Читати книгу - "Царівна-жаба, російська казка"
- Жанр: 💙 Дитячі книги
- Автор: російська казка
- 241
- 0
- 15.09.23
Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.
Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.
Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
В далекому краї, у якійсь державі жили собі цар із царицею; у них було троє синів – усі молоді, нежонаті, молодці такі, що ні в казці сказати, ні пером описати; молодшого звали Іван-царевич.
Каже їм цар таке слово:
– Діти мої милі, візьміть собі по стрілі, натягніть тугі луки й пустіть в різні сторони; на чий двір стріла впаде, там і сватайтесь.
Пустив стрілу старший брат – упала вона на боярський двір, просто перед дівочим теремом; пустив середульший брат – полетіла стріла до купця на двір і зупинилась біля красного ґанку, а на тому ґанку стояла душа-дівиця, донька купецька; пустив наймолодший брат – потрапила стріла у брудне болото, і підхопила її жабка-скрекотушка.
Каже Іван-царевич:
– Як мені зі скрекотушкою одружитися? Скрекотушка не рівня мені!
– Бери! – відповідає йому цар. – Певно, доля в тебе така.
От одружилися царевичі: старший із бояринею, середульший із купецькою дочкою, а Іван-царевич із жабкою-скрекотушкою. Кличе їх цар і наказує:
– Хай дружини ваші спечуть мені до завтра по м’якій білій хлібині.
Повернувся Іван-царевич до своїх палат сумний-невеселий, буйну голівоньку низько похнюпив.
– Ква-ква, Іване-царевичу! Чого так зажурився? – питає його жабка. – Чи почув від батька слово неприємне?
– Як мені не журитися? Цар мій батенько наказав тобі до завтра спекти м’який білий хліб.
– Не журися, царевичу! Лягай спати-відпочивати; уранці видно буде.
Уклала царевича спати і скинула з себе жаб’ячу шкірку – обернулася душею-дівицею, Василиною Пре мудрою; вийшла на красний ґанок і гукнула гучним голосом:
– Мамки-няньки! Збирайтеся, лаштуйтеся, приготуйте білий хліб, такий, як я їла в мого батенька.
Уранці прокинувся Іван-царевич, а в скрекотушки хліб давно готовий – і такий гарний, що ні подумати, ні описати, тільки в казці розказати! Прикрашений коровай різними витребеньками, по боках міста видно царські із заставами.
Подякував цар за той хліб Івану-царевичу й одразу віддав наказ своїм трьом синам:
– Хай дружини ваші витчуть мені за ніч по килиму.
Повернувся Іван-царевич сумний-невеселий, низько буйну голівоньку похнюпивши.
– Ква-ква, Іване-царевичу! Чого так зажурився? Чи почув від батька свого слово неприємне?
– Як мені не журитися? Цар мій батенько наказав за одну ніч виткати йому шовковий килим.
– Не журися, царевичу! Лягай спати-відпочивати; вранці видно буде!
Уклала його спати, а сама скинула жаб’ячу шкірку – і обернулась душею-дівицею, Василиною Премудрою; вийшла на красний ґанок і гукнула гучним голосом:
– Мамки-няньки! Збирайтеся, лаштуйтеся шовковий килим ткати – щоб такий був, на якому я сиділа в мого батенька!
Як сказано, так і зроблено. Уранці прокинувся Іван-царевич, у скрекотушки килим давно готовий – і такий чудовий, що ні подумати, ні описати, тільки в казці розказати. Гаптований килим золотом-сріблом, вигадливими візерунками.
Подякував цар за той килим Івану-царевичу й одразу загадав новий наказ, щоб усі троє царевичів прийшли до нього на оглядини разом із дружинами.
Знову повернувся Іван-царевич сумний-невеселий, низько буйну голівоньку похнюпивши.
– Ква-ква, Іване-царевичу! Чого зажурився? Чи почув від батька слово непривітливе?
– Як мені не журитися? Цар мій батенько велів, щоб я з тобою на оглядини прийшов; як я тебе людям покажу?
– Не журися, царевичу! Іди сам до царя в гості, а я слідом за тобою прибуду, як почуєш стукіт і грім – скажи: «Це моя жабка в коробочці їде».
От старші брати прийшли на оглядини зі своїми дружинами, виряджені, вичепурені; стоять і з Івана-царевича сміються:
– Що ж ти, брате, без дружини прийшов? Хоч би у хусточці приніс! І де ти таку красуню знайшов? Певно, всі болота обходив?
Раптом почувся сильний стукіт-грюкіт – весь палац затрусився; гості дуже налякались, посхоплювалися зі своїх місць і не знають, що їм робити; а Іван-царевич каже:
– Не бійтесь, панове! Це моя жабка в коробочці приїхала.
Підлетіла до царського палацу позолочена коляска, шестіркою коней запряжена, і вийшла з неї Василина Премудра – така красуня, що ні подумати, ні описати, хіба в казці розказати! Взяла Івана-царевича за руку й повела за столи дубові, за скатерті білі.
