Читати книгу - "Швидка робота, болгарська казка"

Якось зійшлися всі звірі на свято. Кликали й мурашок, та ті не прийшли, бо мали багато роботи: збирали харчі на зиму.

Звірі наготували смачних страв, понакривали столи на гарній галявині й почали бенкетувати. Та скоро похотіли вони пити, бо забули водою запастися. Почали тоді згадувати, хто найменше працював, коли готувалися до свята, і всі казали, що черепаха майже нічого не робила, то вона й піде по воду. Що лишалося робити бідній черепасі? Завдала собі на спину баклагу та й рушила до джерела. Йшла собі потихеньку-помаленьку, як і завжди ходила.

Добулася черепаха до джерела, набрала води і вже йшла назад, до галявини. Та дорогою зустрілися їй мурашки. Вони верталися з роботи, були стомлені й дуже хотіли пити.

– Куди це ви йдете, тітонько? – питають черепаху мурашки.– Що несете?

– Ой, дорогенькі, у нас велике свято, і мене послали по холодну водичку.

– Тітонько, ми так сьогодні натомилися на роботі, так пити хочемо, будьте ласкаві, дайте нам води хоч по краплинці, бо ніколи нам воду шукати,– просять її мурашки.

Тоді черепаха поставила баклагу, а мурашки по одній підходили й пили. Пили кожне по ковточку, та їх було так багато, що незабаром води в баклазі не лишилося. Узяла черепаха порожню баклагу і знову пішла до джерела.

Тільки набрала води, як підбіг один осел напитися, зачепив баклагу, вода розлилась, і одне вушко в баклаги відбилося.

Черепаха, як могла, знову набрала води в баклагу, взяла за одне вушко й помалу пішла до галявини. Вона йшла й думала, що ж їй скажуть інші звірі, коли побачать, що баклага тільки з одним вушком. Почала вона журитися, чи не спіткає її дорогою ще яке лихо, чи донесе вона воду до галявини. І так бідолашна зажурилась, що й під ноги дивитися забула, та перечепилася через камінь, упала й на друзки розбила баклагу.

Аж через три години вернулася черепаха на галявину. Звірі бачать, що вона без баклаги, та й питають її:

– А де ж баклага?

– Розбилась. І все тому, що швидка робота,– сказала черепаха й сіла перепочити.