Читати книгу - "Одна година на бажання, Ді Мія"

- Біля вас не зайнято?

 Я обернулася на низький голос і побачила як наді мною нависає чоловік з тонкою козлячою борідкою, рогами на голові й не дуже приємним витягнутим хитрим обличчям. Очі були чорні як вугілля, а погляд неприємно бігав моїм тілом. Одягнений він був у шкіряні червоні штани й такого ж кольору напіврозстібнуту сорочку з якої виглядали чорні волохаті груди.

- Ні, не зайнято, я вже йду! - Я спробувала встати, але неприємний незнайомець навис наді мною ще більше, мало не доторкуючись до мене своїм тілом. - Ну куди ж ти? Посидьмо - побалакаємо?  - Його масляний погляд знову пройшовся по моєму тілу.

 Я обсмикнула поділ сукні, прикривши свої коліна.

- Вибачте мені пора! На мене чекають!  - Я ухиляючись від його тіла встала з дивана й хотіла вже обернутися, щоб піти, як неприємний тип боляче схопив мене за руку.

- Залишся!  - Гаркнув він та наблизившись понюхав мене. - О, то я не помилився! Людина! Як цікаво.

- Вибачте, але на мене вже давно чекають!  - Я вирвала свою руку та як могла майже бігом, накульгуючи побігла прямо в натовп не звертаючи уваги на те, як зачіпаюсь за різних істот. Нога аж пекла від болю, а я про себе проклинала цей день, рудого незнайомця й себе, яка вплуталася в якусь каламутну хрінь.

 Озирнувшись назад я побачила, чорні очі незнайомця та хижу усмішку. О, ні, по-моєму, я його тільки розпалила тим, що тікаю. Що робити? Навряд мені хтось тут допоможе! Я ненароком штовхнула якусь дівчину із зеленим волоссям. Вона обернулася й розгублено глянула на мене.

- Вам допомогти?  - Пискнула вона тоненьким голосом та її очі блиснули червоним світлом.

- Н-ні, дякую, вибачте!  - Я обійшла її півколом бачачи як обличчя дівчини смутніє й вона починає хмуриться.

 Можливо, ця дівчина дійсно хотіла допомогти. Але довіряти тут я нікому не могла.

 Потрібно терміново вийти з зали! Я швидко встала й пошкутильгала до виходу, а до нього було далеко. Кілька разів обертаючись я все ще бачила позаду себе чорні очі.

В один із таких разів, проходячи біля бару коли я обернулася й потім не встигла подивитися вперед я несподівано зачепилася плечем об кут залізної решітки. Я скрикнула, але мій голос потонув у гучній музиці. Доторкнувшись до плеча я зрозуміла, що з рани на ньому почала бігти кров. Рана виявилася глибокою. Я вилаялася й швидкими рухами дістала з сумки серветку. Поки витягала серветку, я зачепилась очима за смартфон і натиснувши на екран побачила , що до кінця години залишилося п'ятнадцять хвилин. А якщо я хочу закінчити вже зараз?

 Я притуливши до рани серветку, прикусила губу від болю та навіть не обертаючись почала знову швидко просуватися до виходу. Але не зробивши навіть десяти кроків перечепилась хворою ногою за стілець й падаючи на коліна випадково когось зачепивши збиваю з ніг.

- Та як ти посміла? - Пролунало шипіння прямо в мене над вухом.

 Я з жахом підняла очі та побачила жінку з червоними очима, іклами й червоно-чорним волоссям. Вона явно була дуже схожа на вампірку. На дуже-дуже злу вампірку! Жінка впала прямо біля мене на коліна й була в чомусь липкому та мокрому. Біля наших ніг я побачила уламки келиха. Певно коли я її штовхнула вона падаючи розлила на себе щось й випустила келих з рук. Просто чудово. Я в повній дупі!

 Спробувавши піднятися я відчула що один з уламків келиха вп'явся в мою й так вже багатостраждальну ногу біля коліна. Я застогнала від відчаю.

 Тим часом вампірка вже піднялася й дивилася на мене неадекватним розлюченим поглядом.Я піднялася слідом, відкинувши уламок від ноги. Добре він застряг не глибоко.

- Вибачте мені, будь ласка, я випадково!  - Спробувала перекричати я музику і достукатися до жінки.

- Вибачити? - Грізно закричала жінка. - Ти мерзенна потвора, зіпсувала мою улюблену сукню! - Мені здалося чи її очі ще більше почервоніли?

 І тут я побачила як ніздрі вампірки роздуваються й вона схиляє голову до мого пораненого плеча, з якого все ще певно текла кров.

 А справи то в мене паскудніше нікуди!

- Людина! Треба ж яка приємна несподіванка! - її голос став мелодійніше й набагато приємніше. Вона провела своїм язиком по іклах.

 Я завмерла на місці боячись поворухнутися. Ніхто не реагував на те, що мені загрожувала небезпека. Я обернулася через плече й побачила чорні очі свого переслідувача. Він вже не посміхався, а просто стояв неподалік й дивився на мене. Зустрівшись зі мною поглядом він знизав плечима й розвернувшись пішов геть.

 З одного боку я відчула полегшення, а з іншого небезпека від вампірки нікуди не поділася. А більше ніхто не дивився на нас.

 Сцени за спинами істот поглинених концертом, не було видно. Вампірка почала нахилятися до мене ближче, а я в заціпенінні стояла й не могла від страху навіть поворухнутися чи закричати. Вона схопила мене рукою за талію й притягнувши до себе вп'ялася зубами прямо в мою рану на плечі.

 Я з останніх сил намагалась придумати, що мені робити. Мене ж зараз тут уб'ють!

 Скрикнула від болю й крик знову потонув у музиці. З кожним її ковтком відчуваю як стаю слабкішою, мої ноги перестають мене тримати й жінка притримує мене руками. Мені дуже боляче, але я не знаю що робити. Раптом я згадую про перстень на своїй руці. Однією рукою, на якій він одягнутий я намагаюся стягнути його з пальця, але у мене нічого не виходить.

 Я розумію, що ще трохи й знепритомнію. І тут на рівні підсвідомості я розумію, що музика навкруги більше не грає. Чи це я вже втратила здатність чути ? Хоча ні, навколо дуже голосно, ніби багато голосів говорять одночасно. Хтось ривком відриває від мене збожеволівшу вампірку та я осідаючи на підлогу бачу як вона пролітаючи декілька метрів б'ється спиною об барну стійку і падає.

 Я більше не можу тримати навіть голову рівно й завалюючись назад розумію що жорсткого удару об підлогу, який я очікувала не відбулося, хтось встиг упіймати мене й моя голова впала на чиїсь руки. На чиї саме я не зрозуміла, тому що очі заплющилися й в мене не було сил їх відкрити знову. Невже мене знайшов рудий незнайомець? Не знаючи правильної відповіді я почала занурюватись у темряву.