Читати книгу - "Потраплянка на заміну, Літа Най"

– Ходять чутки, що демони нібито знайшли лазівку в наш світ. На Північні землі дедалі більше відсилають воїнів для захисту  територій. Ніхто відкрито нічого не говорить, але є ймовірність, що в горах виявили портал, який з'єднує Тенталь із місцем, куди були вигнані демони. Якщо це правда і демонічні сутності повернуться в наш світ, це загрожує серйозною війною.

– А союз доньки короля і Повелителя потрібен, щоб у цьому разі сильний і хоробрий пан захистив і Західні землі, –закивала головою я.

– Ну як сказати, – примружившись простягнув Као. – Це просто додаткова перестраховка.

– Про що ти?

– Нехай в свій час частину земель було віддано емірам котячого хранителя, і визнано їхню владу тут, але весь Тенталь однаково належить Повелителю, а отже, перебуває під його захистом. Ігеліус це визнає, але щоб його народ був впевненим, що в разі загрози армія Повелителя оборонятиме і їх, він вирішив, як у вас кажуть, юридично це засвідчити. А в таких ситуаціях найкраще підходить шлюб.

– І через ці формальності померла Селіна. У мене немає слів. Чесно.

Більше ми не говорили. Карета продовжувала повільно їхати нерівними дорогами, а я спостерігала за миготінням пейзажу за вікном. Якщо уявити, що я сиджу в маршрутці, можна забути, що це вже не мій світ, а я вже не Олександра Ковальчук.

Коли над обрієм почало здійматися сонце, ми трохи сповільнилися. Картинка за вікном із лісового пейзажу перетворилися на гірський. Карета почала підніматися гористою стежкою. Доїхавши майже до вершини, мій екіпаж зупинився. Я почула, як кучер зістрибнув на землю.

– Що, автобус далі не їде? – тихо прокоментувала я.

Као, який увесь цей час спав згорнувшись клубком на сидінні, на секунду зник, а коли повернувся, вимовив:

– Розвантажують скрині. Кінцева.

Я повільно вибралася з цього засобу пересування. Туфельки опустилися на запорошену землю, а я, як заворожена, дивилася на неймовірний краєвид, що відкрився з висоти пташиного польоту. Все занурене у зелень, по території, як павутинки, розходилися джерельця та річки. Невеликі поселення, що розташувалися між густих дерев, були ледь помітні. Усе це скидалося на дуже красиву картинку в інтернеті, але аж ніяк не на реальність.

Захоплена місцевою красою я ледь не проґавила момент зникнення мого екіпажу. Я повернулася якраз, коли два лакеї швидко заскочили на козли карети, і один із них уже взявся за віжки.

– Гей, куди ви? – крикнула я.

Обидва чоловіки здивовано подивилися на мене.

– Пані, так нам було дано наказ довести вас сюди, а далі повернутися.

– А мені що робити?

– А нам звідки знати, – буркнув він, і коні рушили, накриваючи мене хмарою пилу.

– Тебе має забрати сам Повелитель, – відгукнувся Као. – Принаймні, такий був договір у короля із ним. Наші люди не люблять залишати Західні землі.

– Чому?

– Вони бояться магії. Це ж у королівстві Ігеліуса одні люди, а там уже територія одинадцяти хранителів, і кожен із них володіє певним даром. І ці сили активно використовуються для різних речей, зокрема й у повсякденному житті.

Тепер я маю стояти посеред дороги, незрозуміло де і чекати поки мене підберуть. Чудово.

Спочатку я безцільно походжала туди-сюди. Потім втомилися ноги, і я сіла просто поверх однієї із залишених скринь. Але через деякий час у мене вже й п'ята точка заболіла від постійного сидіння на жорсткій поверхні і я не витримала. Підірвалася на ноги і сплеснула руками так, що Као аж підстрибнув на всіх чотирьох від несподіванки.

– Та де цього Повелителя демони носять. Я його наречена або нікому непотрібна бідна родичка. Я взагалі-то принцеса. І не зобов'язана пів дня чекати, поки «Його величність» зволить вшанувати мене своєю увагою. І взагалі чим він таким зайнятий, що спізнюється вже на кілька годин?

– Роботою, міледі, – почувся глибокий голос позаду, і належав він точно не моєму хранителю