Читати книгу - "Ясночолий, грузинська казка"
- Жанр: 💙 Дитячі книги
- Автор: грузинська казка
- 190
- 0
- 12.10.23
Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.
Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.
Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Був собі цар і мав вісімнадцять синів. Сімнадцятеро разом навчаються, а вісімнадцятий окремо.
От виросли сини, цар і думає: «Поки шукатиму кожному наречену, вони й постаріють. Коли вже в мене народилося стільки синів, то має бути в когось і стільки дочок. Пущу я синів, хай самі собі суджених шукають. Знайдуть, то привезуть додому та й житимуть».
Дав він синам коней та й виряджає, тільки ж не всім – вісімнадцятого, Ясночолого, дома лишає.
Дізнався Ясночолий, що брати суджених шукати поїхали, прикро йому стало. «Аби вже,– думає,– хоч у бояри взяли».
Пішов до матері й питає:
– Де батьків кінь та меч?
А мати йому:
– Іди, синку, до стайні та зброярні й бери коня та меча, якого заманеться.
– Нащо вони мені,– одказує син,– ти скажи, де кінь та меч мого батька!
– Тоді,– відповідає мати,– іди на пасовиська, знайди там пастуха, вдар його так, щоб три шматки шкури знялося, то він і скаже.
Так царенко і зробив. Забрав батькового коня та меча й поїхав братів здоганяти.
Почули вони, що позаду копита крешуть, та й кажуть:
– Це ж наш брат, Ясночолий, їде. Буде нам товаришем.
Наздогнав Ясночолий братів і їде разом з ними. Коли це
трапився їм девів палац.
Заходять брати, а на столі і питва, і їжі – хоч залийся. А дева вдома немає, на лови пішов.
Сіли брати до столу, а найменшого надворі полишили коней стерегти й вечерю туди винесли.
Опівночі приходить триголовий дев і кричить:
– Хто ти? Сюди ні мурашва не приповзе, ані пташка не залетить, а ти прийшов до мого двору та ще й коней привів.
– Далеко ти стоїш, підійди ближче, я тобі відповідь дам.
Посунувся дев на Ясночолого, а той як ударить мечем.
то так дві голови й злетіло з девових плечей, а третя проситься:
– Не рубай мене, бо не знайдеш того, за чим прийшов.
– А кажи! – погоджується царенко.
– Ось ключі,– каже дев,– перейдеш сімнадцять кімнат, а в вісімнадцятій побачиш вісімнадцять таких красунь, що й під білим світом не знайти.
Узяв Ясночолий ключі, одрубав у дева третю голову й пішов двері відчиняти.
Перейшов сімнадцять кімнат, заходить до вісімнадцятої – аж там вісімнадцять красунь. Подивився царенко, замкнув двері та й пішов собі, братам і не каже. А ті понапивалися та й полягали спати.
Уранці повставали та й далі їдуть. Коли це знову девів палац, і теж вечеря подана.
Зайшли брати, сіли до столу, а найменшому навіть не винесли.
Аж приходить опівночі чотириголовий дев, побачив Ясночолого та як закричить:
– Хто ти? Тут і мурашва не повзає, й птахи не літають, а ти сам прийшов, ще й коней привів.
Каже йому Ясночолий:
– Далеко ти, ніяк поговорити, ходи ближче, я тобі відповім.
Посунув чотириголовий дев на царенка, а той як ухопить меча – так три голови й покотилося, а четверта проситься:
– Не рубай мене, бо не знайдеш, чого шукаєш.
– Говори,– наказує Ясночолий.
– Ось ключі,– каже дев,– перейдеш сімнадцять кімнат, у вісімнадцятій знайдеш вісімнадцять перлин.
Узяв Ясночолий ключі, одрубав четверту голову й пішов одмикати двері. Перейшов сімнадцять кімнат, заходить до •вісімнадцятої – а там вісімнадцять перлин. Подивився царенко, замкнув двері та й пішов до коней. А братам і не хвалиться.
Третього ранку їдуть далі, аж дивляться – палац третього дева.
Брати знову сіли до столу, а найменшого біля коней лишили.
Коли це, вхопивши меч – лезом угору, руків’ям униз,– заходить дев. Та й гукає:
– Гай-гай, Ясночолий, мало ти девів зарубав, що й сюди прибився?
А той йому:
– Далеко ти стоїш, ніяк поговорити, ходи ближче!
Посунувся дев на царенка. Хоче Ясночолий ухопити меча, а той не дається: що підскочить царенко вгору, то меч іще вище.
Дев і каже:
– Через те не дається тобі цей меч, що не візьме мене, бо я залізний.
Вийшли брати вранці надвір, аж бачать – сидить величезний залізний дев, а Ясночолий перед ним, як хлоп’ятко.
Брати як побачили залізного дева, перелякались і так дременули, що й шапки та збрую позабували.
От Ясночолий і каже залізному девові:
– Пусти мене.
– Не відпущу.
Або відпусти, або вбий.
