Читати книгу - "Гра престолів"

Старша жінка вимила її довгі попелясті коси й ніжно вичесала їх, і все це мовчки. А дівчина, тручи їй ноги та спину, тріщала, яка Дані щасливиця.

— Дрого такий багатий, що в нього навіть раби ходять у золотих нашийниках. У його халасарі сто тисяч воїнів, а в його домівці у Ваїс-Дотраку двісті кімнат і двері зі щирого срібла. І далі в такому ж дусі: про те, який вродливий хал, який високий і ярий, безстрашний у бою, найкращий вершник усіх часів, найвлучніший лучник. Данерис мовчала. Вона завжди гадала, що вона, коли прийде пора, одружиться з Вісерисом. Століттями в домі Таргарієнів брати одружувалися з сестрами — ще відтоді як Ейгон Завойовник узяв собі сестру за наречену. Тисячу разів Вісерис казав: чистота крові понад усе, а у них була королівська кров, золота кров давньої Валірії, кров од крові дракона. Дракони не паруються з усілякою звіриною, і Таргарієни не змішуватимуть кров з нижчими. Аж раптом Вісерис замислив продати сестру чужинцю, варвару.

Коли вона вимилася, рабині допомогли їй вилізти з води й насухо витерли рушниками. Дівчина чесала їй коси, поки ті не заблищали, як розплавлене срібло, в той час як старша жінка напахтила її пряноцвітом з дотрацьких долин — трошки на зап’ястях, за вухами, на пипках грудей, і навіть — холодною рукою — у неї між ногами. Вбрали її в серпанок, який прислав магістр Іліріо, згори накинули легку сукню — темно-сливовий шовк, щоб відтінити її фіалкові очі. Дівчина взула її в позолочені сандалії, в той час як старша жінка закріпила в неї в косах тіару, а на зап’ястя натягнула золоті браслети з аметистами. Останнім було намисто — важкий золотий торквес із викарбуваними на ньому валірійськими символами.

— От зараз ви — справжня королівна,— затамувавши подих, зронила дівчина, закінчивши. Дані глянула на своє віддзеркалення у сріблястому люстрі, про яке не забув Іліріо. «Королівна»,— подумала вона і згадала слова дівчини про те, що хал Дрого такий заможний, аж раби в нього ходять у золотих нашийниках. Зненацька її прошив холод, і голі руки взялися сиротами.

Брат чекав на неї у прохолоді передпокою, сидячи на краю басейну, спустивши одну руку у воду. Коли сестра увійшла, він підвівся й прискіпливо її оглянув.

— Стань отут,— звелів він.— Розвернися. Так. Добре. Вигляд маєш...

— Королівський,— мовив магістр Іліріо, виходячи з арки. Як на такого дебелого чоловіка, рухався він з подиву гідною делікатністю. Попід просторими вогняними шовками в нього при ходьбі перекочувалися складки жиру. На всіх пальцях блищали коштовні камінці, а слуга так налоїв йому роздвоєну рудувату борідку, що та засяяла золотом.— Хай благословить вас Цар світла цього щасливого дня, королівно Данерис,— мовив магістр, беручи Дані за руку. Він уклонився, й серед блиску золотої борідки майнули криві жовті зуби.— Вона прегарна, як мрія, ваша світлосте,— обернувся він до її брата.— Дрого буде в захваті.

— Надто вже худа,— сказав Вісерис. Волосся його, таке саме сріблясто-попелясте, як і в сестри, було гладко зачесане назад і заколоте шпилькою з драконової кістки. Суворий вираз підкреслював тверді риси скуластого обличчя. Поклавши долоню на руків’я меча, позиченого магістром Іліріо, він запитав: — Ви впевнені, що халу Дрого подобаються такі юні дівчатка?

— У неї вже пішла кров. До хала вона вже доросла,— уже не вперше пояснив Іліріо.— Погляньте на неї! Ці сріблясто-золоті коси, ці фіалкові очі... Понад усякий сумнів, у ній вирує кров давньої Валірії. Вона знатного походження, дочка давнього королівського роду, сестра майбутнього короля, тож, безперечно, не може не вразити Дрого.

Коли він відпустив її руку, Данерис відчула, що тремтить.

— Сподіваюся,— з сумнівом зронив брат.— У дикунів дивні смаки. Хлопці, коні, вівці...

— Тільки при халові Дрого цього не кажіть,— мовив Іліріо.

— Ви мене за дурня маєте? — у фіалкових очах брата спалахнув гнів.

— Я маю вас за короля,— злегка схилив голову магістр,— а королям не властива обережність простолюду. Перепрошую, якщо образив вас.

Відвернувшись, він плеснув у долоні, кличучи носіїв.

Коли всі троє вирушили в дорогу на тонко різьбленому паланкіні, на вулицях Пентоса було чорним-чорно. Попереду, освітлюючи дорогу, йшли двоє служок, тримаючи пишно прикрашені олійні ліхтарі, засклені блакитними шибками, а дюжина дужих носіїв несла паланкін, поставивши жердини собі на плечі. Всередині за запонами було тепло й тісно. Крізь міцні парфуми Дані чула неприємний запах блідої шкіри Іліріо.

Але брат, який розвалився на подушках поряд із нею, нічого не помічав. Подумки він був за вузьким морем.

— Весь його халасар нам не знадобиться,— заговорив Вісерис. Пальці його гралися руків’ям позиченого меча, хоча Дані знала, що братові ще не траплялося по-справжньому застосувати меч.— Тисяч десятьох буде достатньо: з десятьма тисячами дотрацьких крикунів я змету Сім Королівств. Держава стане під знамена свого справжнього короля. Тайрели, Редвини, Грейджої — всі вони радіють Узурпаторові не більше за мене. Дорнян палить бажання помститися за Елію і її дітей. Та й простолюд буде за нас. Вони плачуть за своїм королем,— схвильовано глянув Вісерис на Іліріо.— Правда ж?

— Це ваш народ, і він вас любить,— дружелюбно мовив магістр Іліріо.— По всій державі, в усіх тверджах чоловіки потихеньку піднімають тости за ваше здоров’я, а жінки гаптують прапори з драконом і ховають їх в очікуванні того дня, коли ви, перетнувши море, повернетеся додому... Принаймні так кажуть мені вивідачі,— здвигнув він плечима.

У Дані не було вивідачів, не було змоги дізнатися, хто що робить чи думає за вузьким морем, але вона не повірила солодким словам магістра Іліріо, так само як не вірила магістрові в усьому. Однак брат радо кивав.

— Я власноруч уб’ю Узурпатора,— пообіцяв він, хоча в житті ще нікого не вбив,— як він убив мого брата Рейгара. І Ланістера, Царевбивцю, уб’ю також — за те, як він учинив з моїм батьком.

— Було б дуже добре,— зронив магістр Іліріо. Дані бачила, що на його пухких вустах блукає ледве помітна посмішка, якої не зауважив брат. Кивнувши, Вісерис відсунув запону й визирнув у ніч, і Дані зрозуміла: він знову і знову переживає Битву на Тризубі.

Хороми хала Дрого, оточені дев’ятьма вежами, розташувалися понад водами затоки; муровані стіни всі поросли плющем. Як сказав Іліріо, хороми ці