Читати книгу - "Рубінова тінь минулого, Анна Ліє Кейн"

Одна з дверей наприкінці темного коридору виявилася прочиненою, з неї на підлогу і протилежну глуху стіну падала тонка смужка світла. Я акуратно підійшла і зазирнула до кабінету:

- Перепрошую, - чемно спробувала привернути до себе увагу, але увійшовши до кабінету повністю зрозуміла, що він порожній.

Це приміщення нагадувало приймальню. Тут стояв стіл, кілька стелажів із теками, якісь артефакти, коробки з паперами та документами, кілька стільців. Ліворуч знаходилися відчинені двері в суміжну кімнату. Вона вже була більша, просторіша, а на підлозі стояли розставлені якісь артфакти. З тієї кімнати почувся шелест.

Я невпевнено рушила в той бік.

- Вибачте, - повторила, заглядаючи в приміщення, але відразу вигукнула: - Геррі! Припини, що ти робиш?!

Кинулась уперед, хапаючи звіра з підвіконня, зазирнула у вічі. Компаньйон збентежено кліпав, ніби не розумів, що відбувається. Потім узагалі здивовано обернувся і видав:

- Мені щось здалося… А де це ми?

Підібгавши губи, я сама озирнулася на намальовані на підлозі знаки, розставлені артефакти та прилади, що стояли біля стін.

Отакої! Ми опинилися саме там, куди Айра радила не ходити. На другому поверсі лівого крила.

- Треба йти, - я рішуче притиснула Геррі до себе, не ризикуючи випускати його з рук, і вирушила до виходу. Не встигла повернутися до приймальні, як там грюкнули, зачиняючись, двері.

Я розгублено завмерла, озирнулася, намагаючись збагнути як виправдатися за проникнення. Потім невпевнено глянула на золотий браслет у вигляді змії. Сподіваюся, що зможу прикритися Дорайном та його батьком, хай пробачать мені новоспечені родичі.

Почулися кроки, а слідом у дверях з'явилася знайома мені світловолоса демониця. Хутро білої шубки відтіняло її золотисту шкіру. Дівчина задоволено посміхнулася, демонструючи ікла. При цьому вона повільно, пальчик за пальчиком, звільняла праву руку від білої рукавички.

Дивлячись на неї, я навіть не знайшла, що сказати. Тому першою заговорила демониця:

- Ось ми і зустрілися, нарешті, Елері Міон.

Я насупилась, оглядаючи дороге вбрання співрозмовниці, яка зовсім не виглядала душевно хворою, але все ж чемно кивнула у відповідь:

- Рада познайомитися, Наріне ат Лагруні.