Читати книгу - "Зліпи мені щастя, Валерія Серпень"

Я сміюся і беру сніговичка в свою руку, гукаю Микиту з собою. Веду його до морозильника і відчиняю перед ним дверцята.

— А ось і не розтанув, — показую малому сніговика, що минулого разу зліпили і ставлю поряд нового.

— Ого, то у вас тепер двоє дітей буде! — радісно вигукує малий і спішить поділитися цією новиною з усіма присутніми.

Тарас обіймає мене, притискаючи до свого боку.

— Може пора розповісти малому звідки діти беруться? — підвіши брови догори, звертається до свого брата.

— Мабуть таки пора, — заводить руку за голову і чухає потилицю, точно так само як і Тарас. І як Микита.