Читати книгу - "Зваблені ненавистю, Ерін Кас"

— А твій звичний стиль залякування? Сам не пробував слідувати правилам? Викрасти дівчину вночі з ліжка. Яке благородство! Зробити з неї полонянку. Та ти просто гроза на районі! — мене понесло по повній. Тіло трусить, сльози обпікають обличчя, а з грудей жадають вирватися мільйони прокльонів для цього мудака. — Замість жіночої сумочки твої друзяки могли захопити мої речі. Я в піжамі. Мені навіть волосся немає чим розчесати і ніяк змінити білизну. А ти, звісно, гарчи. Лякай. Погрожуй, — голос зривається. — Ненавиджу таких козлів, — ціджу крізь зуби.

Не встигаю навіть повітря вдихнути, як він опиняється поряд й різко обхоплює пальцями мою шию. Високий, кремезний, загрозливий до тремтіння в ногах.  

— Твоя ненависть межує з дурістю, — шипить розлючено. Очі темними зробилися. На мене таким страшним поглядом ще ніколи не дивилися. — За таку невиправдану сміливість, я з легкістю можу скрутити твою тонку шийку, — стискає. Не сильно, але страшно. 

— Тільки швидше, — мої губи тремтять. — Ну ж бо, — заплющую очі, приготувавшись до болю.

— Істеричка, — натомість відштовхує мене на ліжко й швидко виходить.