Читати книгу - "Б’юсь об заклад, моя?, Рошаль Шантьє"

—  Гей, красуне! Красуне! Та ж обернися, стій! — кричать ззаду, і я навіть чую, як сигналять, тому й обертаюсь. Тому що цікаво побачити ту саму неймовірну красу, на адресу якої кричать компліменти. Гучно кричать. На всю вулицю, а в мене ж голова болить!

— Ну нарешті! — награно зітхає переслідувач. Награно, бо він не біг, а їхав на ікс п'ятій. — Ти що, не чула мене?

— Чула, і не тільки я. Он подивись, ще пів кварталу чуло! Тобі чого взагалі? — відгризаюся. Не визнавати ж мені, що не чекала уваги короля університету, за яким конала перші пів року першого курсу.

— Мене Макар звуть, але ти, певно, знаєш? — усміхається своєю красивою обеззброювальною посмішкою. Адже усвідомлює, гад, як він на дівчат діє. Не одні труси за допомогою одного свого зубоскальства зняв.

— Не знала, — нахабно брешу, — але тепер знаю. І що?

— Падай, крихітко, підвезу.

— Ой, ні, щира дяка, ми вже й самі не в тім'я биті, якось зеленим другом додому дістанемося. А ось, до речі, і він. Ти зачиняй вікно, Макаре, а то вухо застудиш, — киваю йому і біжу на зупинку до свого автобуса.

Шалено задоволена собою, пікаю телефоном, оплачуючи проїзд і плюхаюся на вільне сидіння. Кааайф. Відшити Макара Вітрова. Раніше мені здавалося це романтичним: Вітров і Туманова, взяти подвійне прізвище і насолоджуватися... тут в моїй голові проноситься звук згортання відеоплівки, і я згадую як дізналася, який він все-таки бабій! Він же все, що рухається... кхм... ну зрозуміло, загалом, що він повністю відповідає своєму прізвищу. Вітряний і заносить його на всі боки попутним. Ех... А мені обов'язково треба вірного. Тепер я над прізвищами не замислююсь, головне, щоб не Криволапко чи Бухар… І Аланьєв. От усім добрий викладач, і мужик дбайливий, Тайка геть щаслива бігає, але прізвище точно дурне! Марк Валентинович Аланьєв - хто це вигадав?!

Смартфон блимає повідомленням. Згадаєш сонце — ось і промінчик.

«Хвилин через двадцять уже буду в тебе, все норм, правоведка затримала», — відповідаю Таїсії Жаровій і кидаю погляд у вікно. І бачу… беху Макарову бачу!

І чого вчепився, питається? Він мене скільки часу не помічав, а тут вітром принесло! Каламбур…

Відвертаюсь і заглиблююсь у телефон, але час від часу все одно поглядаю на дорогу і спочатку мені навіть ввижається, що здалося. Крутої тачки за вікном не бачу і заспокоюю себе тим, що нам виявилося по дорозі і він обігнав автобус. Але зараз! Він знову там.

І коли я виходжу на своїй зупинці, Макар швидко паркується, витягає себе з тачки і встає прямо переді мною. Вираз мого обличчя, напевно, ошелешений, про це кричить його самовдоволений фейс, при цьому добряче дратуючи.

— Я спізнююся, Макаре. — Чого тобі треба?

— Побачення, крихітко. Просто побачення.

— Ти головою зачепився, поки з тачки вистрибував? — спалахую, звузивши очі, — відчепися від мене і їдь у своїх справах, а я думатиму, що ти мені наснився.

— Отже, мрієш про мене? — лівий куточок його тонких губ піднімається в усмішці.

— Якщо це станеться, я неодмінно звернуся до психіатра, — бурмочу і, обійшовши його, йду до Таїного дому. У нас дівич-вечір, який вже місяць відкладається і сьогодні ми просто зобов'язані осушити заздалегідь заготовлені дві пляшки червоного.

— Ти підеш зі мною, крихітко. Я поклопочу про це, — чую навздогін, але не обертаюся.

Між шалено гарним, але вітряним хлопцем і найкращою подругою з пляшками вина, я однозначно обираю друге.

— Арівідерчі, лялю, — кричу, піднявши вгору руку і виставивши середній палець.

Аріна Туманова це вам не чергова краля.

***

Таїсія Жарова та Марк Аланьєв – головні герої роману "По секрету твоя".