Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Метаморфози 📚 - Українською

Читати книгу - "Метаморфози"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Метаморфози" автора Публій Овідій Назон. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 138
Перейти на сторінку:
із небесного кореня визрів,—

761 Дай тому доказ якийсь, порідни мене з батьківським небом!»

762 Мовивши, ніжно їй шию обняв і життям заклинає —

763 Власним своїм і Мероповим, шлюбною радістю сестер,—

764 Молить, щоб ясно засвідчила те, хто отець його справжній.

765 Годі судити нам, що розтривожило душу Клімени,—

766 Сина благання палкі, чи той наклеп, — та, знявши до неба

767 Руки обидві, звертаючи зір до блискучого сонця:

768 «Сяйвом світила цього, промінням славного, сину,

769 Я присягаюся, — каже, — тобі — воно ж бачить нас, чує —

770 Ось він, твій батько, поглянь! Це ж бо той, хто піклується світом,—

771 Сонячний Феб, і якщо це не так — хай сьогодні ж од мене

772 Гнівно відвернеться він, хай востаннє зрять мої очі!

773 Втім, до хоромів отецьких дійти вже не так тобі важко:

774 Йтимеш на схід — наші землі стикаються там з його домом.

775 Тож, як охота, — рушай і про все в нього сам порозпитуй».

776 Тут же схопивсь Фаетон, коли з уст материнських напутнє

777 Слово почув, і душею вже там він, у чистім ефірі.

778 Вже й ефіопів своїх він минув, і навиклих до спеки

779 Індів, а далі — вже й батьковий схід озирає сміливець.

Книга друга

1 Сонця палац осяйний, на колони високі опертий,

2 Золотом щирим яснів і мінивсь полум'яним піропом.

3 Верх його так і сліпив білиною слонової кості;

4 Двері двійчасті важкі променилися сріблом яскраво.

5 Все ж і те срібло затьмарював хист: на дверях Мульцібер

6 Вирізьбив моря гладінь, що довкіл оперізує землі,

7 Світ круговий, а над ним — неозорого неба склепіння.

8 В хвилі пливкій — лазурові боги: там Трітон голосистий.

9 Там і постійно мінливий Протей, Егеон там, сторукий

10 Велет, що стискує спини китів непомірно широкі.

11 Далі — Доріда в гурті своїх дочок: ті в морі гуляють,

12 Ці — на пісок прилягли й зеленаве сушать волосся,

13 Декого — риби везуть; обличчя ж у них, хоч і різні,

14 Все-таки чимось близькі, як у дочок звичайно буває.

15 На суходолі ж — і люди, й міста, і ліси, а в них — звірі,

16 Й ріки ще, й німфи стрункі та сільські божества розмаїті.

17 Зверху ж митець зобразив широчінь яснозорого неба.

18 В ньому — сузір'я: праворуч їх шість і стільки ж — ліворуч.

19 Щойно по стежці крутій він піднявсь туди, парость Клімени,

20 Щойно ввійшов у палац (та чи батьківський — сумнів ще має),

21 Вже до отця він спішить, та в лице йому глянути зблизька

22 Все ж не посмів, оддалік зупинившись: інакше від сяйва,

23 Певно б, одразу осліп. На престолі в мигтінні смарагдів

24 Феб яснозорий сидів, багряницею плечі окривши.

25 Дні, Місяці, і Роки, і Століття обабіч престолу,

26 Й рівно віддалені поміж собою Години стояли.

27 Там — і Весна молода у вінку з різнобарвного квіту,

28 Літо — за нею, без одягу, горде вагомим колоссям,

29 Далі — забризкана гроном розчавленим Осінь рудава,

30 Врешті — Зима крижана, розкуйовджена, сивоволоса.

31 Феб же з престолу свого, всевидющим помітивши оком

32 Хлопця, що наче завмер, оглядаючи речі незвичні,—

33 «Що привело тебе, — каже, — сюди, до моєї палати,

34 Люба дитино моя, — ти ж бо син таки мій, Фаетоне?»

35 Той йому в відповідь: «Світоче спільний великого світу,

36 Батьку мій, Фебе, — якщо дозволяєш себе йменувати

37 Батьком моїм і якщо не вдалась до обману Клімена,—

38 Знак якийсь, отче, подай, щоб ніхто вже мене не вагався

39 Віттю твоєю назвать, хай не їсть мого серця підозра!»

40 Мовив, а батько з ясного чола відкладає проміння,

41 Свій злотосяйний вінок, і велить підійти Фаетону.

42 Сина обнявши, сказав: «Не такий ти, щоб я завагався

43 Визнати батьком себе, не збрехала про рід твій Клімена.

44 Та, щоб і ти не вагавсь, — я твоє найпалкіше бажання

45 Сповнити нині ж готов; і як бог присягаюсь рікою,

46 Що в підземеллі пливе, недосяжна для нашого зору!»

47 Щойно промовив, а той колісниці вже просить у батька,

48 Щоб хоча протягом дня крилоногими правити кіньми.

49 Феб обіцянку прокляв, головою похитує скрушно.

50 «Сину мій, — каже, — слова мої після такого прохання —

51 Це нерозважність сама. О, якби-то присягу зламати

52 Можна було! Я тобі лише в тім, лише в тім би відмовив!

53 Тільки відраджувать можу тепер: не тобі, Фаетоне,

54 Брати повіддя до рук — понад сили твої, ще не зрілі,

55 Був би обов'язок цей, бо ж і вік твій ще майже дитинний.

56 Вмій, коли смертний, триматись землі. У своїх пориваннях

57 Ти несвідомо того забажав, що й богам неприступне,

58 Хоч і безсмертні вони. Похвалятися будь-кому можна,

59 Та, окрім мене, ніхто на вогненній моїй колісниці

60 Встояти, сину, б не зміг. Сам Олімпу широкого владар,

61 Хоч блискавиці страшні громовою правицею мече,

62 Коней не втримає тих. А з Юпітером хто б міг рівнятись?

63 Спершу — дорога стрімка. Навіть зранку незморені коні

1 ... 9 10 11 ... 138
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Метаморфози», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Метаморфози"