Читати книгу - "Новорічний поцілунок, Міра Лей"

Наступний ранок зустрів мене морозяною та сніжною погодою, і оскільки на мою куртку особливої надії зігратися не було, довелося шукати справді теплі речі. На поповнення  гардероба у мене не було коштів, саме тому я почала шукати щось з маминих речей. Крім того, сучасні модні тенденції дозволяють це робити. І як би це дивно не звучало, та багато речей які зараз в топі, я можу знайти у шафі своєї матері, одним словом мода повертається. 

Звичайно, є відмінності матеріалу та інші нюанси хоча, як на мене, раніше шили набагато якісніші речі. Ось для прикладу теплий в'язаний светр, прямого крою з об'ємним виворотом - гольфом, молочного кольору, уже має безліч років, а виглядає наче новий. 

І схожу модель я бачила в одному з інтернет-магазинів. Саме тому, сьогодні вирішила одягнути саме його, крім того, це і справді найтепліша річ у моєму гардеробі, також одягла теплі колготки та сірі джинси. Хворіти мені зараз точно не можна! 

Перша пара у нас сьогодні була філософія, і я просто ненавиджу цей предмет. Ну якщо чесно, не так сам предмет, як його викладача. Професор Гавриленко доволі повнуватий та сивий чоловік, років шістдесяти п'яти. Який вимагає від нас знати свій предмет так, наче він у нас профільний. І це не реально дратує, оскільки підготовка до його пар займає практично пів дня, якого у мене на жаль немає, саме тому часто мені доводиться вчитися у ночі. 

А також на його парах ми не дуже багато пишемо, оскільки семінари він приймає, тільки по своїх конспектах. 

- А також нагадую, що з наступного тижня, чекаю на здачу ваших курсових робіт! - впевнено заявив професор, оцінюючи усіх присутніх - На все добре, і до побачення! - після цих слів, він покинув аудиторію, а я від жаху схопилася за голову. 

- Чорт, чорт, чорт! Курсова! Я зовсім забула про неї! - сварила сама себе, збираючи свої речі. 

- О, подруго! Ти попала! - співчутливо заявив Паша - Я практично усі канікули провів у бібліотеці. 

- Дякую, ти мене дуже сильно заспокоїв! - саркастично кажу, виходячи з кабінету. 

Вітаю Стрілецька, ще плюс одна проблема на твою голову. Річ у тому, що професор Гавриленко не приймає курсових, інформація для яких взята з інтернету. Абсолютно уся робота повинна бути виконана виключно з книг. І це ой як мене не радує. 

На великій перерві ми з Пашею відправилися в їдальню, де на нас уже чекала моя нова вчорашня знайома. Аню я помітила відразу, дівчина сиділа за одним зі столиків і скучно клацала у своєму телефоні. 

- Привіт! - весело привіталася підходячи до дівчини. 

- О, привіт! - трохи розгублено видала Аня помітивши, що я не сама. 

- Знайомтесь, це Паша - мій одногрупник - швидко представила свого спутника  - Паша, а це Аня, моя нова знайома - молоді люди кивнули одне одному в знак привітання. 

- Радий знайомству - трохи збентежено сказав хлопець  - Що ж, Кать ідемо за обідом? - уже до мене звернувся одногрупник, вказуючи на чергу зі студентів. 

- Так, звичайно! - швидко відповідаю, та кинувши сумку на стілець уже збираюся іти, та Аня мене зупиняє. 

- Взагалі то, я взяла і для тебе чай та булочку! - каже дівчина вказуючи на стіл, де стояли два стакани з чаєм, та дві булочки  - Ось тільки, я не знала, що ти будеш не сама! - трохи винувато додала вона, маючи на увазі Пашу. 

- Все гаразд! - швидко заспокоїв хлопець, мило посміхаючись - Піду щось собі куплю - Паша попрямував до каси, а я сіла навпроти Ані. 

- Давай я поверну тобі гроші? - запропонувала я, притягуючи ближче до себе стакан з чаєм. 

- Ні, ти що! Це подяка за вчорашнє! Ти вчора так швидко втекла, що я навіть не встигла тобі подякувати за допомогу. 

- Та припинити! Все в гаразд! 

- Ні, справді! Дуже дякую, ти й справді дуже допомогла мені - щиро каже дівчина - Вчора там, було багато моїх знайомих, одногрупників і навіть хлопець якому як мені здавалося, я подобалася - було помітно, що останній слова далися дівчині не легко - Та, ніхто з них не заступився за мене, крім тебе, людини яка знала мене всього декілька годин. І я справді ціную цей вчинок. Дякую тобі за це! - я відчувала, що ці слова була сказані щиро і мені було дуже приємно. 

- Рада була допомогти! - посміхаючись відповідаю - Крім того, у нас один - один,  якщо ти не забула, ти вчора теж мене круто виручила! - додаю підморгуючи дівчині, на що та весело посміхнулася. 

Та уже через секунду її посмішка зникла з обличчя, дівчина дивилася кудись позаду мене і те що вона бачила явно їй не подобалося. 