– І не вб’ю, й не відпущу,– каже дев. Тоді Ясночолий і проситься:
– Пусти мене, я щось маю братам сказати, невдовзі повернуся.
– Гаразд,– каже дев,– тільки не думай, що втечеш від мене. Я знаю, хто ти й де живеш. Затієш утікати, то прийду до вас і накажу тобі, щоб засмажив матір і нагодував мене, а потім батька, а вже наостанок і самого тебе з’їм.
Пішов Ясночолий, наздогнав братів і каже:
– Братове, у будинку того дева, де ми першу ніч ночували, перейдете сімнадцять кімнат, а у вісімнадцятій знайдете вісімнадцять красунь. Виберіть собі кожний по дружині, а мені найменшу залиште. А ці ключі від будинку того дева, де ми другу ніч перебули. Перейдете сімнадцять кімнат, а у вісімнадцятій знайдете вісімнадцять перлин. Візьміть собі по одній, та й мене не забудьте. А я піду до залізного дева, хтозна, що він мені зробить.
Повернувся Ясночолий до дева і каже:
– Прийшов я, або з’їж мене, або відпусти.
– І не з’їм,– каже той,– і не відпущу.
– А що ж ти тоді хочеш?
– А ось що,– каже дев. – За морем є така дівчина, що й під білим світом не знайти. Приведеш її мені – відпущу тебе.
– А як же я море перейду? – питає Ясночолий.
– Є в мене,– каже дев, – така вуздечка, що як кинеш її в воду, то випливе кінь і сам загнуздається. Що не звелиш – зробить, бо моєї волі ані звірина не переступить, ані пташина.
Пішов Ясночолий, кинув вуздечку в море. Вийшов з води кінь, загнуздався, сів на нього Ясночолий – море так і розступилося перед ним.
їде кінь посеред моря, а Ясночолого на сон хилить, стомився дуже.
От і надумався він спочити. Зліз із коня та ліг, а вуздечки не випускає.
Заснув Ясночолий, а кінь висмикнув вуздечку з рук та й гайда.
Прокидається Ясночолий – навколо море й коня немає. Аж бачить, пливе щось – донизу головою, а те, що над водою, геть лепехом поросло.
– Як це ти пливеш, що голова під водою? – питає Ясночолий, а той йому:
– Прокляли мене, синку, і помру я, а не звільнюся, як не побачу тієї красуні, що й ти по неї їдеш.
– Я б тобі показав її, – каже Ясночолий, – та не знаю, як море подолати.
– Я тебе виведу.
Пливе за ним Ясночолий, пливе, аж прибилися, врешті, до того місця, де море надвоє ділиться – посередині каменюка лежить.
– Переверни цей камінь, – каже чоловік Ясночолому,– й побачиш там вуздечку. Кинь її в море, й випливе тобі кінь, тільки гляди, не випусти, як того. Та ще як добудеш красуню, то дай і мені подивитися на неї, тоді з мене зніметься прокляття, і я вмру спокійно.
Знайшов Ясночолий вуздечку, упіймав коня, сів і поїхав.
Приїжджає в одне село, а там усі в хатах сидять, позачинялися. А це щоразу так. Тільки-но красуня виходить погуляти, всі мусять по хатах зачинятися, щоб обличчя її не бачити.
От підходить Ясночолий до однієї хати та й просить відчинити. А там стара вдова жила з двома синами. Сподобався бабусі Ясночолий, пустила вона його до хати, а тоді й розповідати почала:
– Я,– каже,– ту красуню вигодувала, а тепер доглядаю. Живе вона в отій кам’яниці, зараз її якраз немає, гуляти пішла. То йди, ляж у кам’яниці й спи. Побачить вона тебе, зрадіє й сама піде за тобою, А я нікому не скажу, що її викрали.
Так і вчинив Ясночолий, викрав красуню та й нум тікати.
Бачить Ясночолий, що женуться, завів красуню до лісу, сховав, а сам вийшов та й нум битися, тільки одного й зоставив, щоб було кому дома розказати.
Аж ось приїхали вони до моря, дістає Ясночолий вуздечку, вигукує морського коня, сідають з красунею та й їдуть. А та все озирається, мовляв, чи не їдуть.
– Не бійся,– каже Ясночолий. – Чого на суші не втратив, не випущу й на морі. Ось тільки треба тебе показати одному чоловікові, прокляли його, нещасного, тільки ти можеш зняти чари.
– Аби він хоч не причинив нам чого! – злякалася красуня.
Коли це глядь – пливе той чоловік.
– Дивися ж,– каже Ясночолий,– на красуню!
Глянув старий та й помер собі тихо. Поховав його Ясночолий, і поїхали далі. Довго пливли чи ні, аж побачили берег. Пустив Ясночолий морського коня, сів на свого та й їде до дева, а красуня в плач:
– Обдурив ти мене, що везеш до дева. Слухай же тепер мене. Як приїдеш до дева, той лежатиме ницьма. Полишиш мене з ним, а сам сідай на коня та й гайда. Від’їдеш трохи та й сховаєшся, а вранці, як дев піде полювати, приходь до мене.
