Читати книгу - "Як зловити хмарку, Сергій Козлов"

Коли прийшла пора птахам летіти у вирій, і вже давно зів'яла трава, і облетіли дерева, Їжачок сказав Ведмедикові:

– Незабаром зима. Підемо зловимо наостанок для тебе рибки. Адже ти любиш рибку!

І вони взяли вудки і пішли до річки.

На річці було так тихо, так тихо, що всі дерева схилилися до неї сумними головами, а посередині повільно пливли хмари. Хмари були сірі, волохаті, і Ведмедикові стало страшно.

«А що, як ми зловимо хмарку? – подумав він. – Що ми тоді з нею будемо робити?»

– Їжачок! – сказав Ведмедик. – Що ми будемо робити, якщо зловимо хмарку?

– Не зловимо, – сказав Їжачок. – Хмари на сухий горох не ловляться! От якщо ловити на кульбабки...

– А на кульбабку можна зловити хмарку?

– Звичайно! – сказав Їжачок. – На кульбабку тільки хмарки й ловляться!

Сутеніло.

Вони сиділи на вузенькому березовому місточку й дивилися у воду. Ведмедик дивився на поплавець Їжачка, а Їжачок – на поплавець Ведмедика. Було тихо-тихо, і поплавці нерухомо відбивалися у воді.

– Чому вона не клює? – спитав Ведмедик.

– Вона слухає наші розмови, – сказав Їжачок. – Риби восени дуже цікаві!

– Тоді давай мовчати.

І вони цілу годину сиділи мовчки.

Раптом поплавець Ведмедика засмикався і глибоко пірнув.

– Клює! – крикнув Їжачок.

– Ой! – вигукнув Ведмедик. – Тягне!

– Тримай, тримай! – сказав Їжачок.

– Щось дуже важке, – прошепотів Ведмедик. – Минулого року тут потонула стара хмара. Може, це – вона?..

– Тримай, тримай! – повторив Їжачок.

Але тут вудка Ведмедика зігнулася дугою, потім зі свистом випросталася – і високо в небо злетів величезний місяць.

– Місяць! – в один голос видихнули Їжачок з Ведмедиком.

А місяць похитнувся і тихо поплив над річкою.

І тут пропав поплавець Їжачка.

– Тягни! – прошепотів Ведмедик.

Їжачок змахнув вудкою – і високо в небо, вище місяця, злетіла маленька зірка.

– Так... – прошепотів Їжачок, дістаючи дві нові горошини. – Тепер тільки б вистачило наживки!..

І вони, забувши про рибу, цілу ніч ловили зірки і закидали ними все небо.

А перед світанком, коли горох скінчився, Ведмедик звісився з містка і витягнув з води два помаранчевих кленових листочки.

– Краще немає, ніж ловити на кленовий листочок! – сказав він.

І почав, бува, вже засинати, як раптом хтось міцно схопився за гачок.

– Допоможи!.. – прошепотів Їжачку Ведмедик.

І вони, втомлені, сонні, вдвох ледве-ледве витягли з води сонечко.

Воно обтрусилося, пройшлося по вузенькому місточку і покотилося в поле.

Скрізь було тихо, гарно, і останні листочки, наче маленькі кораблики, повільно пливли по річці...