Читати книгу - "Сон. Наука сну, або Пробудження після неспокійної ночі"

Кобилиця ночі

У багатьох мовах кошмарні сни асоціюються з лихими істотами. Це продемонстрував Хорхе Луїс Борхес в одній із семи лекцій, які він прочитав 1977 року в театрі «Колізей» і які згодом були опубліковані під промовистою назвою «Сім вечорів». У цих текстах він згадує інкубів, римських демонів, які тиснуть на груди сплячим людям, навіваючи їм бентежні сни, та їхніх грецьких братів у перших, ефіальтів, що діють у той же спосіб.

Дійшовши до своєї улюбленої англійської мови, Борхес начебто погоджується з етимологами, які виводять слово «nightmare»[39] від латинського словосполучення «niht maere», що означає «демон ночі». Однак водночас він згадує дослівний переклад терміна — «кобилиця сну» — й нагадує про літературні образи в Шекспіра та Віктора Гюго, який в одній зі своїх поезій повертається до цього значення й уживає вираз «le cheval noir de la nuit» («чорний кінь ночі»). І справді, на картині «Кошмар» швейцарського художника Йоганна Генріха Фюсслі[40] зображена спляча жінка, на грудях якої вмостився демон, а з-за завіси до кімнати зазирає кобилиця[41]. Наприкінці лекції Борхес кидає нам виклик: «А раптом кошмарні сни — це шпарини до пекла? А раптом у кошмарних снах ми буквально перебуваємо в пеклі?» Ну, як тут спокійно спати! Чи ні?

На щастя, вчені не схильні так усе драматизувати і вживають визначення подібне до того, яке міг би запропонувати кожен з нас: «Поганий сон, що викликає такі сильні почуття, як страх, жах, туга або печаль». Він може мати й інші емоційні складові, приміром гнів. Так це принаймні тлумачить PubMed Health — база даних медичних та біологічних публікацій Національного центру біотехнологічної інформації США[42].

Як і більшість снів, кошмари виникають у REM-фазі. Зазвичай вони починають з’являтися в дитинстві (нехай підведе руку той, хто малим не бачив кошмарних снів!) і на цьому етапі є нормальним явищем. Крім того, жінки потерпають через них більше, ніж чоловіки. Часто вони з’являються після якоїсь прикрої події (приміром, переходу до іншої школи чи переїзду до нового помешкання, хвороби або будь-якої ситуації, що хоч і здається буденною, проте спричиняє значний стрес).

У дорослому віці кошмарні сни є формою боротьби з таким стресом і повсякденними страхами. Але стережіться! Існують ще й інші обставини, через які ночами нас можуть навідувати демони. Приміром, якщо ми йдемо на якусь вечірку й уживаємо багато алкоголю або якийсь наркотик. У ці хвилини нам, може, й весело і ми почуваємося душею компанії, однак, коли надійде час сну, наш мозок може зіграти з нами кепський жарт і запроторити в найстрашніші ситуації. Смачна й тривна вечеря також може спричинити моторошні сни, так само як і хвороба, що супроводжується високою температурою. І цілком імовірно, що кошмари виникатимуть частіше, якщо нам дошкуляють розлади сну, туга, тривога або депресія.

Їхні далекі родичі — нічні кошмари, в яких також домінує страх. Найбільше потерпають через них діти від 3 до 7 років, які в першу третину ночі прокидаються в поту, важко дихаючи. Проте ці страхи, на відміну від кошмарних снів, з’являються у не-REM-фазі й не запам’ятовуються в усіх подробицях.

Кандидатами є...

Як завжди, іронічний Оскар Вайлд закидав оптимістам: «Вони обіцяли нам, що сни можуть ставати дійсністю. Але вони забули додати, що кошмарні сни — це також сни». Щоб пояснити, чому виникають ці специфічні сновидіння, дослідники запропонували різні моделі.

Як ми вже зазначили в попередньому розділі, психоаналітична модель розглядає сни як вираження притлумлених бажань, що прибирають іншої подоби. Кошмари — це сни тривоги, які з’являються, коли животрепетний притлумлений зміст прокладає путь до свідомості. Іншими словами, виражається вві сні в (надто) прямій формі, а оскільки ці óбрази нам добре знайомі, вони викликають у нас таку тривогу, що ми прокидаємося.

Інше пояснення стверджує, що пацієнти, котрим сняться кошмарні сни, відчувають моменти тривоги, яка перевтілюється й виражається у цих вельми специфічних сновидіннях. Отже, кошмарні сни є свідченнями найсильніших емоцій, що нас непокоять; особливо це стосується людей, які пережили серйозну травму, байдуже — нещодавно чи давно.

Згідно з моделлю симуляції загроз, кошмарні сни — це віртуальні вияви того, як би ми діяли, якби опинилися в реальній небезпеці. Ці лихі сни допомагають нам активно засвоювати такі відповіді, а отже, дозволяють удосконалити наші навички, щоб уникати довколишніх загроз. Під цим кутом зору кошмарні сни розглядаються як адаптаційна перевага, що готує нас до небезпек цього світу, і тому ми їх бачимо. Чимало досліджень вказують, що дітям, які постійно стикаються з ризиками і насильством, сниться більше загроз, ніж дітям, котрі зростають у комфортній та безпечній атмосфері.

Вчені, як завжди, пропонують широкий спектр опцій, але зрештою наше запитання, ймовірно, залишалося б у силі: чому нам сняться кошмарні сни? Однак, на щастя, в цьому випадку виробили модель, яка поєднує різні точки зору й пропонує нам лише одну відповідь.

Перемогу здобуває...

Учені, які запропонували об’єднуючу модель, стверджують, що ми набуваємо пам’ять страху — швидку та адаптаційну, — яка дозволяє у майбутньому уникати помилок, здатних наразити нас на небезпеку. Це виробляється завдяки спонуці, що асоціюється з відповіддю на страх. Приміром, щоразу, побачивши шприц, ми знаємо, що, коли нам зроблять укол, буде боляче. Ми ніякі не ясновидці, а просто пам’ятаємо, що, коли побачили шприц уперше, нас укололи і нам було боляче. А оскільки той, хто обпарився молоком, плаче, побачивши корову, не дивно, що, стикаю­чись знову з цією спонукою, діти кричать і хвицаються ногами ще до того, як шприц піднесуть до них.

У кошмарних снах активується саме ця пам’ять страху, нерозривно пов’язана зі стресом або негативними подіями емоційного плану, такими як втрата роботи чи бійка з кимось. Як і чимало інших навичок, цю пам’ять легко набути, але позбутися її вельми складно, бо вона вимагає, щоб ми асоціювали певну специфічну спонуку з новою відповіддю. Щоб усунути таке специфічне сполучення пам’яті зі страхом, потрібна участь складної мережі нейронів, розташованих у різних зонах мозку (в тому числі в лімбічних, паралімбічних і префронтальній). Ці структури регулюють емоції, коли ми не спимо, але так само й коли спимо, і містять образ емоційної спонуки та асоційовану з нею відповідь на страх.

Хоч би як багато моделей намагалися їх пояснити, кошмарні сни існують (чи існували) споконвіків. Вони дошкуляють навіть мишеняті Міккі. У короткометражних стрічках «Нічний кошмар Міккі» та «Безумний лікар», створених у 1932-му й 1933 році відповідно, знамените мишеня переслідують ці похмурі видіння. У першому фільмі