Книги Українською Мовою » 💙 Історичний роман » Минуле поколінь, Павлюк Олександр 📚 - Українською

Читати книгу - "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Минуле поколінь" автора Павлюк Олександр. Жанр книги: 💙 Історичний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 67
Перейти на сторінку:

Компанія вибухнула сміхом. Богдан та Іван злізли з коней і взяли «вояк» за коміри, скинули пояси, спустили штани, і швирнули прямо на дорогу. Перехожі, які дивилися на дійство, як на виставу, теж почали гучно сміятися, а чоловік якого вони щойно побили, почав кидатися в них конячим навозом зі словами: «А отак вам, курва мать!»

Москалі повзаючи навкарачки, почали підніматися, а потім поволокли в натовп солдата, якого Георгій вміло поранив в спину.

- Добре ти їм надавав!, - Радісно вигукнув Євтим.

- А щоб знали, сволочі, - Відповів Драга, - Діду, з тобою все добре?

- Краще не буває, синку. Я такої забави давно не мав, - Сказав дядько, який назвався Орестом.

- Йдемо поставимо вам кружку чогось доброго, - Запропонував Андій.

- Дякую за пропозицію, але мушу відмовитися, бо оті паскуди схопили мене якраз коли спішив. Син додому вернувся, хочу побачити чи живий і здоровий.

- Панська воля! Щасти вам!, - Гонорово відповів Дмитро, а за мить додав, - Тільки, цей, діду, руки вмийте.

Богдан став перед дверима корчми і промовив.

- Йдемо відмітимо приїзд і добру бійку, запрошую!

В середині приміщення люди дивилися з цікавістю і захопленням, адже все чули і навіть бачили через невеличкі віконця. Пахло жареним м’ясом, часником і смальцем. Євтим погладжуючи черево, роздивлявся куди би всі могли присісти.

- Не хвилюйтесь, друже, зараз Оленка нам зробить місце, треб лиш її знайти, - Сказав Богдан, - Оленко!, - Гучно промовив приставляючи лодоні до лиця.

З невеличкої кімнатки появилася дівчина із світлим довгим волоссям, заплетеним в таку ж довгу косу.

- Богдане! Ну нарешті.

- Сестричко!

Двоє обійнялися, Богдан Вихрист представив свою компанію, Євтим зробив пару компліментів дівчині, від яких та аж почервоніла. Оленка поспіхом вказала на великий стіл за основною дерев’яною колоною і почала вигукувати ім’я свого помічника, малого хлопця на ім’я Данилко.

- Даниле! Неси тарілки і кухлі! Діставай бочки з медовухою!

Братство почало сідати за стіл. Дмитро на видному місці по середині, Андрій, Тарас та Богдан по правий бік, Георгій з Іваном по лівий і біля них вмістився Євтим. По центру з протилежного боку посадили Якима.

Оленка приносила тарілки з кухлями, Дмитро вирішив допомогти хлопцю з бочками. Згодом принесли запечену свинячу ногу, нарізаний свіжий хліб, викладену на зелені рибу і якусь птицю.

- А давно в тебе той хлопець крутиться?, - Запитав Богдан в сестри, поки решта почали набирати їжу і наливати медовуху в кухлі.

- Та десь місяць, спинився якось чоловік з Данилком, сказав, що сирота і запитав чи не маю роботи. А мені лишні руки не завадять, людей повно, бігати багато, от і працює тут.

- І живе, - Додала за мить.

Козаки вміло розібралися з рибою і птахою на дерев’яній дощечці, почали набирати по другому кухлю. Данилко підносив ще нарізаного хліба і вудженого м’яса. Мав густе чорне волосся і невеличку родинку на лівій щоці біля губи. Проте коли він ставив дощичку біля Якима, той помітив, що це рана, яку легко сплутати через освітлення в приміщенні. Хлопцю на мить згадалися жахи побачені дороогою і апетит зник.

- Дозвольте, панове, запитати, - Сказав Яким.

- Говори хлопче, - Відповів Андрій, доїдаючи хвіст риби.

- Дорогою ми бачили мертвих селян.

- Якиме, не час, - Перебив Євтим.

Хлопець опустив погляд.

- Нехай продовжує, не страшно.

Братіє помітно відволіклися від трапези і нашорошили вуха, очікуючи Якимове запитання, чи що б воно не було.

- Ще рік тому здавалося, що вони заспокоїлися, зараз дивлячись на згарища, повішаних селян, згадуються часи, коли я був зовсім малим, - Продовжив Яким.

Дмитро відсунув тарілку і з цікавістю дивився на хлопця, зрідка переглядаючись поглядами з побратимами.

- Скілько тобі, друже?, - Спитав Чорновода.

- Двадцять один.

- На такий вік я відповім тобі: Вони ніколи не вспокоювались. Повір. Били й битимуть, це в їхній крові. А у нашій крові, бити їх. Так бачить моя голова… Так було й буде, - Сказав Дмитро беручи кромку хліба.

Він намастив її часниковим маслом, яке щойно встиг принести Данило. Наляв до чистого кухля меду і передав його хлопцю.

- З’їж, ти апетит втратив, а надивишся ще достатньо.

Яким з цікавістю взяв передану їжу і піднімаючи кухоль вимовив: «За Гетьманщину»

- За Гетьмана!, - Разом підхопили козаки й допили те, що мали в кухлях.

А мали вони мед.

 

***

Євтим активно розглядав околиці передмістя й самого міста. Усюди були зміни, все стало живішим й веселішим, щедрішим, світлішим. Давало радість і надію.

- Ой давно я тут був, - З довольним лицем говорив Євтим.

- А тобі, стариганю ще щось кидається в очі?, - Запитав Іван.

Яким не побачив образи на лиці дідуся, навпаки, він зрозумів, що це у них локальні жарти. Називати один одного стариганами, кістяками й п’яницями.

- Я не пам’ятаю отих валів, стін, храмів. І зараза не пам’ятаю, щоби колись тут було стільки людей, - Відповів Євтим, стараючись не наїхати на когось в натовпі.

Десь грали музики, світило сонце, люди торгувалися всякою всячиною, від зброї до приправ. Хтось галасав про зависоку ціну, хтось пробував торгуватися. Євтим на мить згадав отого турка непонятного походження і свій сир. Дивно, але Яким не лізучи до голови діда, посміхнувся.

На міській дорозі деколи появлялись чоловіки одягнені в козацькі шати, на фоні яких, нова компанія Якима і Євтима виглядала не надто гоноровою. Тарас помітив це і заспокоїв, сказавши, що як доберуться до полковника, переберуться в щось новіше і свіжіше.

- Врешті, на кону рада, вибори. Не гоже отак як собацюри з’являтися, - Завершив Тарас.

Проїхавши далі, добралися до останнього кола оборонних стін, на яких якраз працювали майстрі. Андрій почав розповідати як брав участь в проектуванні цих споруд, проте участь мав не пряму, а радше «політично-технічну» як пояснив Дмитро. Йому дали завдання перевезти готовий план до Колегії для затвердження бюджету. А про те, що саме перевозив, Андрій дізнався тільки через тиждень. В любому випадку, проект втілювався і дуже навіть активно.

1 ... 9 10 11 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Минуле поколінь, Павлюк Олександр», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"