Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Поштова лихоманка 📚 - Українською

Читати книгу - "Поштова лихоманка"

710
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Поштова лихоманка" автора Террі Пратчетт. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Поштова лихоманка» була написана автором - Террі Пратчетт, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Фантастика".
Поділитися книгою "Поштова лихоманка" в соціальних мережах: 

«Поштова лихоманка» — це 33-й роман серії «Дискосвіт» Террі Пратчетта та перший роман циклу про Мокра фон Губперука. Засуджений до страти шахрай і пройдисвіт Мокр фон Губперук отримує шанс на нове життя (якщо, звісно, державну роботу можна назвати життям) і повинен взятися за відновлення анкморпоркської пошти. Його обов・язкам генерального поштмейстера не видно кінця-краю, приміщення пошти по стелю завалене старими листами і притрушене голубиним послідом, а крім того, це ще й дуже небезпечна посада, адже за останні кілька тижнів четверо його попередників пішли з життя за нез・ясованих обставин. І все це на фоні успіху монополіста зі зв・язку — семафорної компанії «Великий шлях». Сам того не сподіваючись, Губперук застосовує свій авантюрний талант на благо людей (а також ґолемів, ґномів та інших жителів Дискосвіту), відроджує традиції надсилання листів та відчуває на собі силу слів, які прагнуть бути прочитані.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 100
Перейти на сторінку:

Поштова лихоманка. Террі Пратчетт

ПРОЛОГ ЗА 9000 РОКІВ ДО 

Флотилії мертвих плавають усім світом по підводних річках.  

Про це не знає майже ніхто. Але теорію зрозуміти неважко. 

Теорія така: океан, врешті-решт, багато в чому — лише вологіша форма повітря. А ні для кого не секрет, що чим нижче ви є, тим повітря густіше — як і тим розрідженіше, чим вище піднятися. Звідси випливає, що коли перекинуте бурею судно починає тонути і йде під воду, то рано чи пізно воно має досягти такої глибини, де вода стане настільки в’язкою, що не дасть йому змоги занурюватися далі. 

Словом, судно перестане тонути й почне плавати під водою, вже недосяжне для океанських штормів, але й ніяк не здатне досягти дна.  

Тут панує спокій. Спокій смерті. 

Нерідко загиблі кораблі ще мають такелаж; деякі — навіть вітрила. А чимало досі мають і команду, яка заплуталася у снастях чи лишилася прив’язаною до гребних коліс.  

Їхні безцільні подорожі, в яких не побачити жодної гавані, тривають, бо під поверхнею морів існують течії; тож мертві кораблі з командами зі скелетів мандрують світом, над затонулими містами й затопленими горами, доки грибок та корабельні черви не перетворюють їх на пил.  

Зрідка відвалюється якір, долає весь шлях до темної, холодної безмовності долини в недосяжній глибині і збурює тисячолітню тишу, здійнявши хмару мулу.  

Один такий якір ледь не поцілив Анґхаммарада просто там, де він сидів і споглядав дрейф кораблів високо вгорі. 

Йому це запам’яталося, адже це була чи не єдина цікава подія за дев’ять тисяч років.  

ПРОЛОГ ЗА МІСЯЦЬ ДО 

Є така... хвороба семаграфістів.  

Вона схожа на хворобу, відому як «калентура»; на неї потерпають моряки у довгих рейсах, коли, після тижнів штилю під безжальним сонцем, їм раптом починає видаватися, що корабель стоїть серед зеленого поля — і вони ступають крок за борт.[1] 

Семаграфістам же іноді здається, що вони вміють літати. 

Між високими вежами семафорів лежить приблизно по вісім миль, а якщо вилізти на вершечок, опинишся десь за сто п’ятдесят футів над рівниною. Якщо попрацювати там досить довго з непокритою головою, то, як переказують, ваша вежа стане здаватися все вищою, а сусідня вежа — все ближчою, і вам може видатися, що можна перестрибнути з однієї на іншу, чи, осідлавши невидимі семаграми, кружляти між них, як сніжинка, а може, й вирішити, що ви сам — семаграма. Дехто вважає, що, можливо, це всього лише збурення мозку, викликане виттям вітру в тросах. Достеменно не знає ніхто. Ті, хто ступають у повітря за сто п’ятдесят футів від землі, надалі нечасто виявляють схильність до дискусій.  