Так Ясночолий і вчинив. Піде вранці дев на лови, а він до красуні, цілий день удвох, а вже як звечоріє, іде та й ховається.
От раз красуня й питає дева:
– Чи не скажеш мені, де твоя душа. Я хочу її ласкою обняти.
А дев і бреше:
– У сволоці, – каже,– моя душа.
Заклечала вона сволок та й чекає на дева. Приходить той і питає:
– А це що?
– А ти ж казав, що твоя душа в сволоці, то я й прибрала його.
Засміявся дев:
– Дурна ти! Моя душа за морем. Там живе вогняний дев, в голові у нього скринька, а в ній гавенят двійко. Ото ж моя душа. Як хто задушить тих гавенят – то я й помру, а ні, то житиму вічно.
Пішов дев другого дня на лови, а красуня й розповідає Ясночолому, де душа залізного дева.
Поїхав Ясночолий за море, тільки шлях, йому через те царство лежить, звідкіля він красуню викрав.
І вже тому цареві немає життя, бо сусідній цар щогодини шле йому листи та глузує:
– Який з тебе цар, коли в тебе якийсь, лайдак дочку-красуню викрав.
От пішов Ясночолий до батька красуні та й каже:
– Піду я за тебе, царю, на твого сусіду!
– Як же ти,– каже той,– підеш на нього, коли я зі своїм військом не наважуюся його воювати.
– Дай мені, – одказує Ясночолий,– дванадцять хусток та дванадцять вояків та й звірся на мене.
Дав йому цар дванадцять вояків та дванадцять хусток, пішов Ясночолий на сусіднього царя.
А той живе на горі понад крутим урвищем. Поставив Ясночолий свої курені в урвищі та й іде до того царя.
– Нумо,– каже,– битися!
А той:
– Не готовий ще я.
– Подавай листа, що не годен з нами воювати.
Дав йому цар листа, а тоді й каже:
– Піди відпусти своє військо, а сам лишайся в мене гостювати.
Ясночолий так і зробив. Посадили його обідати, та й подають до столу геть усе солоне, щоб тому вночі спрага допекла. Вийде він опівночі води пити, а за дверима стоятимуть два деви-огняни, схоплять його та й з’їдять, і не донесе він цареві листа.
От виходить Ясночолий опівночі води пити, а деви до
нього. Скинув Ясночолий чоботи та їм у пельку. Подавилися деви.
Побачив цар, що Ясночолий напився води і йде собі до палацу, та як не трісне з люті. А Ясночолий ліг та й спить. Уже й ранок, а він не встає.
– Це,– каже,– у вас гостям шана така? Ночувати лишаєте та чоботи крадете?
Приносить йому цар нові чоботи, а Ясночолий:
– Е, це не мої! Мої на тобі, царю.
Що робити цареві, роззувся та й віддав. А Ясночолий взувся, поїхав до красуниного батька та й розповідає йому всю пригоду. Ото бере цар та й пише сусіді глумливого листа.
– Який,– каже,– з тебе цар, коли ти в мого посланця чоботи крадеш!
Що тому робити, терпить.
А красунин батько каже Ясночолому:
– Була в мене писана красуня, та вкрали її, а то віддав би за тебе.
– То ж,– каже Ясночолий,– я її вкрав.
– А що ж тобі ще треба?
– Нічого мені,– одказує Ясночолий,– не треба, тільки навчи, як мені вогняного дева знайти.
Дав йому цар людей, повели вони Ясночолого на одну гору та й кажуть:
– Ген за тією горою й живе вогняний дев.
Аж це почув дев, що на горі люди, і вже сам летить, усі три пащі роззявив, так вогнем і палить – підступитися ніяк.
Вихопив Ясночолий меча, замахнувся та так і зрубав дві голови, а третя благає:
– Не рубай мене, бо не знайдеш того, заради чого прийшов. У мене в голові скринька, а в ній гавеняток двійко, отож і є душа залізного дева.
Відрубав Ясночолий і третю голову, дістав скриньку, відчинив і скрутив в’язи одному гавеняті, а другого взяв із собою, бо, бува, помре дев, застряне в дверях, а красуня й лишиться в кам’яниці, ніяк буде вийти.
їде Ясночолий та все смикає гавеня за голову, щоб дев знемігся.
Доїхав до моря, вигукав морського коня, сів на нього та й їде. А дев знеміг уже, приліз до порога й помирає.
Приїхав Ясночолий та й гукає красуні:
– Наступи на нього ногою та й плигай сюди! Виплигнула вона, одірвав Ясночолий гавеняті голову – покотився дев та так і прикипів до одвірків, не вийшла б красуня з дому.
Поїхав Ясночолий з красунею до будинку того дева, в якому брати залишили йому перлину, ще забрав вісімнадцяту красуню, що чекала на нього в палаці триголового дева, та й помчав додому.
Приїхав, віддав вісімнадцяту красуню, як сестру, заміж, а сам одружився з тією, що й під білим світом немає такої.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ясночолий, грузинська казка», після закриття браузера.