Я швидко слідую за поглядом Ані, та натикаюся на Антона, який направлявся в нашу сторону. Від його злого погляду ставало ніяково, а в голові закралася думка, що сьогодні нам так легко від нього не позбутися. Проте, хлопець порівнявшись з нашим столом, на секунду зупинився наче хотів щось сказати, а тоді зціпивши зуби мовчки пройшов мимо. 

- Дивно! Я думала він нас тут зараз в порошок зітре! - здивовано каже Аня проводжаючи хлопця поглядом. Тут я повністю погоджуюсь з подругою. 

- Кать, ти точно не знаєш Соколовського? - раптом запитує Аня. 

- Ні! - впевнено відповідаю - Чому запитуєш? 

- Впевнена якби не він.. - дівчина  хитнула головою в сторону, вказуючи на столики по заду мене - То сьогодні було б продовження вчорашнього концерту! - я повернула голову та наткнулася на пронизливий погляд  Соколовського, який сидів в шумній компанії нашої еліти й не приховуючи цього відкрито витріщався на мене. Від його погляду по тілу наче пройшов електричний струм,  я швидко повернула голову вдаючи що не помітила його. 

- Чому ти так думаєш? - поцікавлюся намагаючись виглядати якомога спокійнішою. 

- Антон йшов до нас з явною метою поговорити, проте, як тільки побачив Влада, миттю передумав і пішов геть - запевняла Аня - І ось тут, виникає питання: Чого це раптом сам Влад Соколовський вирішив взяти нас під свій захист? - ці слова вона промовила майже шепотом, наче боялася що нас хтось почує. 

- Ань, ну що ти дурницями голову собі забиваєш? - я намагалася говорити якомога рівнішим тоном, хоча сама до кінця не вірила своїм словам. 

На моє щастя в цей момент до нас підсів Паша і тема плавно перейшла в інше русло. Та все ж, мені не давали спокою слова Ані, я чудово розуміла, що він заступився за нас явно не по доброті своїй душевній. Невже він і справді мене впізнав? Десь глибоко в душі промайнула нотка надії. Хоча, про що це я? Ці мажори не бачать нікого та нічого окрім собі подібних. 

Я повернула голову в сторону хлопця, він весело щось розповідав не звертаючи на мене жодної уваги, наче це не він ще декілька хвилин просвердлював в мені диру. А поруч сиділа принцеса жаба, яка здавалося ще трохи й ляже на хлопця. Так. Стоп! А яка мені взагалі різниця, хто там до нього треться? І взагалі.. 

- Катя? Кать? Прийом, ти мене чуєш? - почувся голос Ані, я перевела погляд на дівчину, вона здивовано дивилася на мене махаючи рукою. 

- Що? - зосереджуючись на дівчині запитую. 

- Питаю, ти де літаєш? 

- Е, та я.. просто, про курсову свою  задумалась!  - випалила перше що спало на думку. 

- А що за курсова? - поцікавилася подруга. 

-  Філософія!  - важко видихаючи відповідаю. 

- О, професор Гавриленко ще той нервоїд! - досадно видала дівчина - Пам'ятаю як він нас валив по цій курсові! Була просто жесть! - емоційно ділилася спогадами дівчина, від яких мені ставало ще гірше. 

- Ага, дякую за підтримку! - кажу нервово посміхаючись. 

- Ой, вибач! - швидко видала дівчина, а тоді запитала - Так, можливо я можу якось допомогти?! 

- А проблема в тому, що наша Стрілецька забула про цю курсову  - випереджаючи мене, швидко пояснив Паша - А здача уже на наступному тижні! 

- О, досадно! Проте ніякої трагедії немає, час ще є! - з ентузіазмом заспокоювала мене Аня. 

- Час то є! Ось тільки інформацію по своїй темі я нігде не можу знайти! - пояснюю я важко видихаючи. 

- Ну, теми у Гавриленка завжди важкі! - серйозно сказала дівчина, а тоді ще трохи подумавши додала - Мені дуже допомогла одна книга, яку дала наша староста. Ось тільки, я не пам'ятаю її назви! - якось винувато протягнула Аня, обдумуючи щось у своїй голові - Хоча, я сьогодні ж, запитаю у Марини автора і скажу тобі! - запевнила дівчина. 

- Справді? Ти б мені дуже допомогла! 

Після обіду ми відправилися на пари, і уже через пів години Аня скинула мені назву та автора книги, на жаль у її старости цієї книги уже немає. Тепер залишилося тільки її знайти. Про те, радіти було рано. 

Я зачинила двері бібліотеки й стомлено потерла потилицю рукою. Моя остання надія на щасливу здачу курсової розбилися вщент, після того, як мила жіночка у великих окулярах та чудернацькою зачіскою повідомила, що книг Вільгельма Віндельбанда у нашій бібліотеці немає. Мало того, ці книги є великою рідкістю, і навряд чи я зможу їх знайти й у міській бібліотеці. Не кінець світу звичайно, проте, ця книга значно б, полегшила мені життя! 

- Ей, ти! Почекай! - по заду себе чую приємний чоловічий голос, на який мимоволі повертаюся та не вірю власним очам. Впевненою ходою до мене прямує сам Влад Соколовський!