Почали гості їсти-пити, веселитися; Василина Премудра надпила з чаші, а решту собі в лівий рукав вилила; закусила лебедем, а кісточки у правий рукав сховала. Дружини старших царевичів побачили її хитрощі, давай і собі те робити. Згодом, як пішла Василина Премудра в танок з Іваном-царевичем, махнула лівою рукою – зробилося озеро, махнула правою – і попливли по воді білі лебеді; цар і гості замилувалися-задивувалися. А старші невістки пішли танцювати, махнули лівими рукавами – всіх оббризкали, махнули правими – кістка цареві просто в око влучила! Цар розсердився і прогнав їх з ганьбою.
Ти м часом Іван-царевич побіг додому, знайшов шкіру жаб’ячу і спалив у великому вогні. Приїжджає Василина Премудра, спохватилася – немає жаб’ячої шкірки, зажурилася, затужила й каже царевичу:
– Ой, Іване-царевичу! Що ж ти накоїв? Якби трішечки ти зачекав, я б навіки твоєю була; а тепер прощавай! Шукай мене за тридев’ять земель, у тридесятому царстві – у Кощія Безсмертного.
Обернулась білою лебідкою і полетіла у вікно.
Іван-царевич гірко заплакав, помолився Богові на всі чотири сторони і пішов світ за очі.
Ішов він далеко чи близько, довго чи швидко – назустріч йому старенький дідок:
– Здрастуй, – каже, – добрий молодче! Що шукаєш, куди йдеш?
Царевич розповів йому про своє нещастя.
– Ой, Іване-царевичу! Навіщо ти жаб’ячу шкірку спалив? Не ти її одягнув, не тобі й знімати було! Василина Премудра хитріша, розумніша за свого батька вродилася; він за те розлютився на неї і велів три роки жабою бути. Візьми клубок; куди він покотиться – іди за ним сміло.
Іван-царевич подякував дідові і пішов за клубочком. Іде чистим полем, а назустріч йому ведмідь.
– Ану, – каже Іван-царевич, – заб’ю звіра! А ведмідь мовив йому:
– Не вбивай мене, Іване-царевичу! Коли-небудь стану тобі в пригоді.
Іде він далі, коли це глядь – летить над ним селезень; царевич прицілився з рушниці, хотів було підстрелити птаха, як раптом мовив він людським голосом:
– Не вбивай мене, Іване-царевичу! Я тобі стану в пригоді.
Він пожалів птаха і пішов далі. Біжить косоокий заєць; царевич знову за рушницю, почав цілитись, а заєць мовив йому людським голосом:
– Не вбивай мене, Іване-царевичу! Я тобі сам стану в пригоді.
Він пожалів зайця і пішов далі – до синього моря, бачить – на піску лежить, помирає щука-риба.
– О, Іване-царевичу, – мовила щука, – пожалій мене, пусти в синє море.
Він кинув її в море й пішов берегом.
Скоро чи ні – прикотився клубочок до хатинки; стоїть хатинка на курячих лапках, навколо повертається. Каже Іван-царевич:
– Хатинко, хатинко! Стань до мене передом, а до моря задом.
Хатинка повернулась до моря задом, до нього передом. Царевич зайшов усередину й бачить: лежить на печі баба-яга кістяна нога, ніс у стелю вріс, сама зуби точить.
– Навіщо, добрий молодче, до мене завітав? – питає баба-яга в Івана-царевича.
– Ах ти, бабо-яга, кістяна нога! Ти спершу б мене, доброго молодця, нагодувала-напоїла, у бані попарила, а тоді й розпитувала.
Баба-яга нагодувала його, напоїла, в бані попарила; а царевич розповів їй, що шукає свою дружину, Василину Премудру.
– А, знаю! – сказала баба-яга. – Вона тепер у Кощія Безсмертного; важко її визволити, нелегко Кощія здолати: смерть його на кінчику голки, голка в яйці, те яйце в качці, та качка в зайці, той заєць у скрині, а скриня стоїть на високому дубі, і те дерево Кощій як зіницю ока береже.
Розказала яга, як до того дуба дістатися; Іван-царевич прийшов туди і не знає, як йому скриню дістати? Раптом де не взявся – прибіг ведмідь і викорчував дерево з корінням; скриня впала й розбилася на друзки, вискочив зі скрині заєць і чимдуж кинувся навтьоки; глядь – а за ним уже інший заєць женеться, наздогнав, ухопив і на клоччя роздер. Вилетіла із зайця качка й полетіла високо-високо; летить, а за нею селезень кинувся, як ударить її – качка тут яйце і впустила, і впало те яйце в море. Іван-царевич, бачачи біду неминучу, залився слізьми; раптом підпливає до берега щука і тримає в зубах яйце; він узяв те яйце, розбив, дістав голку й відламав кінчик: як не бився Кощій, як не метався в усі боки, а довелося-таки йому помирати! Іван-царевич пішов у дім Кощіїв, забрав Василину Премудру й повернувся додому. Після того вони жили разом довго і щасливо.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Царівна-жаба, російська казка», після закриття браузера.