Читати книгу - "Удала торгівля, Брати Ґрімм"
- Жанр: 💙 Дитячі книги
- Автор: Брати Ґрімм
- 173
- 0
- 28.04.23
"Удала торгівля" - це чудова казка від Братів Ґрімм, яка насичена мораллю та життєвими уроками. Головний герой - вправний та мудрий купець, який завжди знаходить спосіб вирішити будь-яку проблему. Казка розповідає про те, як купець змагається зі злодіями, які намагаються його обдурити та збагатитися за його рахунок. Купець використовує свої розум, талант та винахідливість, щоб перемогти злочинців та захистити своїх клієнтів. Ця казка навчає нас тому, що розум, талант та винахідливість є найважливішими ресурсами в будь-якій справі, та що правдивість та чесність завжди перемагають. Як завжди, Брати Ґрімм використали багато символіки та моралей в цій казці, що робить її цікавою для читання як дітям, так і дорослим.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Погнав раз селянин на ринок свою корову й продав її за сім талерів. По дорозі назад довелося йому проходити повз ставок, раптом чує – видали кричать жаби: Ква, ква,!
"Так,– сказав він про себе,– так вони прокричать до самого вівсяного поля. Ні, я виручив сім, а не два".
Підійшов він до ставка й крикнув їм:
– Агов, дурні тварини! Ви що, хіба вважати не вмієте? Сім талерів, а не два.
Але жаби залишилися при своєму: Ква, ква!
– Ну, коли ви мені не вірите, я можу вам порахувати. Він дістав з кишені гроші й відрахував сім талерів, по двадцятьох чотирьох гроша в кожному. Але жаби не звернули увагу на його рахунок і закричали знову: Ква, ква!
– Ех,– крикнув зовсім розсерджений селянин,– ви що, краще мене знаєте? Ну, так самі вважайте.– І кинув їм всі гроші у воду.
Став він на березі й чекає, поки вони скінчать уважати й повернуть йому талери назад; але жаби наполягали на своєму й усі продовжували кричати: Ква, ква! – а гроші назад не повертали.
Прочекав селянин довго, поки не наступив вечір і йому треба було додому повертатися. Він налаяв жаб і крикнув:
–Агов ви, квакушки, великоголові та лупаті! Роти у вас великі, ви так кричите, що вас послухати – вуха заболять, а семи талерів порахувати все–таки не зуміли. Ви думаєте, я буду стояти й чекати, поки ви закінчите?
І він пішов, а жаби продовжували кричати йому вслід: Ква, ква!
І він повернувся додому зовсім розсерджений. А незабаром він приторгувау собі іншу корову, зарізав її й розрахував, що коли м'ясо продасть вдало, те виручить стільки, скільки коштували б дві корови разом, так одержить ще й шкіру впридачу. От прийшов він з м'ясом у місто, а до міських воріт збіглася ціла зграя собак, і була поперед всіх більша хортиця. Вона підбігла до нього, понюхала й загавкала: Гав, гав!
От гавкає вона й гавкає, а селянин їй і говорить:
–Так, я розумію, що ти говориш: "дай, мол, дай!" Ти просиш мабуть шматок м'яса, а мені що тоді залишиться, коли я тобі віддам?
А собака всі йому у відповідь: Гав, гав!
– Ти сама всього мабуть не з'їли, а для своїх товаришів просиш?
Гав, гав! – відповідає собака.
– Ну, коли ти на цьому наполягаєш, то я тобі м'ясо залишу: я знаю тебе добре, мені відомо, у кого ти служиш. Отож що скажу я тобі: через три дні я повинен одержати свої гроші, а то погано тобі прийде. Ти можеш принести їх мені додому.
І він звалив м'ясо на землю й відвертав додому. А собаки прийнялися за м'ясо й голосно загавкали: Гав, гав!
Почув це селянин і подумав: "Вони все тепер просять "дай", але платити мені буде за всіх більший собака".
Пройшло три дні, і подумав селянин: "Нині ввечері гроші будуть у мене в кишені" – і залишився цим дуже задоволений. Але ніхто не збирався до нього приходити й віддавати гроші.
– Ні на кого не можна тепер покластися,– сказав він й, втративши терпіння, відправився нарешті в місто до м'ясника – вимагати свої гроші.
М'ясник подумав, що той жартує, але селянин сказав:
– Ні, жарту убік , я хочу одержати свої гроші. Хіба більший собака не приносив вам додому давеча цілої коров'ячої туші?
Розсердився тут м'ясник, схопив мітлу й вигнав селянина з будинку.
– Постій,– сказав селянин,– є ще правда на світі! – І пішов у королівський замок, і став просити, щоб його вислухали.
Привели його до короля, а сидів король разом зі своєю дочкою й запитує, яка лихо з ним трапилася?
– Ох,– сказав селянин,– жаби й собаки відняли в мене моє добро, а м'ясник розплатився із мною ціпком.– І розповів докладно всі, як було.
