Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Утрачений рай, Джон Мільтон 📚 - Українською

Читати книгу - "Утрачений рай, Джон Мільтон"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Утрачений рай" автора Джон Мільтон. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 75
Перейти на сторінку:
не варто

В облогу брати височезні мури

Небесні, неприступні з глибини.

Є легший шлях, на Небесах віддавна

Був поголос: десь створюється світ

Новий. Благословенні пожильці

І владарі його на ім’я Люди

Подібні до богів, хоч менш могутні

І не такі довершені, як ми.

Але Всевишній їм благоволить

І в клятві, котра потрясла все Небо,

Перед лицем Архангелів нарік

Улюбленцями власними – Людей.

Отам-то виростатимуть для нас

Сподвижники! Ми тільки їх пізнаймо.

Що за істоти? В чому їхня сутність?

Які в них слабощі? Де їх могутність?

І то на них впливає більш – насильство

Чи вигострений розум? Небесам

Та їх самовдоволеному Богу

До світу новоствореного далі,

Ніж нам. Намісники Творцеві – Люди –

Беззахисні в тім Світі. Чи не вдасться

Його спустошити вогнем пекельним?

А ні – захопимо його собі

І викинем пестунчиків Творцевих,

Як викинуто нас. Або залишим:

Хай нашими прихильниками будуть.

Тоді Всевишній стане їх врагом

Та пошкодує, що таких створив,

І прокляне свій витвір. От коли

Настане час омріяної помсти!

Не просто помсти: бо Його звитяга

Обернеться поразкою в Його ж

Улюбленцях, – коли жбурне їх в Пекло

До нас у товариство, де вони

Прокльони кидатимуть в батька-матір

І скиглитимуть, – їхній рай пропав,

Ледь-ледь почавшись. А тепер порадьте:

За що нам радше братися – за це,

А чи плодить імперії ще й в Пеклі?»

Так нагадав розважний Вельзевул

Усім давнішню думку Сатани.

Бо ще кому, як не творцеві зла

Таке намислилось? – занапастити

У витоках весь рід людський, змішавши

3 Землею Пекло, Господу на зло?

Та ні! Все суще служить Божій славі.

Тоді зухвалий сатанинський намір

Велика Рада демонів схвалила

На радощах зловтішних одностайно.

І потім так провадив Вельзевул:

«Ви, найгідніші Обранці богів,

Достойно нашу Раду увінчали

Великою ухвалою, вона

3 безодні отверженности й недолі

Нас до предвічних світлих володінь

Наближуватиме й додасть снаги

Згуртованими силами, пліч-о-пліч,

Діждавшись слушної нагоди, знову

Взять Небеса або поблизу них

Простори лагідні. Там оживем:

Проміння Світанкове змиє тьму,

А ніжний подих леготу загоїть

Пекучі рани, що завдав огонь.

Але кого ми вирядим шукати

Той Світ Новостворенний? Здатен хто

Бездонну прірву Хаосу і тьму

Загусло-смоляну перебрести?

Чиї невтомні крила подолають

Безмежну порожнечу? Хто знайде

Щасливе пристановище людей?

У кого з нас є сила, хист, обачність,

Щоб попри безліч ангельських застав,

Де на сторожі пильні вартові,

Пробратися безпечно? Наша доля

Та найостанніша надія наша

Залежатимуть від його геройства.

Тож поміркуймо: хто на це піде?»

Сказавши, сів та довго й надаремно

Чекав: підтримають його чи ні?

І чи зголоситься хтось на виправу

Загрозливу? Всі вмовкли. У тривожній

Задумі кожен на обличчях друзів

Вичитував невпевненість і острах

Здивовано: бо як же так? – з найперших

Вождів небесного бунтарства жоден

Не зважився на небезпечні мандри

В незвідане… Нарешті Сатана,

Піднесений над іншими у славі,

Велично-царственний та незворушно

Упевнений в собі, промовив так:

«Недарма, о Владики осяйні

Та недоступні Спадкоємці Неба,

Мовчите, вагаючись. Тяжкий той шлях,

Що нас веде до світла. Тюрма – міцна,

Її вперезують дев’ятикратно

Мури чорного пекельного вогню

Всепоглинаючі; її ворота

Крицеві міцно замкнено. За ними

Розверзлася страхіттям загадковим

Пустеля ще не створеної Ночі

Й чига загрозами. Хто їх мине,

Опиниться в незнаному Творінні

Серед нових незнаних небезпек.

Та я б не був достойним, о Князі,

Довіри вашої, мого престолу,

Заслуженої влади і величчя,

Якби для всезагального добра

Не наражав себе на небезпеки.

Хіба владарство серед бунтарів

Не є загрозливим? Я не зрікаюсь

Владарства. Тож, піднявшись над загалом,

Я йду назустріч більшим Небезпекам,

Бо ними гідність міряють і честь

Керманичів народних. Залишайтесь,

Незламні Потрясателі Небес,

Тут, у домівці нашій тимчасовій.

Освоюйте її, шукайте втіху

В труді, в майстерності, в мистецтві, в чарах,

У Ворога недремного. А я

Занурюся у згубну тьму – шукати

Для всіх нас порятунку. Сам, один».

Промовивши се, він підвівся владно,

Аби ніхто з соратників не зваживсь

Стать з ним урівень чи пропонувати,

Бо кожен знав, що їхньої підтримки

Й допомоги вождь не прийме – здобувши

Дешевну славу, нібито безстрашний

Суперник Сатани: не менш боялись

Голосу вождя, аніж виправи.

Всі, як один, устали шанобливо

В пориві вдячности. Громоподібний

Гул Пандемоніум увесь потряс,

Коли, вклонившись перед Сатаною,

Його, мов Усевишнього, вславляли

Й підносили за те, що задля всіх

Безпеки зрікся власної. І в Пеклі

Не всі чесноти втрачено! А ви,

Людці, із вашим показним геройством,

Раби корисливости й марнославства,

Не хвастайте! – бо й прокляті навік

Шляхетніші від вас. Пекельну Раду

Завершувала в славі Сатани

Яси громохкої непевна радість;

Таке буває в горах надвечір’я:

З насупленого неба сніг чи дощ

Окутує в похмуру пелену

Погрузлі в тьму плаї і полонини —

А потім сонячне скісне проміння

Ласкаво зблисне – й оживає все:

Зелений шум, спів птаства, крик отар,

Дзвінків і рогів радісний перегук…

Так демон з демоном порозумілись.

А люди – о ганьба! – гризуться й досі,

В ненависті затвердлі та роздорах.

Хоча дано їм розум і надію

На ласку Божу й заповітний мир, —

Невпинно війнами пустошать Землю,

Аби навзаєм нищитись. Так, наче

Нема у них пекельних ворогів,

Що день і ніч готують всім погибель.

У радісній пишноті завершилась

Нарада демонська. Помпезний почет

Врочисто оточив вождя. Над ним

Гігантським ореолом тріпотіли

Вогненноликі Серафими в блиску

Одінь та зброї, бо владика Пекла,

1 ... 9 10 11 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Утрачений рай, Джон Мільтон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Утрачений рай, Джон Мільтон"