Читати книгу - "Азад Мунаді, Андрій Касьянюк"

Морозець, разом із Дмитром Левцем, стояла у командному центрі бункера. Це приміщення мало стелю на висоті п’яти метрів та було просторим у боки. У ньому сиділо чи ходило декілька десятків людей. Ці люди, жінки та чоловіки, були обтягнути однотонними комбінезонами без зайвих бортів чи кишень. Здебільшого вони пильно дивилися в екрани комп’ютерів чи на проєкції голографів, жваво виконуючи свою частину загальної справи.

Справи першого контакту.

Чотири години тому, поруч із Землею, проявив себе невеличкий космічний апарат, що будовою геть не походив на земні аналоги. Цей космічний апарат мав форму піраміди, а розмірами був з велику діжку, як у фільмах про піратів; так же по-піратськи прибулець і вчинив – він підлетів до найближчого супутника, та пристикувався до нього боком, після чого той перестав виходити на зв’язок.

Тоді як земляни зв’язку хотіли. Тож на зустріч було направлено власні космічні апарати швидкого реагування. Причому, космічні апарати спочатку направляли усі країни, у кого вони були хоч трохи ладні до бойових дій, і відправляли без координації з союзниками. Але згодом, коли аналітики видали прогноз про набагато більш розвинутий рівень технологій прибульця, то почалася та сама координація. І зараз, десь за годину до зустрічі з прибульцем, земляни були об’єднані у дві коаліції – умовно натовську, і умовно китайську.

Незабаром відбудеться перший контакт. Котрий, враховуючи недобрі дії прибульця, може виявитися бойовим. Тож, через годину станеться подія, що може стати передвісником першої міжсвітової війни; а за пів години до цього відбудеться подія, що стане кінцем просто війни… або початком нового її вітка.

– Вам вартує сісти з росіянами за стіл перемовин! – казала жінка років сорока п’яти, у синюватій формі; Морозець та Левець стояли перед великим екраном, спілкуючись по відеозв’язку з головою Військового комітету НАТО. – Ми, люди, не маємо права гризтися один з одним на порозі міжсвітового контакту!

На ці наче й слушні слова Морозець легенько опустила голову, бо…

«Тепер, через цю космічну подію, у всіх знову будуть важливіші справи… важливіші за наші життя… тож…»

Українка підняла голову, та її очі блимнули рішучістю.

– Ми не збираємося відмовлятися від запланованого удару через прибульця, – непохитно сказала пані президентка України.

– Увага! – пролунало по натовському каналу зв’язку, перериваючи перемовини. – Захоплений супутник почав подавати сигнали – він хоче вийти на зв’язок. Але нагадую, що повідомлення можуть містити шкідливі програми, тож не приймайте їх самостійно. Для цього ми використаємо посередника, а він вже безпечно направить дані у загальний канал.

Голова Військового комітету важко видихнула від складності ситуації. Стримано сказала:

– Наші дипломати ведуть перемовини з Китаєм і Росією, щоб остання припинила бойові дії, та задекларувала виведення військ з ваших територій упродовж тижня-двох. Цього достатньо, щоб ви зачекали зі своїм антигуманним ударом?

Ганна зморщилася на подібне формулювання, проте кивнула:

– Звичайно. Ми хочемо припинення бойових дій за умови скорого виведення військ з наших територій. Але ми не будемо відкладати удар через космічний контакт, тож у вас є… – Морозець подивилася на годинники, – двадцять шість хвилин.

Високопосадовиця знов спохмурніла.

– Ми поважаємо ваше право на самооборону… на виживання, трясця! Але і ви припускаєтеся помилки, перетинаючи межу людяності… – жінка безсило рикнула. – Зачекайте, хоча б, повідомлення – можливо воно все змінить.

Українка зітхнула… а потім кивнула:

– Зачекаємо в розумних межах.

– На все добре.

– На все добре.

Зображення високопосадовиці з НАТО зникло. На його місці закрутився значок очікування – посередник обробляв інформацію.

Ганна ж, котру тепер бачили тільки свої, обперлася о приладову панель перед собою, та легенько затремтіла: і від складних перемовин, і від того, що вона скоро зробить… бо не можна зволікати – досить смертей.

Смертей, на котрих іншим наче і не байдуже, але…

Не можна зволікати.

Левець же хотів сказати заспокійливі слова… але також хотів сказати, що президентці квантовий удар треба… треба хоча би відкласти, поки дипломатія не зазнає остаточної поразки… тож загалом чоловік просто мовчав.

А заговорила жінка. Та, що з’явилася на екрані, і з перших же секунд заволоділа усією увагою:

– Вітаю, – манірно сказала людиноподібна істота років сорока, що була одягнута у білий футуристичний костюм. – Мене звуть Лала Гадар, я космічна дослідниця родом з планети Червінськ. Якщо що, ви бачите запис, котрий приніс один з моїх кораблів-посланців – навіть не знаю, скільки він до вас летів. Хочу зазначити, що завданням мого посланця було знайти спосіб зв’язку із вами, дослідити ваші мови, перекласти цей запис, та транслювати його. Якщо при цьому він зробив щось незаконне, то перепрошую.

Червоношкіра інопланетянка підтиснула губи та кивнула, із натяком на вибачення. Після чого продовжила; причому, втративши левову частку своєї манірності:

– Знаєте… як червінка, що колись вважала, що мала зустріч із Богом, я хочу сказати, що вищих сил у світі не існує. Але існують виші цивілізації. І я дослідила проєкт однієї такої… вимерлої, цивілізації. І хочу поділитися вами із ним… із проєктом, що має назву «Бог».