Читати книгу - "Ілюзія Бога"

Монотеїзм

У самісінькому серці нашої культури залягло велике й замовчуване зло — монотеїзм. Із тексту, написаного в епоху бронзи й відомого під назвою Старий Заповіт, розвинулися три антигуманні релігії: юдаїзм, християнство та іслам. Ці три релігії сповідують поклоніння небесному богові. Усі вони в прямому сенсі патріархальні, адже Бог у них виступає всемогутнім Отцем. Цим і пояснюється зневажливе ставлення до жінок протягом двох тисячоліть у країнах, де закріпилася влада небесного Бога та його земних представників чоловічої статі.

Ґор Відал

Юдаїзм — найдавніша з трьох авраамівських релігій, від якої походять дві інші. Він зародився як племінний культ одного дуже неприємного Бога, який хворобливо переймався сексуальними заборонами, насолоджувався запахом смаженої плоті, одержимо прагнув довести свою вищість над іншими богами та винятковість обраного ним кочового племені. Християнство виділилося з юдаїзму під час римської окупації Палестини зусиллями Павла з Тарса, котрий відмовився від суворого монотеїзму та зробив нове віросповідання відкритішим до інших народів. Кілька століть по тому Мухамед зі своїми послідовниками повернувся до безкомпромісного монотеїзму, характерного для старозаповітного юдаїзму, але не відмовився від відкритості. Таким чином, уклавши нове святе письмо — Коран, — він започаткував іслам, додавши до нього войовничу ідеологію, яка закликала до насильницького поширення нової віри. Християнство також поширювалося мечем, який спершу потрапив у римські руки, коли імператор Костянтин проголосив цей чудернацький культ офіційною релігією. Потім він перейшов до рук хрестоносців, конкістадорів та інших європейських завойовників і колоністів, яких супроводжували місіонери. Більшість завдань, які стоять перед цією книгою, не вимагають розрізнення трьох авраамівських релігій, тому я про них говоритиму узагальнено. Окрім спеціально застережених випадків, зазвичай ітиметься про християнство, але тільки через те, що з ним я знайомий найкраще. Для цілей цієї книги подібності між трьома авраамівськими релігіями мають більше значення, ніж відмінності. Крім того, я взагалі не звертатимуся до таких релігій, як буддизм та конфуціанство. Їх узагалі можна вважати не релігіями, а етичними системами або життєвими філософіями.

Щоб урахувати важливі особливості авраамівського Бога, нам слід конкретизувати формулювання гіпотези про Бога, яке я запропонував на початку. Цей Бог не тільки творець всесвіту; він ще й персоніфікований Бог, який продовжує перебувати у всесвіті або за його межами (хоч би що це означало) і наділений непривабливими людськими якостями, про які я згадував раніше.

Особисті якості (як привабливі, так і огидні) не притаманні деїстичному богові Вольтера й Томаса Пейна. Порівняно із забіякою-психопатом, якого ми зустрічаємо на сторінках Старого Заповіту, деїстичний бог просвітників — велична істота, яка гідна свого космічного творіння: він підноситься над людськими справами, байдужий до наших думок і розрахунків, брудних гріхів та плутаних розкаянь. Деїстичний Бог — це фізик, яким починається і закінчується фізика, альфа й омега математиків, апофеоз творчого мислення; архіінженер, який встановив і з надзвичайною точністю й завбачливістю налагодив функціонування законів і констант природи, влаштував те, що ми зараз називаємо Великим вибухом, після чого відійшов від справ.

Під час періодів, коли релігійна віра міцніла, деїстів переслідували на рівних з атеїстами. У книзі «Вільнодумці: Історія американського секуляризму» Сьюзен Джейкобі наводить вибірковий перелік прокльонів, які лунали на адресу бідолашного Томаса Пейна: «юда, гадюка, свиня, скажений собака, п’яниця, воша, архітварюка, скотина, брехун і, звісно ж, безбожник». Пейн помер у злиднях, покинутий усіма колишніми соратниками, яких насторожували його антихристиянські погляди (за шляхетним винятком Джефферсона). У наш час обставини змінилися настільки, що деїстів частіше протиставляють атеїстам і згруповують із теїстами, адже вони все-таки вірять в існування вищого розуму, який створив всесвіт.

