не дивуйтеся, що йому того захотілося.

Леле, скільки ж то вигадок він наслухався! Кожен, кого він питав, бачив усе по-своєму, та всі, як один, твердили, що видовище було дивовижне.

— Я на власні очі бачив турецького Бога, — казав один чоловік, — очі в нього сяяли, мов зірки, а борода, немов була вкрита морською піною!

— Він літав у вогненному плащі, — казав другий. — А зі складок того плаща визирали гарненькі янголята!

О, яких тільки див не наслухався купецький син! А наступного дня мало відбутися його весілля.

Потім він знов подався до лісу, збираючися сісти в свою скриню. Але де це вона поділася? Скриня мов крізь землю провалилася. В неї влучила іскорка від феєрверку, то вона зайнялася й згоріла дощенту. Купецький син більше не міг літати, не мав на чому дістатися до своєї нареченої.

Королівна ж цілий день стояла на даху і чекала. Чекає, напевно, й досі, а купецький син мандрує світами й розповідає казки, хоч вони й не такі веселі, як та, в якій оповідалося про сірники.

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Летюча скриня, Андерсен Ганс Крістіан», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Летюча скриня, Андерсен Ганс Крістіан"