Читати книгу - "Ми - Bellingcat. Онлайн-розслідування міжнародних злочинів, Еліот Хіггінс"

В одному із сирійських відео молодий чоловік у військовій формі заявив про формування бригади «Аль-Хамза». За ним стояла ще сотя чоловіків — хтось у камуфляжі й кросівках, хтось у повсякденному одязі. Усі тримали калашнікови дулами догори — на знак приєднання до Вільної сирійської армії в Растані, що між Хомсом і Хамою. «Алла акбар!» — кричали вони в унісон, пускаючи черги в повітря 53. На задньому плані вирізнявся чоловік у синіх штанах. Він тримав на плечі переносний зенітно-ракетний комплекс «Стріла-2» 54, який випустили в Радянському Союзі 1968 року й використовували переважно в конфліктах доби Холодної війни, а згодом — у партизанських рухах 55. Може здатися, що я був експертом зі зброї, але це зовсім не так. Однак я бачив багато таких відео: у середині 2012-го нові бойові підрозділи опозиції формувалися часто. Ролики були однотипними: спочатку кілька хвилин войовничих промов (швидка перемотка), потім солдати зі зброєю (пауза). Я зосереджував увагу на рідкісній зброї 56.

У реальному житті я ніколи не мав діла з озброєнням, тож довелося шукати онлайн-статті про арсенали революціонерів. У котромусь журналі писали, що АК-47 часто з’являються там, куди тікають дезертири з регулярної армії, забираючи й зброю 57. Один новинний сайт цитував повстанця, який стверджував, що 50 % озброєння Вільної сирійської армії вони захопили в боях, 40 % — викупили в солдатів чи корумпованих військових офіцерів 58, ще 10 % — подарунки від прибічників і контрабанда. В іншій газеті йшлося про те, що емісари повстанців зустрічалися з американськими високопосадовцями і просили про важке озброєння, показуючи на гугл-картах в айпеді позиції повстанців і мішені режиму 59. Вони обіцяли, що з належними вогневими потужностями виб’ють із країни танки й авіацію режиму. Міжнародна спільнота вагалася, не розуміючи, з ким із сотень військових формувань можна мати справу.

Попри всі зачіпки, я так і не знайшов точного переліку повстанського озброєння. Тож вирішив створити цей перелік сам на основі відео із соцмереж, вивчаючи зображення ручних протитанкових гранатометів (РПГ), трофейних всюдихідних бойових машин піхоти (БМП) радянських часів і навіть трофейного танка, що їхав по Хомсу. Ще були кадри, де батальйон веде обстріл зі 120-міліметрових мінометів і безвідкатних гармат. Інші стріляли із зенітних гармат, здатних збити асадівські гелікоптери, і з важких кулеметів ДШК радянського виробництва, встановлених на вантажівках. Як я все це ідентифікував? Просто: порівнював відеокадр із матеріалами з вікіпедії, або дізнавався на форумах про зброю, або на сайтах про невибухлі боєприпаси. Усе це було довго, але я мусив розібратися, щоб не втратити довіри.

Я зауважив іще одну особливість повстанців — імпровізацію. В ютуб-роликах я бачив нашпиговані вибухівкою авто без водіїв, на дистанційному керуванні, і химерного вигляду вантажівки, перероблені на пересувні фортеці — обшиті листами металу, з броньованими колесами й вогневими точками. Я натрапив на важкий кулемет, встановлений на візку із супермаркету; запалювальні пляшки, які запускали за допомогою величезної рогатки; саморобний снаряд, схожий на гібрид феєрверка та космічної ракети 60.

Парадоксально, але незнання арабської зіграло мені на користь у розпізнанні зброї. На відео з’являлися то розлючені молоді люди, які кричали в хиткі камери, то жертви, які оплакували загиблих родичів. Такі емоційні прояви зачеплять кого завгодно, якщо розуміти слова. Але я не розумів, тому ігнорував події на передньому плані, ретельно вивчаючи те, про що міг судити, — об’єкти. Це й наштовхнуло мене на ще один ключовий принцип цифрового розслідування: те, що люди хочуть показати, — далеко не все, що вони розкривають насправді.

Наочним прикладом став ролик від липня 2012 року, що викрив ницу жорстокість воєнної стратегії Асада. Я вже думав іти спати після важкого робочого дня й кількох годин роботи з блогом, коли у стрічці твітеру виринуло відео від сирійського активіста Самі аль-Хамві під ніком @HamaEcho. «Хтось знає, що це за дивна бомба?» 61 — питав він.

Тоді ми отак і спілкувалися у твітері — кількадесят одержимих Сирією незнайомців, які мали спільну мету прочесати інтернет, щоб зрозуміти цю війну. Серед нас були науковці, репортери, сирійські активісти й такі сторонні, як я. Одні надавали свідчення як очевидці, інші моніторили й перекладали арабські медіа. Я встановлював геолокацію та ідентифікував озброєння. Це було задовго до того, як зібрався колектив Bellingcat, проте я ніколи не був одиноким у своїх зусиллях.

Відео від @HamaEcho тривало лише 45 секунд. У нічній темряві десь на сільських околицях Хами чоловік колупав піщаний ґрунт, показуючи 15 бірюзових контейнерів, кожен завбільшки з аерозольний балончик, але із хвостовими стабілізаторами 62. Він казав, що це шрапнель. Я місяцями щодня вивчав сирійське озброєння, тому знав, що це не шрапнель.

Кілька тижнів до того спостерігачі ООН підтвердили те, про що давно заявляла опозиція: сили Асада на гелікоптерах ведуть обстріли з кулеметів і якоїсь меншої зброї 63. Я сам мав відеодокази, як ВПС Сирії скидають некеровані авіабомби в місцевості, де, здогадно, зняли і цей ролик: опозиційний опорний пункт Джабаль-Шашабо, гірський район на північний захід від Хами. Повстанці переховувались у тамтешніх печерах, і сирійські військові вже два тижні обстрілювали їх з артилерії, а часом — бомбардували з літаків і гелікоптерів 64.

На новому відео оператор узяв один із контейнерів і повернув його до камери, показавши напис «A-IX-2». Тепер був мій хід. Усе, що я мав зробити, — забити маркування в пошук. Майже всі промислові боєприпаси каталогізовані на фахових військових сайтах і вебсторінках торговців зброєю; навіть вікіпедія в цих питаннях дивовижно надійна 65. Я дізнався, що шукане маркування не позначає ракет. Це була