Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

Знову вдихаю повними легенями сизий дим. У горлі дере, кави хочеться нестерпно. Але не того шмурдяка, що тут продають. Ще я б із задоволенням бухнув. Але не можна. Ось коли все вирішу, тоді й нап’юся у мотлох. Чого давно собі не дозволяв. З того самого моменту, як ледь не втратив найкращого та єдиного друга.

Вода продовжує капати, рахуючи час. А я слухаючи звук крапель, що розбиваються, і наче впадаю у транс. Починає здаватися, що навіть моє серце підлаштовується під цей ритм. Мій час минає. Як і гроші, зароблені важкою працею. А я змушений сидіти тут і просто вичікувати.

Тишу приміщення порушує звук повідомлення. Воно звучить громом серед ясного неба, і я здригаюся всім тілом. Різкий звук завжди лякає, навіть коли на нього чекаєш. Я навмисне поставив саме цей сигнал, щоб почути його, якщо раптом засну чи задумаюсь.

Гашу сигарету в чашці, яка служить мені попільничкою. Проводжу пальцем по сенсору, виводячи візерунок розблокування екрана. На ньому відразу висвітлюється текст:

“Пташка ціла, крильця не пом'яті, у клітку залетіла добровільно”.

Все правильно, на те й був розрахунок.

“Фото” — вимагаю у співрозмовника.

За кілька хвилин я відкриваю зображення. На ньому моя дружина. І мій друг. Вона довірливо дивиться на нього, фото зроблено так, що це видно. Таня робить те, що виходить у неї найкраще — відключає чоловічі мізки. Розумниця моя. Займи Андрія, поки я все вирішу.

Дивлюся на друга, обличчя якого виглядає суворим. Брови зсунуті на переніссі, і він злий. Дуже злий. Але якщо я правильно все розрахував, а я все правильно розрахував, судячи з того, що зараз бачу, то у мене все ж таки є всі шанси отримати те, що хочу.

Набираю текст повідомлення:

“Доведеться почекати”, — ніколи б не подумав, що писатиму таке. — “Все буде добре”.

І ввівши номер телефону, який знаю напам'ять і нізащо не забуду, підтверджую відправку.

Кидаю телефон на стіл, так і не погасивши екран. Дивлюся востаннє на кохані риси, зображені на фото. Хочеться простягнути руку і доторкнутися пальцями. Розгладити сумніви, заспокоїти. Але я вже прорахувався один раз. Другого разу не буде.

Беру рюкзак і покидаю кімнату. Телефон залишається на столі, він приведе моїх переслідувачів сюди. І якщо я не помиляюся, а я не помиляюся, мій бос примчить сюди сам. Але ми побачимось пізніше, Андрію.

Щасливий зустрітися з вами. Сподіваюся у вас все добре! Отже поїхали, завтра зустрінемося з Тетяною! Мирної ночі