Читати книгу - "Сюжети минулого, Страшні оповідання на ніч"

Так закінчилася наша доволі коротка розмова після такої тривалої розлуки, і як покажуть подальші трагічні події – ця розмова стала останньою в нашому житті. Леон був повністю поглинений роботою, що за весь період будівництва ми так жодного разу і не побачилися знову. Щоразу, коли я проходив неподалік, я лише спостерігав, як театр стрімко набуває своєї форми, обростаючи надзвичайно чудовими рисами ренесансу і бароко з високими античними колонами, барельєфами і скульптурами. Він заворожував своєю незвичайністю і величністю; часом мене довго не відпускало явне відчуття присутності в ньому чогось потойбічного.

До слова, театр зводився з такою ж феноменальною швидкістю, з якою містом поширювалася про нього звістка. Припущення про загадковий театр висвітлювали у своїх гучних заголовках усі місцеві газети, при тому, що Леон жодного разу не впускав всередину представників преси, і не спілкувався з ними.

Приблизно за місяць до передбачуваного відкриття "Акт гранде" раптово перестає існувати театр "Мельпомена", проте незабаром стає зрозуміло, що весь склад, окрім тих, хто наразі виступає в "Калейдоскопі" (включно зі мною), відтепер благополучно возз'єдналися з Леоном, як і в старі часи. Причина, через яку мій друг не зробив пропозицію мені та іншим зацікавленим у переході акторам, криється в хитро складеному контракті, який всі ми вимушено підписали після скандального відходу Леона з "Калейдоскопа". Верткий і далекоглядний Наум, бачивши в "Акт гранде" серйозного конкурента, у перший же день у своєму кабінеті великими літерами навів витяг із контракту, де йшлося про заборону виступати деінде ще, поки діє контракт, і про неможливість його передчасного розірвання з боку акторів.

Я кілька разів бачився з нашими спільними друзями з "Мельпомени", і всі як один наголошували на унікальності залу для глядачів, чим ще більше підігрівали мій інтерес. Річ у тім, що Леон використовував в оздобленні його стін, стелі та балконних балюстрад спеціально спроектовані та сконструйовані звукові панелі з комірками різного діаметру для формування досконалого звуку. Будь-яка репліка актора буде однаково виразно чутна як у партері, так і на балконі другого ярусу. І це воістину феноменально!

За два дні до довгоочікуваного відкриття театру "Акт гранде" з раннього ранку містом поширюється трагічна звістка – театр охоплений страшною пожежею. Практично всі жителі в окрузі зібралися біля театру і приголомшливо спостерігали за тим, що відбувається. Зі слів очевидців язики полум'я торкалися небес, колони диму, подібно до чорних шпилів, височіли над всепоглинаючим пеклом. Дивно, проте пожежники, які вчасно приспіли, довгий час ніяк не могли впоратися з руйнівною стихією. Жахливому полум'ю, що охопило театр, здавалося, були байдужими будь-які їхні старання і дії – вогонь тільки загрозливо потріскував у відповідь. Лише коли від величної споруди залишилися самі лише обвуглені рештки, полум'я зникло саме по собі. Але найстрашніше в цій жахливій події ще чекало на мене попереду.

Серед тліючих уламків на місці, яке ще донедавна могло називатися глядацьким залом, рятувальникам вдалося виявити два трупи, одного з яких згодом вдалося ідентифікувати – з превеликим сумом я дізнався, що ним виявився мій друг Леон. У гонитві за власною мрією мого друга спіткала та сама нещаслива доля, яка свого часу спіткала і його батьків. Інший труп належав невідомому літньому чоловікові, проте він обгорів настільки, що його впізнання визнали абсолютно неможливим. Ким би могла виявитися ця загадкова постать, однозначної відповіді ні в кого не було, адже, як з'ясувалося, всі члени колективу театру, що сформувався, виявилися живими, і перебували в момент трагедії вдома, а тому особистість покійного назавжди залишилася для всіх нерозгаданою таємницею.

Така гучна подія сколихнула наше місто. Тривожні розмови про неї не вщухали ще довгий час, проте знайшлася в суспільстві людина, яка не поділяла загальної скорботи – і це був Наум. Наростаючий раніше стрес і роздратованість, спричинені раптовою появою Леона на його шляху, в одну мить змінилися такою окриленою радістю, якої він не відчував, напевно, з часів присвоєння йому звання видатного драматурга. Я був переконаний, що саме шанування суспільством його як людини мистецтва і мецената театральної діяльності стримувало його від відвертої неприхованої відради.

Мене обурював його відвертий прояв неповаги до мого покійного друга – обдарованої людини, не без старань якої абсолютно безталанний Наум і зумів досягти свого нинішнього становища в театральному суспільстві. Корисливий мотив Наума за підсумком коштував Леону життя, адже зародження їхнього конфлікту можна було б уникнути абсолютно дріб'язковим рішенням не приховувати від глядачів авторства вистави.

Ця думка раптово відкрила мені інше бачення трагедії, що сталася, від усвідомлення жаху якої я здригнувся – що, як пожежа виникла не внаслідок нещасного випадку, як його висвітлили в газетах, а внаслідок навмисного підпалу? Чи можливо, що той, хто стоїть за підпалом, так непомірно боявся відкриття нового театру в місті, що поквапився його позбутися, найімовірніше, чужими руками, щоб не паскудити власну репутацію, а завдяки наявним зв'язкам у газеті видав усе за нещасний випадок? Таке припущення пояснювало багато чого, і відкривало Наума в ще мерзеннішому світлі.

В особистій з ним бесіді я заявив про відмову від усіх подальших своїх виступів на сцені, до чого Наум вочевидь був готовий, адже негайно розкрив потрібну сторінку з пунктами угоди в підписаному мною контракті. До того ж не полінувався зачитати деякі з них вголос, які безпосередньо стосувалися навмисного зриву вистави, тривалого простою без виступів або невиходу на сцену без погодженої заздалегідь заміни.