Почала тут королівна голосно сміятися, і сказав король селянинові:
– У цій справі я тобі нічим допомогти не можу, але за це ти повинен одержати дочку мою в дружин: вона отроду ще жодного разу не засміялася і я обіцяв видати її заміж за той, хто неї розсмішить. Таке твоє щастя.
– Про,– відповів селянин,– так на що вона мені здалася: у мене є будинку дружина, і тієї мені цілком вистачить; як повернуся я додому, всі мені чудиться, начебто в кожному куті в мене по дружині.
Розгнівався король і говорить:
– Ти грубіян!
– Ах, пан мій король,– відповів селянин,– і чого вам чекати від вола, як не волячого м'яса!
– Перегодь! – відповів король.– Ти одержиш у мене іншу нагороду. Тепер убирайся геть, а через три дні приходь знову, одержиш сповна всі свої п'ятсот.
Підійшов з до дверей, а варта йому й говорить:
– Ти розсмішив королівну й одержиш за це що–небудь підходяще.
– Так,– відповів селянин,– думаю, що мені п'ятсот відрахують.
– Послухай,– говорить солдат,– поступися мені з них дещицю! Що тобі з усіма грішми робити?
– Вже я для тебе,– говорить селянин,– готовий поступитися двісті. Приходь через три дні до короля й попроси, щоб він тобі виплатив.
А стояв поблизу якийсь міняла й розмова той чув, підбіг він до селянина, схопив його за куртку й говорить:
– Який ви, однак, щасливець! Я вам гроші обміняю, готовий дати дріб'язком, адже що вам із цілими талерами робити?
– Маушель,– сказав селянин,– так я тобі дам цілих триста, тільки дай мені зараз дріб'язок, а через три дні король із тобою розрахується.
Обрадувався міняла такому баришу, приніс всі гроші в потертих грошах, а за три таких гроші давали два новеньких.
Пройшло три дні, з'явився селянин згідно з наказом до короля.
– Зніміть із його куртку,– сказав король,– зараз він одержить свої п'ятсот.
– Ах,– сказав селянин,– так вони вуж мені не належать: двісті я подарував варті, а триста мені один міняла обміняв,– від королівства мені нічого не належить.
У цей час входять солдатів і міняла й вимагають те, що пообіцяв їм селянин; і одержав кожний з них рівно по стільки ж ударів. Солдат переніс це терпляче, він уже не раз це пробував, але міняла жалібно заволав:
– Ой, ой, ой, так хіба ж це дзвінкі талери?
Розсмішив селянин короля, пройшов у того гнів, і він сказав:
– Тому що ти нагороду свою втратив перш, ніж встиг неї одержати, то я дам тобі замість її от що: ступай до мене в казначейство так набери собі там золота, скільки хочеш.
Селянин не змусив себе довго просити й набив собі повні кишені, скільки туди влізло. Потім він пішов у харчевню й став свої гроші вважати. А міняла йшов за ним слідом і чув, як селянин гарчав: "От король – шахрай який, здорово мене надув! Якби він видавав мені гроші сам, то я знав би принаймні , що маю, а тепер звідки мені знати, чи правильно те, що я навмання собі сунув у кишеню!""Урятуй Господи,– сказав про себе міняла,– він говорить нешанобливо про нашого короля, побіжу-но я, донесу йому про цьому й одержу за це нагороду, а його вдобавок ще й покарають."Почув із про такі мови селянина, розгнівався й велів покликати міняйла й привести із собою грішника. Побіг міняла до селянина:
– Ви,– говорить,– повинні з'явитися негайно до короля, от так, у чому коштуєте.
– Я вже краще знаю, як личить,– відповів селянин,– спершу велю пошити собі нову куртку ти думаєш, що людина, у якого стільки грошей у кишені, може з'явитися в старій, поношеній куртці?
Зрозумів міняйло, що селянина без нової куртки не повести, а він боявся, що гнів у короля пройде, а йти треба за нагородою йому, а селянинові за покаранням. От і говорить він:
– Я готовий вам по дружбі позичити на короткий час прекрасний камзол. Уже чого не зробить людина з любові до ближнього!
Це селянинові сподобалося, він надяг камзол торговця й пішов з ним разом. Повідомив король селянинові про злі його мови, про які доніс йому міняла.
– Ех,– сказав селянин,– що говорить міняла, то завжди буває неправдою, від нього жодного вірного слова не дочекаєшся. От він стане ще затверджувати, що я й камзол його надяг.
– А що ж,– крикнув міняла,– хіба камзол не мій власний? Хіба не позичив я його вам по дружбі, щоб ви могли з'явитися до короля?
Почув це король і говорить:
– Один вуж з нас – або селянина, або мене,– а міняла, напевно, надув.
І він велів у доплату йому відрахувати ще дзвінких талерів. А селянин відвертав додому в новому камзолі й говорить:
– От цього разу спритно зійшло.
== Читать на русском языке ==
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Удала торгівля, Брати Ґрімм», після закриття браузера.