Секуляризм, батьки-засновники й американська релігія

Прийнято вважати, що батьки-засновники Американської республіки сповідували деїстичні погляди. Багатьом із них вони дійсно близькі, але висловлювалися аргументи, що найвидатніші з них насправді були атеїстами. Їхні тогочасні заяви про релігію не залишають у мене сумнівів, що в наш час більшість із них називали б себе атеїстами. Та хай якими були їхні особисті релігійні переконання, усі вони поділяли прихильність до ­секуляризму, до якого я хочу звернутися в цьому підрозділі. Розпочати пропоную дещо несподівано зі слів сенатора Баррі Ґолдвотера, виголошених 1981 року, які промовисто демонструють, наскільки послідовно цей кандидат у президенти й оплот американського консерватизму підтримував секулярну традицію засновників Республіки:

Важко знайти тему, в якій люди менш поступливі, ніж у питанні релігійних вірувань. Не існує могутнішого союзника, до якого можна звернутися за підтримкою під час дискусії, ніж Ісус Христос, Бог, Аллах чи будь-яка інша вища істота. Проте апелювати до імені Бога на свою підтримку, як і користуватися будь-якою потужною зброєю, слід обачно. Релігійні секти, які множаться нашою країною, нерозумно розмахують своєю релігійною зброєю. Вони домагаються від уряду беззастережного дотримання своїх переконань. Достатньо висловити незгоду з ними в якомусь конкретному питанні моралі, як вони починають ремствувати, погрожувати втратою фінансової підтримки та голосів. Щиро зізнаюся, що мене нудить від політичних проповідників, які розвелися в цій країні й повчають, що, аби бути високоморальним громадянином, я повинен вірити в A, B, C та D. За кого вони себе мають? І що дає їм право нав’язувати свої моральні переконання мені? Ще більше мене дратує, що в законодавчій діяльності доводиться вислуховувати погрози кожної релігійної групи, яка вважає, що наділена божественним правом вирішувати, за що я маю голосувати в Сенаті. Хочу попередити їх прямо зараз: я буду боротися з ними на кожному кроці, якщо вони намагатимуться диктувати свої моральні переконання всім американцям, прикриваючись ідеалами консерватизму19.

Релігійними поглядами батьків-засновників США в наш час особливо цікавляться ідеологи правих сил, намагаючись нав’язати свою версію історії. Та всупереч їхнім поглядам Сполучені Штати не були засновані як християнська держава, що, зокрема, чітко заявлено в договорі з Тріполі, укладеному 1796 року за президентства Джорджа Вашингтона, а підписаному 1797 року вже Джоном Адамсом:

Оскільки уряд Сполучених Штатів Америки жодним чином не побудований на засадах християнської релігії, оскільки він не дотримується ворожого ставлення до законів, релігії та громадських порядків мусульман та оскільки вищеозначені Штати ніколи не вступали в стан війни й не здійснювали ворожих дій проти будь-якої ісламської держави, сторони договору заявляють, що ніякий привід, який випливає з релігійних переконань, не повинен порушувати гармонії у відносинах між нашими двома державами.

Уже перші слова цього уривку повинні викликати галас серед сучасного вашингтонського істеблішменту. Проте Ед Бакнер переконливо продемонстрував, що свого часу20 вони не викликали жодних заперечень ні в політиків, ні в громадян.

Часто звертають увагу на парадокс, що Сполучені Штати, створені на засадах секуляризму, в наш час перетворилися на найбільш релігійну країну християнського світу, тоді як Англія, в якій існує навіть державна церква на чолі з конституційним монархом, — одна з найменш релігійних. Мені постійно доводиться чути це питання, але я не знаю на нього відповіді. Можливо, Англія стомилася від релігії після моторошного періоду міжконфесійного насильства, під час якого протестанти й католики по черзі здобували перевагу й винищували одне