Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Женоненависник 📚 - Українською

Читати книгу - "Женоненависник"

318
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Женоненависник" автора Решад Нурі Гюнтекін. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Женоненависник» була написана автором - Решад Нурі Гюнтекін, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "Женоненависник" в соціальних мережах: 

Решат Нурі Гюнтекін (1889—1956) — відомий турецький письменник і драматург. Закінчив літературний факультет Стамбульського університету. Викладав французьку мову, був аташе у справах культури в посольстві Туреччини у Парижі, депутат меджлісу (1938—1943). Перекладав твори Ж. Ж. Руссо, Е. Золя, А. Камю. У видавництві «Фоліо» вийшли друком романи Р. Н. Гюнтекіна «Пташка співуча», «Стара хвороба», «Ніч вогню», «Листопад», «Млин», «Клеймо».
Розпещена стамбульська красуня Сара приїжджає у маєток свого дядька, де через місяць має відбутися весілля її двоюрідної сестри. Дівчина розважається, намагаючись привернути увагу і закохати в себе усіх чоловіків навкруги. Незабаром неподалік від маєтку отаборилися спортсмени. Серед них є один, на прізвисько Гомункулус, кого всі вважають женоненависником. Лише на нього не діють Сарині чари. Сара присягнулася у будь-який спосіб підкорити його серце і змусити на колінах благати про взаємність. Але вона навіть уявити не могла, чим обернеться її, на перший погляд, безневинна витівка...

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 42
Перейти на сторінку:

Решат Нурі Гюнтекін

Женоненависник 

Частина перша

Листи Сари

I

Сара — Аднану-паші[1]

Мій єдиний татусю-пашусю,

Ми з мамою вже зібралися в дорогу. Десь за тиждень виїжджаємо зі Стамбула. Ти не можеш собі уявити, яка я рада, що тебе побачу. Не розумію, як мені вдалося витримати дворічну розлуку з тобою. Місяців сім-вісім тому я поривалася до Ерзурума, але ти не дозволив. Ти написав у листі: «Саро, я теж скучив за тобою. Але що поробиш — ти не витримаєш тутешньої зими. Ти ніжне, тендітне стамбульське дитя. Крім того, о цій порі й подорож буде нестерпною. Мама твоя написала мені в листі, мовляв, позавчора їздили на Острови.[2] Дув сильний лодос.[3] Ти раптом страшенно зблідла. Налякана, знервована — ти розплакалась... Якщо ти так важко перенесла якийсь лодос та якусь годинну подорож на Острови, то як ти витримаєш мандрівку о цій порі через усе Чорне море? Та ще ж суходолом добиратися від Трабзона до Ерзурума, а це окреме лихо. Потерпи ще з півроку. Влітку я обов’язково і тебе, і маму заберу сюди на кілька місяців».

Татусю-пашусю, я цілу зиму уявляла собі цю чудову подорож і знаходила в цьому розраду.

Два дні тому до Стамбула приїхали дядько Риза-бей із дядиною Макбуле-ханим. Десь через місяць вони видають заміж свою дочку Весіме, в маєтку влаштують бучне весілля. Дядько з дядиною мені торочать: «Саро, ти мусиш бути на весіллі. Відпочинеш кілька місяців, та й клімат зміниш». А Весіме — так та просто ридає: «Ми ж із тобою разом виросли. Що ж то буде за весілля без тебе?» Від такого напору я не встояла. Але викрутилась. «Не знаю, — кажу. — Напишіть моєму татові. Як він скаже, так і буде». Ти ж все одно відповіси: «Ні за що! Я скучив за своєю Сарочкою! Цього літа вона поїде в Ерзурум, і край!» Ну правда ж, татусю-пашусю?

А ще лікар Гайдар-бей утнув номер; Каже, начебто я цього року трохи схудла. Мовляв, мені треба трошки поправити здоров’я, Каже, що мені було б дуже добре провести кілька місяців у дядька в маєтку на березі Мармурового моря: серед оливкових гаїв, на свіжому повітрі, під ласкавим сонечком. Як на мене, то це все дурниці. Щоправда, я почуваюся не так добре, як торік, не буду приховувати. Але мені здається, що головна причина цього в тому, що я скучила за тобою.

