Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Зрада 📚 - Українською

Читати книгу - "Зрада"

315
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зрада" автора Адам Пшехшта. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Зрада» була написана автором - Адам Пшехшта, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Фантастика / 💙 Детективи".
Поділитися книгою "Зрада" в соціальних мережах: 

Анотація
1937 рік. В повітрі висить війна. Коли з'являється нова технологія, здатна повернути хід історії, починається битва розвідок.

В шостій новелі циклу Кроне перекидають на німецький напрямок, щоб розібратися зі зрадником.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 13
Перейти на сторінку:

Зрада (Вовчий легіон – 6)

Адам Пшехшта

Переклад з польської -- полігНОТ

------------------------------------------------------

https://www.facebook.com/pg/PoligNOT

Заходьте на мою сторінку на Facebook і підписуйтеся, щоб довідуватися, коли буде продовження.

Перші дні після того, як отямився, він провів у боротьбі з нічними кошмарами – він був певний, абсолютно певний, що вбив невинну дитину. Те, що ця ледь-ледь семирічна дівчинка невдовзі перед цим полоснула його ножем з майже смертельним результатом, було цілком іншою, хоча не менш важливою справою. Кроне відчував, що вияснити цю справу набагато важливіше, ніж всі інші загадки, які він досі розгадав. Зараз, лежачи в лікарняному ліжку, він годинами міркував про це ще й для того, щоб розвіяти похмурі думки пов‘язані з хворою ногою. Лікарі не залишили йому жодних ілюзій – понівечене стегно ніколи повністю не відновиться, він буде накульгувати до кінця життя. В свою чергу, внаслідок цього його діяльність в “Двійці”, ймовірно, зведеться до віддавання наказів з-за стола. Кроне часто насміхався над Томчаком, який свідомо відмовився від просування по службі, бо це могло усунути його від участі в операціях – тепер, коли перед ним з‘явилася така ж перспектива, він почав розуміти приятеля. Ще однією проблемою була параноя, що переслідувала його останнім часом. Може дійсно пора залишити військо? Бо він підозрював Йодко-Наркєвича, того самого, який вже раз врятував йому життя, у недружніх і явно ворожих намірах. Спочатку не відбувалося нічого надзвичайного – от, гострий погляд, кинутий з-під кошлатих, сивих брів, дивна, немов вимушена ввічливість, нарешті незвична, навіть не дивлячись на поважний вік лікаря, заціпенілість рухів, викликана напруженням м‘язів. Проте найбільше його непокоїв запах. Запах переляканої людини, змішаний з якимось одеколоном з цитриновим ароматом, що пробивався крізь лікарняний сморід. Йодко-Наркєвич явно чогось боявся. Він перебував у лікарні лише кілька днів – наскільки це пам‘ятав Кроне, спочатку він не зауважив у поведінці медика нічого особливого, однак, одичний апарат притягнений в окрему палату Кроне зовсім не допомагав – принаймні наразі, а Йодко-Наркєвич, що наглядав за лікуванням, проявляв щораз більше занепокоєння. До того ж не виглядало, що йшлося про медичні питання, а точніше, брак ефектів лікування. Всі знали, що одичні апарати мають свої обмеження і як лікарі, які ними користувалися, так і пацієнти чудово розуміли, що вони можуть підвести навіть у випадку цілком банальних недуг. Рана Кроне була не з легких, і він сам чудово розумів, що весь час йому везти не буде. Він погодився з фактом, що його фарт саме закінчився. Тому нервозність Наркєвича видавалася йому недоречною, а навіть тривожною. Звичайно, він усвідомлював, що це все могло бути помилковим враженням розладнаних останніми подіями органів чуття.

Похитавши безпорадно головою, офіцер дістав підкинуту якимось відвідувачем пачку цигарок “Silesia”, що лежала на столику, його власні закінчилися давно тому. Видихаючи дим до стелі, ще раз задумався над ситуацією, нарешті енергійно натиснув електричний дзвінок. За мить до палати зайшла медсестра.

-- Слухаю Вас? – запитала, ледь протискаючись між з‘єднаними мережею чорних кабелів елементами апаратури.

-- Можете попросити доктора Наркєвича? Якщо він ще на території лікарні?

-- Я погляну, що можна зробити, -- пообіцяла вона, присуваючи дешеву, скляну попільничку.

Кроне подякував кивком голови й струсивши попіл, вслухався в лікарняні звуки. Тихий скрип вкритих гумою коліс в коридорі означав, що шахтаря зі зламаною ногою з сусідньої палати повезли на якісь процедури. На відстані було чути людські голоси, інколи скрегіт інструментів, звук дверей, що відчинялися та зачинялися. Через кілька хвилин “двієчник” розчув чиїсь кроки. Стук практичних туфель на низькому каблуку, які носила медсестра, змішувався зі звуком значно повільніших, неначе нерішучих кроків. Так ходять тільки змучені, або дуже старі люди. Очевидно, сестра знайшла Наркєвича. Проте відразу за ними йшов ще хтось. Ті не швидкі, ні повільні кроки занепокоїли офіцера Вони були… дивні. Так наче людина, що йшла слідом за тими двома, трималася трохи позаду, на постійній відстані, залежно від потреби то сповільнюючись, то наздоганяючи. Але з якою метою? І Наркєвич і медсестра знали про його присутність, отже, він напевно не ховався від них.

-- Ви хотіли мене бачити? – запитав професор, зупинившись біля порога палати.

Зморшки й бліда від перевтоми шкіра нагадували про поважний вік лікаря.

-- Сідайте, лікарю, -- запропонував ввічливо Кроне, вказуючи Наркєвичу на єдине крісло в палаті. – Хто там з сестрою? – вигукнув за медсестрою, що вже виходила.

-- Ой, один з солдатів, жандарм, -- захихотіла та кокетливо.

Її просте, кругле обличчя на якусь мить засяяло майже дівочим ентузіазмом.

Офіцер подякував їй посмішкою і почекавши, поки та зачинить двері, повернувся до Наркєвича, який сидів трохи збоку.

-- Здається, Ви мені винні якесь пояснення, -- заявив він. – Що відбувається?

-- Не розумію…

-- Все Ви чудово розумієте, -- відповів холодно Кроне. Життєрадісний вираз обличчя, який він продемонстрував медсестрі, зник немов задуте полум‘я свічки.

-- Жандарми? – пирснув невеселим сміхом. – Важко припустити, що вони шукають дезертирів чи п‘яних солдатів у лікарні, отже залишається тільки одна можливість…

Він зупинився, затискаючи зуби. Відразу після польсько-більшовицької війни було створено особливий підрозділ жандармерії, складений з солдатів, які крім того, що відзначилися в бою, вирізнялися неординарною вразливістю на дію одичних апаратів. Досвідчені, з надлюдською швидкістю, силою і координацією рухів, вони становили еліту польської армії. І приділяли їх виключно до найважчих завдань. Наприклад, для охорони осіб, яким загрожував ворожий напад.

-- Що трапилося? – запитав знов Кроне. – Хто і навіщо наказав охороняти Вас?! Чи вони охороняють мене?

Наркєвич опустив очі, щоб уникнути погляду офіцера, простягнув руку по цигарки на столі, закурив, не питаючи дозволу, а тоді поглянув невидячим поглядом у вікно, що виходило на подвір‘я.

-- Їх прислав Маршал, -- пояснив нарешті. – Вони повинні не стільки охороняти Вас, як стежити за Вами. Я намагався вилікувати Вашу ногу, -- він виконав недбалий

1 2 ... 13
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зрада», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зрада"