Вежа злегка похитувалася на вітрі, але це було добре. В цій вежі було чимало нових інженерних рішень. Вона використовувала енергію вітру для приведення в дію своїх механізмів, вона не могла переломитися, бо була збудована гнучкою, вона більше скидалася на дерево, ніж на споруду. Більшу частину її можна було зібрати на землі й здійняти вертикально менше ніж за годину. Це був шляхетний і красивий витвір. І, завдяки новій системі щитків та кольорових вогнів, вона могла надсилати семаграми вчетверо швидше за старі вежі.  

Принаймні зможе, щойно вдасться вирішити кілька проблем із затримкою дії деяких пристроїв... 

На самісіньку верхівку вежі хутко видряпувався якийсь юнак. Більшу частину шляху він провів у липкому сірому ранковому тумані, а далі вже рухався в яскравому сонячному світлі, тим часом як туман лежав під ним аж до самісінького обрію, наче море. 

Він не приділяв краєвидам жодної уваги. Він ніколи не мріяв літати. Він мріяв про машини, про те, щоб змусити їх працювати краще, ніж будь-коли. 

Наразі він хотів зрозуміти, чому нові щитки теж заклинило. Він же змастив повзунки, перевірив тросики, а потім вистромився далеко на відкрите повітря, щоб перевірити самі щитки. Такого робити не дозволяється, але кожен на Лінії знає, що часом інакше нічого не полагодиш. Хай там як, ви в цілковитій безпеці, якщо подбали про... 

Почулося «дзень». Він обернувся і побачив карабін свого страхувального троса на доріжці внизу, побачив тінь, відчув жахливий біль у пальцях, почув власний крик і впав... 

...як якір. 

Розділ перший 

ЯНГОЛ 

В якому наш Герой спізнає Надію, найбільший дар — Сандвіч каяття з беконом — Понурі рефлексії ката про страту на горло — Знамениті останні слова — Наш герой помирає — Янголи (обговорення) — Непридатність деяких пропозицій щодо мітел — Несподівана гонитва — Світ, вільний від чесних людей — Чоловік-стрибунець — Вибір є завжди 

Кажуть, загроза бути повішеним на світанку чудово зосереджує мислення; на жаль, тим, на чому зосереджується розум, неодмінно виявляється той факт, що він перебуває в тілі, яке на світанку повісять.

Чоловікові, якого мали повісити, люблячі, хай і не дуже далекоглядні, батьки дали колись ім’я Мокр фон Губперук, але він не збирався зганьбити це ім’я — наскільки це взагалі було можливим — тим, що під цим іменем його повісили б. Світові, і зокрема тій його частині, де виносять смертні вироки, він був відомий як Альберт Спенґлер[2].  

І ось він прийняв позитивніший погляд на ситуацію та зосередився на шансі не бути повішеним на світанку, в першу чергу — на шансі видовбати ложкою крихкий цемент навколо каменя в стіні своєї камери. Наразі ця робота забрала в нього п’ять тижнів і перетворила ложку на щось, більше схоже на пилочку для нігтів. На щастя, постіль тутешнім постояльцям ніхто не міняв, а то б тут знайшли найважчий на світі матрац.  

Камінь, який став предметом його уваги, був великим і важким, і в нього було вбито залізну скобу для кріплення кайданок.  

Мокр сів обличчям до стіни, обома руками стиснув залізну дугу, вперся ногами в сусідні камені й потягнув.  

Його плечі зсудомило, й червоний туман заслав йому зір — але брила виповзла зі стіни з тихим і якимсь неадекватним «дзень!». Мокр із зусиллям відсунув її вбік і зазирнув у дірку. 

Вона була затулена іншою брилою, і цемент навколо неї був підозріло свіжим і міцним. 

А просто перед ним лежала новенька ложка. Вона аж сяяла. 

Уважно її роздивляючись, він почув за спиною аплодисменти. Він озирнувся (сухожилля агонічно затріщали) і побачив кількох охоронців, які спостерігали за ним через ґрати.  

— Чудово зроблено, пане Спенґлер! — гукнув один із них. — Рон винен мені п’ять доларів! Я ж казав йому, що ви — впертюх! Це справжній впертюх, казав я! 

— Це ви все підлаштували, Вілкінсоне? — слабким голосом спитав Мокр, роздивляючись відблиски світла на ложці. 

— О, пане, то не ми. Наказ Правителя Ветінарі. Він вимагає, щоб усім приреченим в’язням надавалася перспектива звільнення. 

— Звільнення? Але ж там стирчить та бісова брила! 

1 2 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поштова лихоманка», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Поштова лихоманка» жанру - 💙 Фантастика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Поштова лихоманка"