Читати книгу - "Кошіль черепахи, африканська казка"

Заходилась якось черепаха кувати різні господарські знаряддя та зброю. Кувала вона і списи, і мачете, і шомполи, і сокири, і мотики, а як-то вже майстерно!

Одного разу заходить до кузні тарган. Черепаха й питає його:

– Чого тобі треба, друже?

А тарган відповідає:

– Треба мені викувати списа!

Та й висипає на землю цілісінький кошик вугілля і залізної руди.

Каже тоді черепаха тарганові:

– А йди-но лишень допоможи мені роздмухати міхи.

Виліз тарган на міхи і почав роздмухувати їх. Коли це бачить: просто до кузні чимчикує курка.

– Що мені робити? – вигукнув тарган. – Сюди йде та, що присягалася звести мене зі світу!

– Хто ж то? – питає черепаха.

– То курка з довгим дзьобом,– каже тарган.– Як побачить вона мене тут, одразу й з’їсть!

А черепаха йому на те й радить:

– Ти сховайся он там, під корою.

Послухався тарган і сховався під корою.

Коли це й курка заходить до кузні. Бачить коло стіни списа та й питає черепахи:

– А хто це поставив там списа?

Черепаха й відповідає:

– Та то тарган!

– А де ж він сам? – питається курка.

Черепаха витягла трубочкою губи і ледь помітно вказала курці на те місце, де тарган принишк під корою. Скочила туди курка, підняла кору, знайшла таргана, клюнула його, проковтнула ще й дзьоба об землю почистила.

А черепаха тоді їй і каже:

– Сусідонько, ти з’їла того, хто роздмухував міхи, тепер тобі доведеться самій мені допомагати.

Сіла курка біля міхів і почала їх бадьоро роздмухувати.

Трохи згодом спинилася вона, щоб дух перевести, коли дивиться, а через отвір просто до кузні йде мангуста. Кинулася курка до черепахи:

– Черепахо, сестронько, оборони, іде-бо сюди мій заклятий ворог. Що мені, бідній, робити? І чого я сюди прийшла?

А черепаха й радить:

– Сховайся он там, під лубом, ніхто тебе й не займе.

А мангуста, зайшовши до кузні, дивується:

– Як ці списи схожі на списи курки!

– А це й є списи курки,– каже черепаха.

– А де ж сама курка? – питає мангуста.

Черепаха витягла трубочкою губи і вказала на луб, під яким сховалася курка. Мангуста тут-таки витягла курку та й з’їла. Про черепаху теж не забула – ніжку їй залишила.

Та коли мангуста хотіла собі йти, черепаха їй каже:

– Раз ти з’їла мого помічника, який мені роздмухував міхи, то тепер сама ставай на його місце.

Почали вони вдвох роздмухувати міхи. Та ось глянула мангуста надвір, а там, ой лишенько,– коло самісінької кузні хижа рись! Мангуста й каже черепасі:

– Що мені, бідній, робити? З’їсть мене рись.

А черепаха на те:

– Сховайся під дуб.

Зайшла рись до кузні і впізнала мангустині списи.

– А де ж сама мангуста? – питає рись.

Відтак витягла вона мангусту з-під дуба, роздерла, але й з черепахою поділилася. А черепаха їй і каже:

– Ти з’їла мого помічника, тепер сама ставай роздмухувати міхи.

Сіла рись на долівку і почала роздмухувати міхи.

Аж ось до двору забрів леопард. Затремтіла рись. А черепаха дивується:

– Чого ти так тремтиш, чого злякалася?

А рись їй:

– Ой, смерть моя! Хіба не бачиш у дворі леопарда!

Черепаха й радить:

– Швиденько ховайся он там під лубом!

А тут леопард суне до кузні, язик висолопив, дивується:

– Ой, черепахо, щось тут ніби риссю пахне.

– Ти вгадав,– відказує черепаха.

– А де ж вона? – допитується леопард.

Черепаха і йому вказала на схованку самими губами. Витяг леопард зі схованки рись, роздер її і з’їв. Про черепаху теж не забув, лишив і їй шматок. Коли леопард хотів іти собі, черепаха йому й каже:

– Ти з’їв мого помічника, тепер сам допомагай роздмухувати міхи.

Сів леопард на долівку і почав роздмухувати міхи.

А тут де не візьмись лев, от-от до кузні зайде! Затремтів леопард, заско- чений зненацька. Нема куди тікати. Питає він черепахи:

– Що його робити?

Черепаха йому радить:

– Ховайся мерщій он за тією луб’яною стіною.

А тут і лев, просунув голову в кузню. Побачивши списи біля стіни, він і питає черепаху:

– А чи не схожі ці списи на списи леопарда?

– Це й справді леопардові списи,– відповідає черепаха.

– А де ж він сам? – зацікавився лев.

Черепаха йому й показує самими губами на луб’яну стінку. Скочив лев на стінку, повалив її на землю, схопив леопарда і вбив. А черепаха левові:

– Будь ласка, допоможи роздмухувати міхи.

Сів лев на землю і став роздмухувати міхи.

Ще й оком вони не змигнули, аж бачать іде чоловік. Хотів був лев сховатися, та не встиг. Прицілився чоловік і бах! – лежить лев мертвий! Витягає чоловік ножа і давай розбирати тушу лева. Тільки чоловік не мав куди м’ясо складати. Коли бачить, стоїть великий кошіль. Каже він черепасі:

– Дай мені кошіль, я туди м’ясо складатиму.

Дала черепаха чоловікові кошіль. Поскладав той м’ясо лева в кошіль,.ще й місце лишилося.

– Що б його покласти сюди? – питає він черепаху.

Принесла йому черепаха всі шматки, які їй лишали мангуста, рись, леопард і лев. А кошіль все ще напівпорожній.

– Немає в мене більше нічого, чоловіче, щоб тобі у кошіль покласти,– каже черепаха.

А чоловік їй на те:

– Тоді йди сюди, я тебе покладу в кошіль, і він буде повний.

Схопив він черепаху і поклав у кошіль. Отак підступна черепаха сама стала здобиччю людини і потрапила у свій власний кошіль.