Читати книгу - "Ведмідь-зять, естонська казка"
- Жанр: 💙 Дитячі книги
- Автор: естонська казка
- 135
- 0
- 03.10.23
Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.
Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.
Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Пішов чоловік напитувати зятя.
Трапився йому навстріч ведмідь та й каже:
– Здоров був, чоловіче! Куди прямуєш?
– Та йду шукати зятя.
– То візьми мене! – і пішов з тим чоловіком.
Усі боялися ведмедя, але нічого не могли вдіяти. З’їхалися родичі привітати молодих, батьки справили бучне весілля. Коли молодята зосталися вдвох, жених зняв з себе ведмежу шкуру, кинув її додолу і обернувся чарівним юнаком.
Але вранці він застеріг дружину:
– Гляди, нікому не кажи, що я вночі шкуру знімав. Інакше буде тобі горе.
Почали родичі розпитувати дівчину, чи не боялася вона, що ведмідь її з’їсть. І дівчина про все розповіла своїй сестрі, а та – іншим.
Тоді родичі стали думати-гадати, як і собі побачити зятя.
Надвечір у куток стодоли, де спали молоді, поклали розпечене каміння. І як тільки ведмідь кинув на нього, шкуру, вона вмить спалахнула.
Сказав тоді ведмідь своїй молодій дружині:
– Ну, моя люба, якщо ти не втримала язичка за зубами і розповіла про мою таємницю, я покидаю тебе. Не побачимось ми доти, поки ти не зносиш три пари залізних чобіт, поки не зіб’єш три костури із криці, поки не з’їси три яблука із золота. – І пішов собі.
Прийшла молода жінка в хату й заплакала:
– Навіщо ви зробили мені таке зло?
Тоді взула вона залізні чоботи, взяла крицевого костура та золоте яблуко і вирушила в далеку дорогу.
Довго-довго ходила молода жінка. Залізні чоботи стоптала, крицевого костура стерла і золоте яблуко з’їла. Вже й сонце заходить, а переночувати ніде. Коли дивиться жінка – іде хатка на курячих лапках.
Сказала мандрівниця хатині:
– Хатинко, хатинко, стань до лісу боком, до мене порогом!
Хатинка й зупинилась, молода жінка зайшла в неї. А там стара-престара баба пряла на мідній прядці мідну нитку з мідної кужелі.
– Бабусенько, чи можна у вас переночувати? – спитала подорожня.
Стара сердито відповіла:
– Хати не перележиш, на ніч візьму.
А вранці жінка взула нові залізні чоботи, взяла нового крицевого костура й нове золоте яблуко та й вирушила далі. Йшла жінка, йшла. Чоботи стоптала, костура стерла, яблучко з’їла. Дивиться – сонечко за обрій покотилося. А де ж переночувати?
Коли це хатка на курячих лапках іде. Жінка знову жалісливо попрохала:
– Хатинко, хатинко, стань до лісу боком, до мене порогом!
Хатинка зупинилася. Зайшла молода жінка до неї, дивиться – а там старенька пряде: срібна прядка, срібна
нитка, срібне веретено і срібна кужіль. Подорожня запитала:
– Бабусенько, чи не можна у вас переночувати?
Ця старенька відповіла привітніше:
– Хати не перележиш – на ніч візьму.
Настав ранок. Мандрівниця вмилася гарненько, взула останні залізні чоботи, взяла нового крицевого костура й останнє золоте яблуко та й пішла далі. Вже й чоботи зносила, і костура стерла, і яблуко з’їла. Раптом бачить – іде хатинка на курячих лапках. Жінка й сказала:
– Хатинко, хатинко, стань до лісу боком, до мене порогом!
Хатинка зупинилася. Жінка зайшла, дивиться – старенька бабуся пряде: золота прядка, золота кужіль, золоте веретено і золота нитка.
– Бабусенько, чи можна у вас переночувати?
Старенька сказала лагідно:
– Хати не перележиш, залишайся.
Настав ранок. Уже всі чоботи стоптала, костури стерла, яблука поїла, а чоловіка ніде не видно. Гірко заплакала молода жінка... А як умилася, вийняла хустку – витерла лице. Побачила старенька та й питає:
– Звідки у тебе хустка мого сина?
Жінка розповіла бабусі про свою лиху пригоду. Старенька дістала зі скрині червонобоке яблуко, загорнула його в хустинку, дала невістці і сказала:
– Йди до річки, там розріж оце яблуко – і з’явиться невеликий маєток. Туди прийдуть чоловіки напувати коней. Вони спитають, чи не продається цей маєток, а ти скажи, що продається, але не за гроші. Ти хочеш лише раз поцілувати нового господаря.
Пішла жінка до річки, розгорнула хустку, розрізала яблуко – і постав на березі гарний маєток. Бачить: ведуть чоловіки до річки коней напувати. Підійшли та й кажуть:
– Продай нам цей маєток!
– Гаразд, продам, але не за гроші. Я хочу тільки раз поцілувати нового господаря маєтку,– відповіла жінка.
Тут підійшов той, що купував маєток, і в нього на пальці жінка побачила весільну обручку – це був її чоловік.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ведмідь-зять, естонська казка», після закриття браузера.