Читати книгу - "Збій системи, Інна Земець"

     Величезна будівля здіймалась високо в небо, крадучи ще ледь теплі промінці несміливого весняного сонця. Це добрий знак чи поганий? Передчуття ніби хороші. Та й нещодавня співбесіда пройшла більш ніж успішно, адже відтепер я співробітниця цієї корпорації. Дорогою сюди, замислювалась, як виглядала б аналогічна фарма за кордоном і з подивом резюмувала - не уявляю собі нічого іншого. Офіс і зовні і зсередини нагадував мені досконалий і майстерно зібраний механізм, де кожен знав своє місце і в якому навіть думку про форс-мажорні обставини  допустити було складно. Мабуть, саме так і має бути, коли компанію не отримують як «все готове» у дарунок чи не віджимають у попередників. Невелика регіональна мережа аптек «СД-Фарм» доволі швико виросла до великого бізнесу з власними виробничими потужностями – дев’яти років вистачило.  Я багато знала про цю команію та про її засновників – тут працювала Валентина, моя подруга інститутських часів. Її протекції я не потребувала, а от за пораду подякувала, адже в місті віднедавна і знайти хорошу вакансію була рада. Від приятельки довідадась, що засновник аптек в далекі дев’яності Демид Сердюк вже десять років як полишив цей світ, а швидкий зріст і успіх цієї фарми – це результат наполегливої праці його сина Гліба. Валентина більше шести років перебувала на посаді особистого секретаря Великого і Могутнього, як жартівливо але з повагом казали про нього підлеглі – Сердюком-молодшим ніхто не називав. За кілька місяців мені вже здавалося, що це ідеальне місце роботи. Велика компанія - знахідка для людини, що бажає непомітності: незліченна кількість працівників, великі просторі приміщення, купа департаментів і натовп, серед якого можна лишатись маленьким гвинтиком великої системи. За весь час роботи тут, в юридичному відділі, у мне не виникало думки пошукати щось краще, адже і колеги і фінансовий аспект мене цілком вдовольняли, а відносини з безпосереднім керівником тішили стабільною відсутністю частої потреби в особистому спілкуванні. Ідеально! Великий офіс біля самісінького центру вабив око сучасним дизайном, що повністю гармоніювало з корпоративною політикою компанії. Тренінги, вебінари, курси,  продумана система матеріального стимулювання. Кажу ж – Європа! Не дуже цивілізованою складовою в ций місцині була невеличка балакуча жіноча компанія, в яку я влилась швидко і органічно. Валя сама познайомила мене зі своїми колегами – секретарками викончавчого директора та інших «топів» цієї компанії. Жіночий клуб, що складався з Валентини, Аліни, Марії та Галини прийняв мене без вагань, та невдовзі і підняв питання про виключення з сестринства.

            - Сьогодні п’ятниця! Аня, не прокидуй нас ще раз – пішли разом, трохи розважимось, - Аліна – чорнява і яскрава серетарка виконавчого не хотіла чути відмов.

            - Ой, ні! Не люблю галасу і натовпу. Не ламай мій ідеальний вечір.

        - Сьогодні корпоративна вечірка, хоч цього разу не уникай, - підключилась Марія, секретарка фінансового директора. – Орендовано круту місцину, концерт! Ну чого ти?

            - Відчепіться, так не уламаєте – вона вперта до сказу, - Валя давно махнула рукою, знаючи що з місця мене так легко не зрушити.

Мовчала поки лиш Галя, набиваючи чергове повідомлення своєму коханому – заручини, плани, закоханість, мільйон повідомлень на день – так буває. Та кохання-коханням, а питання мала.

            - А правду кажуть, що він вже розлучений?

Я ж казала, що жіночий клуб трохи навіжений? Всі нашорошили вуха і, наче по команді, повернулись до Валі, чекаючи на її сольну партію. Вона потягнула кілька секунд паузу і тихо та урочисто зрекла:

            - Так. Документи від юриста ще два місяці тому отримав. Тільки без галасу!

Страшне, що робиться, наче ми на порозі відкриття сезону Великого Полювання – очі дівчат замерехтіли цікавістю. Я не стрималась і зареготала.

             - Теж мені, мен-хантери! Дві одружені, третя заручена, четверта давно на порозі чогось захопливого.

            - Та ти ж ні, - Аліна глянула на мене і перевела погляд на мою подругу. – Може вона його вже бачила?

            - Великого і Могутнього? – засміялась я.

Щоразу смішно, як вона говорить про генерального, ніби це хтось з грецьких богів, що полишив Олімп і зійшов на нашу грішну землю.

            - Звісно, і не один раз.

            - І так просто?

Певно, вона очікувала більш виразної реакції.

            - Схопитись за серце? Прикрити мрійливо очі? Може навіть втратити свідомість?

            - А ти чого гидуєш? Такого не гріх уві сні побачити.

            - Мене еротичні сни не мучають.

           - Мене теж ні – скоріше тішать, - розсміялася вона.

        - Головне чоловіку не кажи, - підбила підсумок Валя і подивилась на годинник. – Час по місцях, дами.

Кожна рушила в своєму напрямку, та Валя затрималась.

            - Аня, а й правда, може підеш?

            - От хоч ти дурні жарти кидай!

            - Та забудь про ту балаканину, - відмахнулась Валя. - Просто складеш мені компанію.

            - Там вся компанія буде – без мене місцина не спорожніє.