Нехай навіть я намучуся в дорозі, хай захворію, хай навіть помру, не витримавши суворого тамтешнього клімату — що з того? Зате я побачу свого любого татуся, правда ж? От тільки, якщо я помру в Ерзурумі, мене доведеться там поховати. Якщо ти залишишся там — я згодна. Дев’ять місяців на рік небеса осипатимуть мою могилку жасминовим цвітом, кілька білих квіточок принесеш до неї й ти... Але ж ти військовий... Якщо тобі віддадуть наказ їхати деінде, що я тоді робитиму? І далі в тому ж дусі...

II

Сара. Покликати до телефону Сару-ханим? Так, Сара — це я.

Ферхан. А хто ж тоді я?

Сара. Напевно, якась безцеремонна дівчина... Але я не можу впізнати вашого голосу. Точніше, є в мене подруга з таким голосом, але вона зараз дуже далеко... В Адані. Наскільки я розумію, з Аданою в нас телефонного зв’язку поки що немає.

Ферхан. Capo!

Сара (легенько скрикує). Ферхан... Це все-таки ти! Отже, ти в Стамбулі?

Ферхан. Ми дві години, як зійшли з пароплава... Я телефоную з готелю.

Сара. Ти, звичайно, з чоловіком приїхала...

Ферхан. Авжеж... Ти ж не думаєш, що я можу приїхати до Стамбула без нього?

Сара. Вже рік, як ви побралися, а кохання, виходить, ще не вщухло?

Ферхан. Ще більше розгорілося...

Сара. Для Стамбула ви — взірець нечуваної вірності. Дай Бог, щоб у наш час у цьому місті було побільше таких, як ви, святі ви мої!

Ферхан. Ти кепкуєш, Capo...

Capa. Може, кепкую... Може, заздрю... А чого ж ти прямо сюди не приїхала?

Ферхан. Ти ж знаєш, мій трохи дикуватий... Якби я стала наполягати, то він би, звичайно, погодився їхати, але занудьгував би, це точно. Я до тебе завтра зранку приїду.

Сара. Якщо я ще спатиму, то розбудиш... Нічого страшного... Мені є що тобі розповісти, Ферхан... Зі мною ледь не трапилась катастрофа... Ще б трохи, і ти б мене не застала.

Ферхан (стривожено). Що ти таке кажеш? Ти що, потрапила під машину?

Сара (зі сміхом). Ні, ні... Не в тому сенсі катастрофа... Батько ледь не забрав мене з мамою до Ерзурума. Я ще з зими собі місця не знаходжу... Слава Богу, я вжила заходів. Та й допомогли мені...

Ферхан. То небезпека минула?

Сара. Минула. Мама післязавтра їде сама.

Ферхан. Це ж треба таке! А ти?

Сара. Це довго розповідати. Давай про це завтра поговоримо.

Ферхан. Ти що, я до завтра не дотерплю!

Сара. Ну тоді слухай. Минулого року батько мені писав: «У тому році обов’язково заберу вас в Ерзурум»... А ти ж знаєш, який він упертий... Військовий, звик, що як він сказав, так і буде. Мені ще з минулої осені це прямо пеком пекло, Ферхан. Що б я робила цього літа в Ерзурумі, та ще й в найкращу пору, коли весь Стамбул розважається?

Ферхан. Гаразд, але ж ти так любиш батька. Хіба ти не скучила?

Сара. Люблю, звичайно. Я ж не лукавлю, коли пишу в листах, як я за ним скучила... Але що ж поробиш, не можу я зараз залишити Стамбул...

Ферхан. Ну просиділи б ви в Ерзурумі три, ну чотири місяці. Не так уже й багато...

Сара (сміючись). П’ять хвилин — це теж небагато, правда? А спробуй-но скажи рибі: «Випірни з моря на п’ять хвилин — посидимо на пляжі... А потім знову повернешся!..» Я в Стамбулі — мов та риба в морі... Я без нього не можу. До того ж, була ще й інша небезпека. А що, якби батько сказав: «Раз ви вже приїхали, то залишайтесь і зимувати... До того ж погода починає псуватися». І що б я тоді робила? Дороги позаносить снігом,

1 2 ... 42
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Женоненависник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Женоненависник"